Нова «Павутина» і Hi-tech мобілізація: як зробити захист країни привабливим

В Україні знову черги до військоматів. У чергах стоять молоді і не зовсім хлопці кремезної статури, чоловічки з животиками, пенсіонери, інваліди, молоді та красиві дівчата, мудрі жінки бальзаківського віку... Навколо кружляють школярі та студенти, які намагаються спробувати приховати свій непризовний вік і потрапити до армії. На вулицях ловлять не ухилянтів, а працівників ТЦК, вмовляючи їх «допомогти потрапити» до хорошого підрозділу. Професія «працівник ТЦК» стала неймовірно престижною, і той, хто має в сім'ї або серед знайомих ТЦКашника, ніяк не може відбитися від прохань посприяти в мобілізації. Ажіотаж настільки великий, що влада запускає мобільні центри рекрутингу, а запис до окремих підрозділів відкривається через «Дію» та «Резерв+». З-за кордону починають повертатися люди, які ще вчора намагалися триматися подалі від війни, — тепер із бажанням долучитися до Сил оборони України.

Фантастика? Нереально?

— Не може бути! — скажете ви.

— А чому ні? — відповім я.

Невже українці не вміють продукувати проривні ідеї, які здатні змінювати Цей Світ? Невже ми не показали іншим країнам світу, як уміємо змінювати хід історії тоді, коли вже всі навколо занепали на дусі і психологічно здалися? Хіба ми не робили цього в минулому? Хіба ми не робимо цього просто зараз?

То як же нам практично змінити парадигму війни, що фактично заходить, точніше, вже зайшла в глухий кут обопільного знищення двох держав, які приречені на довгі роки бути як мінімум «недрузями», як максимум — непримиренними ворогами? Загальне бачення цього було викладено в попередній статті «Змінити парадигму війни: hi-tech тріада проти ядерної». Тепер до конкретики. До механізмів, які здатні перетворити концепцію на реальність.

Почну з технологічних рішень, які потенційно можуть знову зробити захист країни масово привабливим — так, як це було в перші дні повномасштабного вторгнення, коли тисячі людей, як і ми з побратимами, добровільно взяли до рук зброю без довгих роздумів, наказів, повісток і примусу.

«Павутина» (початок)

Одним із таких переломних моментів стала «Павутина». Саме такі операції почали демонструвати: технології здатні змінювати не лише ефективність бойових дій, а й саму модель участі людини у війні.

Гадаю, тепер, рік по тому, вже можна привідкрити деякі аспекти початку створення технологічних складових історичної операції, яка кардинально змінила бачення логіки і інструментів протистояння менших країн противнику зі значно більшим військовим потенціалом.

Представники спецслужб звернули увагу на наші розробки після аналізу технологічних рішень інших виробників FPV-дронів і зупинилися на нашому дроні «Оса» — коптері, який на той момент помітно відрізнявся від більшості того, що вироблялося в Україні.

Попередню розробку саме цього FPV-коптера в серпні 2022 року вперше було представлено тодішньому Головнокомандувачу ЗСУ Валерію Залужному. Після цього ми написали Концепцію застосування дронів FPV. Кому цікаво, як починалася ера FPV в Україні, — посилання тут.

Однак про все по порядку. На початку повномасштабного вторгнення в різних бойових частинах стали формуватися повноцінні підрозділи БпЛА. Ми з моїми побратимами почали це робити в роті спецпризначення бригади 3066 Національної гвардії України. Ми стали активно створювати повноцінний підрозділ і шукати пілотів, снайперів, штурмовиків, техніку, забезпечення, інше. І коли я дізнався, що в моїй частині ще є інша група пілотів, то вирішив переманити їх до себе. Переговорив з комбригом, тоді це був Дмитро Цимбал, який майже безвідмовно в усьому сприяв становленню нової бойової команди БпЛА. А він мені каже: «Не проблема, можете з ними переговорити, але вони до вас не підуть, їм і так там добре. Вони нікуди не виїжджають, а виконують бойову і, головне, результативну роботу вночі, фактично як у себе вдома, з чашечкою кави в руці». І він мені розповів про систему, яку вони відпрацювали: бойові дрони-бомбери з супутниковим зв'язком виносили в безпечне місце та активували біля лінії зіткнення рядові солдати підрозділу, який там був на БРці (бойовому розпорядженні), а професійно навчені пілоти в спокійній атмосфері в Києві відпрацьовували необхідні завдання із знешкодження противника, не наражаючи себе на ризик бути виявленими і ліквідованими.

