У Кремлі починають хвалити Петера Мадяра. Що це може означати?

На Telex, в одному із найбільших і найвпливовіших незалежних новинних порталів Угорщини, який детально стежить за кожним кроком прем'єра Мадяра та публікує з ним регулярні інтерв'ю, з'явилася стаття журналіста Андраша Надора «Megdicsérte a Kreml szóvivője Magyar Pétert» (Речник Кремля хвалить Петера Мадяра).

У статті стверджується: «Кремль позитивно оцінив заяви Петера Мадяра про те, що Угорщина не постачатиме Україні зброю та військову техніку. «Якщо одна зі сторін каже, що вважає зайвим підливати олії у вогонь, це можна лише вітати», – заявив речник Кремля Дмітрій Пєсков у п'ятницю, повідомляє російське державне інформаційне агентство «Тасс». Пєсков також сказав, що мир настане швидше, якщо всі країни відмовляться від поставок зброї Україні».

Далі Telex зазначає: «Петер Мадяр повідомив, що під час їхньої спільної зустрічі він сказав генеральному секретарю НАТО Марку Рютте: Угорщина не надсилатиме зброю чи бойову техніку на російсько-українську війну.

Дмітрій Пєсков заявив, що Європа не може бути посередником у вирішенні конфлікту в Україні. За його словами, Європа є стороною конфлікту і тому не може виступати посередником у переговорах з Києвом. «На даний момент Європа на боці України в конфлікті. Не забувайте, що європейська зброя веде прямий вогонь по нас, і це неможливо ігнорувати».

Якщо у Кремлі починають так відверто хвалити Петера Мадяра, а Telex на цьому наголошує, то чи не може це означати, що Путін сподівається з ним домовитись щодо тиску на Україну, як це вже було за Орбана? Чи не готується Мадяр, «вибивши» з Євросоюзу всі ті мільярди євро, які були заблоковані для Віктора Орбана, в кінці літа, чи на початку осені відвідати Москву, щоб узгодити для Угорщини постачання дешевих енергоносіїв? Адже він, висуваючи дивні вимоги, почав активно перекривати шлях Україні до Євросоюзу, сподіваючись, мабуть, що в Кремлі це гідно оцінять.

Звісно, що політичну еволюцію Петера Мадяра можна інтерпретувати по-різному, як і стратегічні розрахунки Кремля щодо майбутнього угорської політики. Не варто забувати, що Кремль традиційно підтримує будь-які політичні сили в Європі, які виступають проти розширення військової допомоги Україні. З точки зору Москви, не має особливого значення, чи йдеться про уряд Віктора Орбана, чи про уряд Петера Мадяра. Будь-яка позиція, яка веде до скорочення підтримки України, автоматично отримує схвальну реакцію путінської влади.

І хоча ще рано стверджувати, що між Кремлем та Мадяром вже існує якийсь прихований політичний союз або що Москва розглядає його як майбутнього партнера на кшталт колишнього угорського прем'єра Віктора Орбана, схоже що кремлівці роблять спробу втягнути Петера Мадяра у свою гру. Адже російська дипломатія історично намагається працювати з будь-якими потенційними центрами впливу в європейських країнах.

І коли Кремль публічно хвалить певну заяву західного політика, це є інструментом маніпуляції для стимулювання вигідного Москві політичного курсу, а також продуманим актом стратегічної комунікації, спрямованим на розкол західного суспільства та легітимізацію власних геополітичних наративів.

Така публічна похвала рідко буває щирим проявом солідарності, натомість вона функціонує як інструмент внутрішньої та зовнішньої пропаганди. Всередині Росії це використовується для демонстрації власному населенню уявного «прозріння» Заходу, чи наявності там сильних проросійських сил, що має підтвердити правильність дій Кремля та послабити відчуття міжнародної ізоляції.

На міжнародній арені така «підтримка» діє як тактика «поцілунку смерті» або, навпаки, як паливо для внутрішньої поляризації в країні цього політика. Залежно від обставин, схвалення з боку Москви може або дискредитувати поміркованого лідера в очах його виборців, звинувачуючи його в роботі на агресора, або ж суттєво посилити позиції радикальних, популістських чи євроскептичних сил, які свідомо грають на зниження підтримки України чи послаблення євроатлантичної єдності.

Москва позначає певні тези як «прийнятні» для діалогу, намагаючись розширити межі допустимого у західному дискурсі, спровокувати внутрішні політичні дебати, посіяти взаємну недовіру між союзниками та зрештою змусити західні демократії зменшити тиск на Росію через створення ілюзії можливості швидкого дипломатичного компромісу.

У Кремлі чудово розуміють, що навіть вигравши вибори, Петер Мадяр перебуває у складному політичному становищі. Він позиціонує себе як проєвропейську альтернативу Орбану, але водночас змушений враховувати настрої значної частини угорського суспільства.

В Угорщині вже багато років домінує політичний наратив про необхідність уникати втягування країни у війну між Росією та Україною. Ця позиція має підтримку не лише серед прихильників Орбана. Тому для Мадяра заява про те, що Угорщина не повинна надсилати зброю в зону бойових дій, може бути і елементом внутрішньополітичної стратегії, спрямованої на розширення власної електоральної бази.

Водночас існує інший аспект, який заслуговує на пильну увагу. Останніми тижнями Петер Мадяр дедалі частіше демонструє, що його політика щодо України не буде тотожною політиці більшості західноєвропейських ліберальних партій.

Він намагається балансувати між проєвропейським курсом і захистом угорських національних інтересів. Саме тут виникає питання української євроінтеграції. Для багатьох угорських політиків, незалежно від партійної приналежності, залишається важливою надумана тема угорської меншини на Закарпатті. Хоча після приходу до влади Мадяр, як виглядає, буде намагатися продовжувати політику Орбана щодо українського Закарпаття, так само спекулюючи на питанні вступу України до Європейського Союзу.

