95% емоцій: як в Україні розкрутили тему трудових мігрантів

У подкасті «Медіуми» Маріанна Присяжнюк, аналітикиня, координаторка Центру досліджень «Детектора медіа», розповідає про дослідження «Мігрантофобія», яке показало: лише кілька днів травня 2026 року сформували 60% усього негативного контенту про трудових мігрантів за останній рік. Чому суспільна дискусія виявилася настільки емоційною? Яку роль у розкручуванні теми відіграли слова українських політиків та чи є ознаки російського впливу на ці наративи?

Підписатися на подкаст «Медіуми» можна на Apple Podcasts, Spotify, Megogo Audio, NV Подкасти, YouTube Music, YouTube та інших подкастингових платформ.

00:00 «Трудових мігрантів в Україні зараз набагато менше, ніж до повномасштабного вторгнення»;

03:43 «Ми бачимо причинно-наслідковий зв’язок між певними словами та певними реакціями»;

05:02 «Дані, які намагалися скоригувати публічний дискурс, становлять лише 5% від усього масиву інформації»;

08:24 «Деякі проблеми ми здатні створювати у власному інформаційному середовищі самі»;

11:55 «Наше дослідження частково показало, як формується цей дискурс як структурна рамка»;

14:51 «Ми хочемо, щоб цей матеріал додавав конструктиву»;

17:41 «Якість висвітлення таких соціально гострих викликів часто потребує додаткової експертизи».

«Трудових мігрантів в Україні зараз набагато менше, ніж до повномасштабного вторгнення»

Наталка Соколенко: Отже, найбільш вибухова тема останніх тижнів в українському медіапросторі — це розмови про нібито хвилю трудових мігрантів, яка накриває Україну. І це дуже дивно, тому що є офіційна статистика від уряду, яка свідчить, що такої хвилі немає. Навпаки, якщо порівняти весну 2026 року з періодом до початку повномасштабного вторгнення, то офіційних дозволів на роботу для іноземців уряд видає менше. Очевидно, менше й заявок. Та й зрештою всі ми бачимо, що немає великої кількості трудових мігрантів з Африки, Азії чи інших регіонів. Пропоную розбиратися, по-перше, які зараз є кількісні показники? Наскільки серйозною є ця інформаційна хвиля в нашому просторі?

Маріанна Присяжнюк: Насамперед хочеться зазначити, що зараз трудових мігрантів, за офіційною статистикою, набагато менше. Наприклад, у відповідь на запит Суспільного було надано інформацію, що у 2025 році дозволи на офіційну роботу отримали 7,5 тисячі осіб, тоді як у 2021 році було видано майже 22 тисячі, а точніше — 21 800 офіційних дозволів.

Тобто в нас не просто мало трудових мігрантів — ми спостерігаємо тенденцію до зменшення їх кількості впродовж останніх кількох років. І це факт, підтверджений офіційно наданими числами.

Якщо ж говорити про наше дослідження, то на травень 2026 року припадає 60% усього негативу за весь рік. Поясню. Ми аналізували період із травня 2025 року до травня 2026 року включно, зокрема й пікове емоційне загострення, пов’язане з випадком навколо Івано-Франківська. Саме цей піковий період у травні 2026 року, ці кілька днів інформаційного шуму, які ми всі спостерігали, становлять 60% усього негативу щодо трудових мігрантів за останній рік.

«Ми бачимо причинно-наслідковий зв’язок між певними словами та певними реакціями»

Наталка Соколенко: Тобто це певний розрахунок? Умовно кажучи, хтось побудував математичну модель, щоб пік матеріалів і кількість повідомлень про нібито наплив трудових мігрантів припали саме на травень?

Маріанна Присяжнюк: Ми не можемо цього стверджувати. Виходячи з тієї методології, яку ми застосовували, і з тих показників, які спостерігаємо, ми можемо говорити лише про тенденції. Чи було це зроблено спеціально, чи ні, чи є це політтехнологією — ми не знаємо. Ми не будемо на цю тему спекулювати.

Під час презентації нашого дослідження така думка також звучала. І мені хочеться це підкреслити, щоб не виникало додаткових спекуляцій. Цей дискурс справді відштовхувався від слів певних публічних осіб, зокрема мерів. Саме навколо цих повідомлень виникали емоційні хвилі та реакції населення, підписників, які переростали в радикалізовані емоції.