Цю тактику, але з іншим технічним, значно складнішим за підготовкою і виконанням самої операції, рішенням було реалізовано в операції «Павутина». Вона практично бездоганно показала можливості дистанційного керування ударними дронами пілотами, які можуть перебувати на відстані тисяч кілометрів від цілі. Такі речі, але через LTE-модеми, ми одними з перших починали реалізовувати на Херсонщині, використовуючи москальські SIM-картки. А потім це технологічне рішення втілили в дронах, що взяли участь у знаменитій операції.

А що, як масштабувати цю модель?

Уже тоді в мене виникла ідея масштабувати досвід «Павутини» для застосування в спецопераціях по всій лінії зіткнення. Пам'ятаю, як я крутив у руках той 151-й «павутинівський» дрон, який у нас залишився та на якому ми навчали пілотів для виконання бойової операції. І саме тоді я знову повернувся до ідеї, яка ще на початку повномасштабної війни здавалася майже фантастичною.

Що, як створити систему, в якій дрони активуються поблизу лінії зіткнення, а пілоти з різних країн світу дистанційно виконують бойові завдання в реальному часі? Фактично це новий тип війни, де технології стирають фізичну дистанцію між війною та людиною, яка бере в ній участь на великій відстані.

Тоді мене зупинили моральні та юридичні питання. Наскільки допустимо залучати цивільних людей з інших країн до реальних бойових дій? Як це має регулюватися законодавством? Де проходить межа між оператором, добровольцем, гравцем і повноцінним учасником війни?

Але зараз, маючи досвід роботи з іноземцями зі складу інтернаціонального легіону, все це можна правильно оформити і зробити. І в такий спосіб розв’язати ті проблеми, які зараз виникають з переформатуванням іноземного легіону.

Ми вже пару місяців працюємо над розробкою та впровадженням повноцінної Концепції Дистанційної Війни Дронів (ДВД).

Її суть — у створенні моделі, де значну частину бойових задач можуть виконувати дистанційно підготовлені оператори без фізичної присутності безпосередньо в зоні бойових дій.

На наш погляд, така система здатна не лише частково змінити логіку мобілізації, а й суттєво знизити психологічний бар’єр участі у війні, страх загибелі та водночас значно розширити коло людей, які можуть долучатися до захисту країни — незалежно від віку, статі чи фізичної підготовки.

Тепер варто коротко описати самі механізми впровадження та кроки, які потрібно зробити на рівні Генерального штабу, Міноборони, спецслужб і держави загалом. А також технічні рішення, які зараз уже дають змогу реалізувати те, що неможливо було реалізувати вчора.

1. 1. Створення мережі підготовлених до дистанційного керування засобів ураження та розвідки в тих місцях, що найбільше відповідають цілям успішного виконання поставлених завдань.

Засоби дистанційного керування вже не просто розроблені і протестовані, а й починають активно застосовуватися. Вже були застосовані проти шахедів дрони-інтерсептори, якими дистанційно керували пілоти за тисячі кілометрів. Уже застосовуються в малій ППО дистанційно керовані турелі, де оператори перебувають у захищених місцях дислокації. Вже успішно працюють надводні дрони, керовані екіпажами, що можуть розміщуватисяв іншій країні. Ми вже обговорюємо з командуванням Військово-повітряних сил і Головного управління радіоелектронної боротьби та кібербезпеки автоматизацію переміщення і керування засобами ППО та РЕБ, розміщеними на наземних роботизованих комплексах (НРК), коптерах та автомобілях з дистанційним керуванням. Ідеться не лише про ефективність, а й про зменшення потреби в дефіцитному персоналі.

Окрема історія — масштабування принципу «Павутини» (робоча назва «Нова Павутина») на всю лінію зіткнення, а також на секторальну та об’єктову оборону. Йдеться про так звані флай-бокси — платформи з дронами, які стаціонарно або мобільно розміщуються у відповідних точках, очікують активації та в потрібний момент вилітають для виконання бойових завдань.

2. Створення надійних систем зв'язку для дистанційного керування засобами.

Якщо ми говоримо про застосування дистанційного управління, то нам потрібен стабільний зв'язок між базовою станцією (оператором) і самими дронами. Це можуть бути різні рішення залежно від оперативної обстановки та місць проведення операцій (супутниковий зв'язок, LTE-модеми, mash-мережі та інші). Також важливо мати захищені додаткові канали зв'язку, засновані на криптозахисті. Вони мають бути обов'язково продубльовані, бажано, різними рішеннями від кількох виробників. Щоб у разі, якщо одна система ляже або буде атакована чи дискредитована зсередини (наприклад, через успішні дії ворожих агентів), то тоді у нас буде можливість роботи через альтернативний зв'язок, не втрачаючи часу і бойового потенціалу.