Та якщо нинішні дії Мадяра не тільки продиктовані бажанням сподобатися Кремлю, то ймовірно, що він намагається і уникнути ситуації, коли Орбан зможе представляти себе єдиним захисником угорських державних пріоритетів.

Якщо Мадяр займатиме занадто проукраїнську позицію, він ризикує втратити частину виборців, які хоча й дуже розчаровані орбанівським урядом, але не готові підтримати політика, якого можна буде звинуватити в нехтуванні інтересами Угорщини.

Політична кар'єра Пітера Мадяра була побудована на різкій критиці корупційної системи Орбана та на обіцянці відновити довіру між Будапештом і Брюсселем. Саме тому перші зовнішньополітичні кроки Мадяра стали спрямованими на поглиблення відносин із Євросоюзом, а не на демонстративне зближення з Росією. Але водночас він відверто ігнорує можливість покращення взаємин між Будапештом і Києвом.

Петер Мадяр політично маневрує і енергетика може стати тим критичним напрямком, на якому, він змушений буде робити спроби вибудувати свої відносини з Москвою. І тут політична логіка здатна виявитися значно прагматичнішою.

Незалежно від того, хто перебуватиме при владі у Будапешті, Угорщина ще залишатиметься залежною від російського газу та нафти. Навіть багато урядів, які займають набагато жорсткішу позицію щодо Кремля, продовжують підтримувати певні економічні контакти з Росією там, де це відповідає їхнім національним інтересам.

Тому не можна виключати, що нинішній угорський уряд під керівництвом Мадяра також прагнутиме зберегти вигідні енергетичні контракти. А це, в свою чергу, може означати, що Путін так просто автоматично не перейде з Петером Мадяром до моделі відносин, які в нього були з Віктором Орбаном. За це Мадяру доведеться постійно, як це робив Орбан, публічно демонструвати свою антиукраїнську позицію.

Кремль сьогодні перебуває в ситуації, коли практично будь-який політик у Європі, який виступає проти подальшої військової підтримки України або закликає до швидких переговорів про українську капітуляцію, розглядається як потенційно корисний для російських інтересів. Саме тому позитивний коментар Пєскова може свідчити про бажання Москви впливати на політичний дискурс в Угорщині та готовність до конкретних домовленостей із Мадяром.

У Москві, безумовно, уважно придивляються до Петера Мадяра і схвально реагують на ті його заяви, які відповідають очікуванням Кремля. Питання тільки в тому, чи розуміє новий угорський прем'єр, що в Брюсселі йому не дадуть гратися в гру «і вашим, і нашим», як це довго удавалося Віктору Орбану. Будь-які спроби відтворити модель відносин Орбана з Путіним тепер просто не пройдуть.

А якщо припустити, що Петер Мадяр намагатиметься сформувати власну версію угорського прагматизму: залишатися глибоко інтегрованим у Європейський Союз, встановлюючи партнерські відносини з Москвою та вступаючи в відверту конфронтацію з Україною, то така стратегія неминуче перетворить його на ідеологічного наступника Віктора Орбана і призведе до внутрішнього політичного розколу в Угорщині та жорсткої ізоляції всередині Європейського Союзу.

Бо будь-які спроби копіювати «прагматизм» Віктора Орбана знищить головну унікальність Мадяра як європейського реформатора та ліберального єврооптиміста.

Замість очікуваної суб'єктності Будапешт отримає в Євросоюзі статус токсичного партнера, чиє право голосу постійно перебуватиме під загрозою обмеження. А сама Угорщина перетвориться на інструмент у геополітичній грі Кремля, втрачаючи довіру західних союзників без отримання реальних гарантій безпеки зі Сходу.

Адже антиукраїнізм та промосковська орієнтація є однаково деструктивними векторами, які загрожують довгостроковій політичній життєздатності Петера Мадяра та здатні заблокувати його потенціал як лідера національного масштабу.

Для європейського політика нового покоління, який позиціонує себе як альтернатива колишній корумпованій владі, копіювання риторики Віктора Орбана щодо України або загравання з Кремлем є великою стратегічною помилкою.

На внутрішньополітичній арені Угорщини Мадяр побудував свій політичний капітал на втомі суспільства від корупції, кумівства та міжнародної ізоляції країни. Якщо він обере шлях відкритого антиукраїнізму, це позбавить його підтримки проєвропейського, міського та освіченого електорату, який прагне повернення Угорщини до конструктивного діалогу всередині Європейського Союзу та НАТО.

Понад те, радикальна антиукраїнська позиція не принесе йому в майбутньому нових голосів, оскільки це електоральне поле вже повністю монополізоване правими радикалами Орбана. А демонстрація промосковських симпатій остаточно знищить довіру до Мадяра з боку західних партнерів, без схвалення яких неможливо уявити повноцінну інтеграцію нинішнього угорського уряду в структури ЄС.

У сучасному геополітичному контексті будь-який натяк на лояльність до Москви сприймається в Брюсселі як пряма загроза колективній безпеці. Для лідера, який прагне відновити авторитет Будапешта, токсичний шлейф зв'язків із Росією означатиме негайну маргіналізацію на міжнародному рівні.

Таким чином: балансування між цими двома радикальними позиціями не дозволить Мадяру сформувати імідж зрілого, передбачуваного та рукопотисного державного діяча.

Тепер політичне майбутнє Петера Мадяра напряму залежить від здатності запропонувати прагматичний, центристський курс, який повністю дистанціюється від агресивної риторики минулого та базується на повазі до міжнародного права і євроатлантичної солідарності.