Але ми не знаємо, чи було це скоординовано. Ми бачимо причинно-наслідковий зв’язок між певними словами та певними реакціями. Чи була між ними узгодженість — ми не досліджували, тому не можемо цього стверджувати.

«Дані, які намагалися скоригувати публічний дискурс, становлять лише 5% від усього масиву інформації»

Наталка Соколенко: Але факт залишається фактом: саме на травень 2026 року припадає різкий сплеск, якщо брати весь рік, який ви досліджували. До речі, ваше дослідження називається «Мігрантофобія». Тобто більшість людей, які висловлювалися на цю тему в соцмережах, демонстрували саме негативне ставлення до перспективи появи в Україні трудових мігрантів. Як на цю хвилю відреагували професійні медіа?

Маріанна Присяжнюк: Думаю, справедливо буде насамперед згадати наше дослідження «Детектора медіа». Ми одразу зафіксували, що цей тренд набирає обертів. Дослідження, як я вже сказала, ґрунтується на інформації, зібраній за останній рік. Ми порівняли травень, на який припала велика хвиля обурення та хейту, з попередніми періодами.

Також варто відзначити, що Суспільне підготувало ґрунтовний пояснювальний матеріал. Ми використали офіційну інформацію, яку журналісти отримали в межах свого розслідування. Крім того, медіа, які входять до «Білого списку» ІМІ, також докладали зусиль, щоб пояснювати цей тренд, окреслювати межі здорового дискурсу, наводити коректні дані та порівнювати їх із показниками попередніх років. Вони намагалися спрямовувати негативні емоції та обурення в більш раціональне русло.

Але, на жаль, наше дослідження також показало, що цей дискурс розгортається на двох рівнях. Обурення відбувається на емоційному рівні — дуже загостреному. Реакції є надзвичайно наелектризованими.

Водночас аргументи, спрямовані на прояснення ситуації, зокрема щодо реальних економічних потреб України, подавалися раціонально. Адже справді існує дискусія та певні розрахунки, пов’язані з тим, що в умовах економічного відновлення й економічного зростання країна може потребувати залучення мігрантів до роботи в Україні.

Ці аргументи доносилися раціональним способом. Це були набори пояснень, які демонстрували певну логіку та спростовували емоційні реакції за допомогою фактів і логічних аргументів. Однак структурно така комунікація програє афективному реагуванню, тому що це часто дві паралельні лінії, які, на жаль, не перетинаються.

І саме робота з такими афектами на рівні громадської думки фактично не велася. Навіть дані, які намагалися скоригувати публічний дискурс і повернути його в більш конструктивне русло, становлять лише 5% від усього масиву інформації, який ми дослідили за останній рік. Цього контенту значно менше, і структурно він програє.

Наталка Соколенко: Тобто 95% — це повідомлення, дуже емоційно забарвлені?

Маріанна Присяжнюк: Так.

«Деякі проблеми ми здатні створювати у власному інформаційному середовищі самі»

Наталка Соколенко: А скажіть, будь ласка, чи проглядається тут рука Москви? Чи є якісь ознаки того, що це ІПСО, побудоване на першоджерелах, які виникли в Україні? Ви згадували мерів. Нагадаю, що мер Івано-Франківська Руслан Марцінків висловлювався досить емоційно на тему трудових мігрантів, заявляючи, що не братиме їх на роботу на комунальні підприємства міста. Також був Ігор Терехов, який, по суті, порівняв непорівнювані речі: навіщо нам трудові мігранти, якщо ми хочемо повернути українців із-за кордону? Звісно, всі ми хотіли б, щоб наші рідні, знайомі й загалом українці повернулися додому. Проблема полягає в тому, що багатьом просто немає куди повертатися. Їхні домівки зруйновані або залишилися на окупованих територіях. Є й низка інших причин, через які повернення наразі неможливе. То чи побачили ви руку Москви в роздуванні цього скандалу?

Маріанна Присяжнюк: Можу сказати, що якщо розглядати тему мігрантів ширше як одну з тематичних ліній, яку не вперше досліджує «Детектор медіа», то вона є суттєвою частиною інформаційного середовища як в Україні, так і в Росії, а також у Європі, з огляду на зростання антимігрантської риторики.