3. Тестування та максимальне масштабування технічних рішень і засобів.

Практичне тестування техрішень та обладнання, яке може бути задіяне в ДВД, уже відбувається: на передовій, у процесі секторального захисту території України, при відбитті атак на об’єкти критичної інфраструктури тощо. Тепер уже відпрацьовані та нові рішення/ідеї потрібно масштабувати і об'єднати в єдину Систему Управління Боєм, складовою якої може бути система ситуаційної обізнаності (СО, англ. Situation awareness, SA ). З таким викликом після можливого доопрацювання може впоратися «Дельта», яка мегауспішно зарекомендувала себе в цій війні та інтегрується в НАТО. Або інша новостворена конкретно під новий проєкт система з використанням ШІ, ML (Machine Learning, машинне навчання) та ін.

4. Розробка нових підходів до мобілізації та інших типів контрактів з чіткими зобов’язаннями не тільки мобілізованих, а й держави перед ними.

Це один із найважливіших пунктів усієї запропонованої Концепції ДВД. Я його назвав би одним архіважливим словом — ДОВІРА. Це те слово, що забуте і втрачене при проведенні мобілізації, починаючи десь з 2023 року, у взаємодії трикутника «суспільство—держава—військові». Виходить дуже контраверсійна ситуація: суспільство найбільше довіряє ЗСУ. А при цьому найбільше не хоче йти куди? В ЗСУ!

Прірва недовіри до того, як працюють ТЦК для фактично вже примусового поповнення лав ЗСУ, збільшується з кожним днем у геометричній прогресії. Тому старий підхід потрібно невідкладно змінювати.

За словами Головнокомандувача ЗСУ, «вже ведеться робота щодо поступового переходу війська від мобілізаційної до контрактної моделі комплектування та визначено завдання підготувати конкретні пропозиції Генерального штабу щодо нових форматів контрактної служби».

Так давайте зробимо ці формати і створимо цю модель справді новою, щоб вона відповідала новим реаліям нової технологічної війни дронів. Якщо для цього потрібна заміна чи підсилення кадрового потенціалу, який відповідатиме новим викликам технологічної війни, то необхідно діяти вже зараз, не очікуючи, поки противник втілить це швидше за нас.

5. Широка комунікаційна кампанія з чесним, прозорим і зрозумілим донесенням нових підходів до захисту країни.

Окремо хочу звернутися до тих, хто, як і я, взяв до рук зброю в перші дні повномасштабної війни. Таких добровольців, які тоді не задумуючись рвалися захищати країну, сьогодні вже майже немає. А, можливо, кращі з нас, на жаль, уже пішли в Інші Світи.

Це реальність, яку потрібно прийняти. І замість того, щоб намагатися переламати через коліно тих, хто сьогодні з різних причин не готовий воювати в класичному форматі, нам варто створити нову, технологічну й більш захищену, модель участі в обороні країни — і запросити до неї. Не відштовхувати. Не ділити суспільство на «правильних» і «неправильних». А дати людям можливість стати поруч і допомогти країні так, як вони реально можуть це зробити.

Саме тому критично важливими стають чесна комунікація, прозорі правила, довіра до нової системи та правильне донесення її логіки до суспільства. І тут важливу роль відіграє не лише сама технологія, а й те, як держава зможе пояснити її людям. Сучасна війна — це ще й війна комунікацій, сенсів і довіри.

У Міноборони та Мінцифри вже є успішний досвід побудови масштабних цифрових комунікацій і сильних візуальних кампаній. Що-що, а відео і презентації — це їхній коник. І це потрібно використати для успішного втілення нової Концепції війни.

6. Підписання контрактів.

Усе це має бути закріплено в чіткій системі контрактів. З одного боку, зобов’язання оператора виконувати поставлені завдання вчасно та якісно. З іншого — зобов’язання держави використовувати його навички саме для дистанційного ведення бойових дій без відправлення на класичну лінію фронту. Для багатьох це фактично буде «військова дистанційна робота» — із захищених, верифікованих, контрольованих і навіть комфортних локацій. Саме так, бо в сучасній війні ефективність оператора часто важливіша за його фізичне перебування в окопі.

7. Навчання (дистанційне та очне), складання практичних екзаменів, отримання сертифікатів.

Що стосується навчання, то тут уже точно проблем не має бути. В Україні настільки налаштована ця система, що будь-яка країна світу може нам позаздрити. Ба більше, це може дати нове дихання окремим напрямам підготовки. Наприклад, «Школі пілотес», яку було створено ще на початку повномасштабного вторгнення для навчання виключно дівчат і жінок.