Звісно, буде справедливо припустити, що ці контексти перетинаються й впливають один на одного. У 2025 році «Детектор медіа» вже проводив дослідження, у якому мої колеги аналізували тему мігрантів у російських телеграм-каналах. У нашому останньому дослідженні ми аналізували винятково українську інформаційну бульбашку, тому що ставили перед собою питання: що саме відбувається? Чому ця хвиля з’явилася і чим вона спровокована?

Як дослідники ми не можемо називати деякі речі очевидними. На початку роботи ми формували гіпотези, зокрема припускали вплив висловлювань пана Руслана Марцінківа й інших публічних осіб на подальший розвиток дискусії. Такі припущення були, але в дослідженні за травень 2026 року ми зосередилися саме на тому, що відбувається в українському інформаційному середовищі.

Виходячи з цього, думаю, що одним із наступних логічних дослідницьких кроків могло б стати вивчення того, як російська пропаганда паразитує на цьому інформаційному пласті, який формується в Україні, та як вона його експлуатує. Бо з точки зору стратегічних комунікацій та інформаційно-психологічних операцій, особливо в умовах повномасштабного вторгнення, коли інформаційні втручання є частиною наступальних дій, очевидно, що певний задум і бачення завжди існують.

Як саме російська пропаганда використовує цю тему — це питання, яке ми ще маємо дослідити. Але для нас було важливо зрозуміти й не замовчувати те, що деякі проблеми ми здатні створювати у власному інформаційному середовищі самі.

«Наше дослідження частково показало, як формується цей дискурс як структурна рамка»

Наталка Соколенко: Я хотіла б зосередити увагу ще на одному аспекті. Наскільки вільно чи не зовсім вільно ксенофобські наративи проникають в інформаційний простір, зокрема на шпальти професійних медіа? Це можуть бути ефіри, ютуб-канали, публікації в соцмережах або на сайтах. Чи все ж існує певна опірність в українському суспільстві та серед медійників, яка змушує обережніше ставитися до ксенофобії?

Маріанна Присяжнюк: У першій групі негативних коментарів тригерами й драйверами емоційного реагування є передусім демографічні й економічні страхи, побоювання й тривоги. Це коментарі та дописи, які можна узагальнити одним посилом — «заміщення українського населення». Існують також усі похідні наративи, які відтворюють це повідомлення. Саме в цій групі ми спостерігали доволі тривожні тенденції.

Друга група, на наш погляд, є менш ксенофобською. Це повідомлення, пов’язані з культурними відмінностями та питаннями співіснування: як ми будемо жити разом, якщо ми такі різні. Я б не говорила тут про мову ненависті як про головну причину, тому що такі реакції можуть мати різне підґрунтя.

Ми досліджували не зміст окремих повідомлень, а сам тренд і механіку його поширення в інформаційному середовищі. Тому я б висловлювалася дуже обережно. Так, ми справді фіксували окремі елементи мови ворожнечі та ксенофобських висловлювань. Однак для того, щоб стверджувати про певний рівень ксенофобії в суспільстві, необхідно окремо вимірювати й досліджувати саме цей показник.

Натомість ми досліджували механіку процесу: що з чим пов’язано, що стало причиною тих чи тих реакцій, які були точки інформаційного входу для такого контенту. Наше дослідження частково показало, як формується цей дискурс як структурна рамка, як він розвивається та трансформується.

«Ми хочемо, щоб цей матеріал додавав конструктиву»

Наталка Соколенко: До речі, чи зв’язувалися з авторами цього дослідження його фігуранти — ті ж самі мери або журналісти, яких ви згадували в позитивному чи негативному контексті? Чи була вже якась реакція?

Маріанна Присяжнюк: Поки що реакції не було. Ми намагалися зважено й об’єктивно оперувати цифрами та фактами.

Ми підкреслюємо, що наше дослідження не має на меті жодних спекулятивних завдань. Навіть там, де природно можуть виникати додаткові запитання, ми чітко говоримо, що наша методологія базується на конкретних дослідницьких питаннях. Нам вдалося встановити одні речі, інші — ні, й вони можуть стати предметом наступного етапу дослідження.

Це стосується і питання того, як російська пропаганда могла маніпулювати цією темою. Очевидно, всі ми відчуваємо інформаційний вплив Росії. Але ми хотіли підготувати якісний дослідницький матеріал, тому залишаємо простір для подальшої роботи й не хочемо бути голослівними. Так само це стосується висловлювань мерів та інших публічних політиків на цю тему. Усе це фактично відбувалося протягом одного тижня — приблизно з 1 по 6 травня. Саме тоді спостерігалася найпотужніша хвиля обговорень. Гіпотетично можна було б припустити певну скоординованість дій для того, щоб ця тема активно просувалася.

Наталка Соколенко: Або бажання хайпувати? Можливо, один мер побачив, яку хвилю підтримки отримав інший мер, і вирішив також висловитися на цю тему.

Маріанна Присяжнюк: Щоб це стверджувати, ми повинні точно це знати. Знову ж таки, ми виступаємо тут як автори-дослідники. Ми хочемо, щоб цей матеріал додавав конструктиву, а не провокував його використання в політтехнологічних цілях.

До ваших занепокоєнь можна додати й інше питання: а чи не була це політтехнологія? Думаю, що це також могла б бути цілком обґрунтована гіпотеза.

Але ще раз підкреслю: у нашому дослідженні ми цього не стверджуємо. Ми хочемо, щоб його результати були використані конструктивно.

Наталка Соколенко: Так, політтехнології — це тема окремої розмови. Хоча, коли будуть вибори, думаю, нам цього не уникнути.

«Якість висвітлення таких соціально гострих викликів часто потребує додаткової експертизи»

Наталка Соколенко: Я ж хочу, повертаючись до теми ксенофобії, запитати вашу думку. Чи показало ваше дослідження, що якісь публікації в професійних медіа або на майданчиках, які належать відомим медіаперсонам, можуть бути підставою для втручання Комісії з журналістської етики? Чи побачили ви десь, що була перейдена межа пристойності або навіть законності?

Маріанна Присяжнюк: Насамперед, коли ми збирали інформацію та потребували додаткового контексту, ми спиралися на експертизу медіа, які мають підтверджену репутацію, високу якість роботи та високий рівень довіри людей. Передусім це Суспільне мовлення, медіа з «Білого списку» ІМІ, а також робота колег, яку ми знаємо й якій довіряємо.

Я не виключаю, що для багатьох медіа ця тема не є профільною чи фаховою спеціалізацією. Якість висвітлення таких соціально гострих викликів часто потребує додаткової експертизи, яку не всі можуть собі дозволити.

Тому я залишила б простір для оцінок Комісії з журналістської етики та відповідних регуляторних органів. Але моя особиста думка полягає в тому, що медіа, які професійно займаються іншими темами і зосереджують на них свою роботу, можуть не мати достатньої експертизи для висвітлення інших, зовсім відмінних питань.

І це стосується не лише мігрантофобії. Це стосується будь-яких тем. Кожна медіаорганізація має свої сильні сторони, свої інституційні теми, у яких вона є фаховою та компетентною. Неможливо бути експертом у всьому.

Інше питання полягає в тому, що певні прогалини, об’єктивні чи суб’єктивні, можуть створювати додаткові проблеми. Тому я намагаюся ставитися до цього з розумінням. Ми повинні фіксувати такі випадки, обговорювати їх, обмінюватися досвідом і готові розповідати про результати нашого дослідження.

в попередніх випусках подкасту «Медіуми» говорили з Дмитром Хрипуном про те, як стримінгові платформи змінюють українське телебачення, Юлією Смирновою із Holywater Tech про вертикальні серіали, Оленою Чурановою про те, як Росія впроваджує месенджер «Max», Лєною Чиченіною про те, чому професійна розмова про кіно швидко перетворюється на токсичні срачі, Юлією Тимошенко з Ukraїner про те, як говорити з іноземною аудиторією так, щоб нас почули й правильно зрозуміли, Денисом Зеленовим про роботу соцмереж «24 каналу», Дмитром Литвином про «Укрінформ», «УП», телемарафон та «офреки» для журналістів, Галою Котовою з Viber про те, як досвід роботи під час пандемії допоміг команді Rakuten Viber зростати після початку широкомасштабного вторгнення.