8. Виконання бойових завдань (на початковому етапі під програмним та оперативним контролем досвідчених військових пілотів).

Над чіткою програмою бойових завдань, формуванням бойових розпоряджень, контролем над виконанням, верифікацією результатів, заохоченням і відзнаками за успішне виконання має попрацювати Генштаб разом із Міноборони, Мінцифри, СБУ, ГУР, ССО, СЗР, РНБО та іншими відомствами. Але розробка нормативки не має гальмувати початок реалізації Концепції ДВД. Вона має сприяти змінам, а не відтягувати їх.

Тут особливо важлива річ — це контроль над тим, хто справді керує в реальному часі нашим дроном, який ми йому довірили. Щоб наш «hi-tech-боєць» не передав керування бойовою одиницею своїй дитині, жінці, коханці, товаришу чи, не дай Боже, ворогу. Вже існують технології, які можна адаптувати, — Face ID, біометрична верифікація, системи контролю стану оператора, захищені контури управління та інші рішення.

При цьому виникає закономірне запитання: а що робити з тими військовими, які вже сьогодні виконують надзвичайно важку роботу безпосередньо на полі бою?

Очевидно, що йдеться не про миттєву заміну живої сили дронами чи роботами. Перехід буде поступовим. Частину бійців, які вже мають бойовий досвід, потрібно переводити до роботи з FPV-системами, НРК, дистанційними турелями, інтерсепторами та іншими технологічними платформами. Процеси відбору серед чинних військових і запуск нових форматів мобілізації мають відбуватися паралельно: із чіткими, чесними та зрозумілими критеріями — технічними, професійними, психологічними та фізичними.

Однак головне — нам потрібно навчитися залучати до оборони країни не лише тих, хто вже готовий воювати, а й тих, хто сьогодні боїться, сумнівається або фізично не може брати участі у класичній війні. Не ламати через коліно, а запропонувати нову форму участі — більш технологічну, захищену й зрозумілу.

А ще є жінки, студенти, люди старшого віку, люди з інвалідністю, хто сьогодні фактично залишається поза системою оборони, але потенційно може стати її частиною після відбору, навчання та сертифікації. Заброньовані фахівці, лікарі, енергетики, вчителі та багато інших спеціалістів можуть долучатися частково, як це зараз відбувається в добровольчих формуваннях територіальних громад (ДФТГ). До речі, структура ДФТГ добре вкладається в логіку Концепції ДВД, і це буде вирішенням питання часто несправедливого ставлення з боку військових адміністрацій до цих важливих формувань.

Також це може внести зміни і в підготовку до запуску процесу створення в Україні приватних військових компаній (ПВК), що вже почався. Потрібно бути готовим до того, що нові технологічні ПВК можуть формуватися не тільки з крутих накачаних Рембо зі шрамами, татуюваннями та бойовим досвідом. Це можуть бути також hi-tech-ПВК з ІТ-спецами за комп’ютерами та з VR-окулярами, які в майбутньому можуть сидіти вдома, пити каву і при цьому займатися обороною країни на полі бою.

Для багатьох це буде не лише способом допомогти країні, а й поверненням відчуття причетності до її захисту. Ті, хто ховався вдома чи зі страхом бути затриманим ТЦК пересувався тільки за великої необхідності, тепер зможуть відкрито і спокійно жити, приносячи реальну користь обороні держави. Це гідна мета, заради якої варто невідкладно починати реалізацію Концепції ДВД.

9. Отримання заохочень, нагород і морального задоволення від причетності до безпосереднього захисту своєї країни.

Система має бути зрозуміла, чесна і прозора. Тут, можливо, стане в пригоді досвід застосування «єБалів», який показав себе при реалізації преміювання успішних підрозділів, що демонструють найефективніший результат.

Якщо ми реально зможемо створити зрозумілу, прозору й ефективно працюючу модель, це стане великим проривом у цій війні. Яку ми маємо виграти не кількістю живої сили, а кількістю й ефективністю втілення наших проривних ідей!

Усе вищевикладене — лише частина тих напрацювань, які можна втілити для реалізації нової Концепції Дистанційної Війни Дронів. Якихось із них ще не варто озвучувати і розкривати противнику, який однозначно відслідковує і теж впроваджує в себе наші новітні підходи. А якісь ще просто не на часі, і ми їх ще маємо підготувати для майбутнього втілення. Але навіть того, що викладено, на сьогодні достатньо, аби справді змінити підхід до ведення сучасної війни. А також закласти підвалини Нової Концепції війни майбутнього. До якої, зважаючи на стрімкий розвиток подій у Цьому Світі, маємо готуватися вже зараз.