На фронті без змін, а в тумбочці – порожньо: чому Путін знову бомбить Україну

Кількість і щільність балістичних ракет, які Путін кидає на Київ протягом однієї ночі, прямо пропорційна кількості заголовків у західних медіа про військову й економічну слабкість Росії та обернено пропорційна "успіхам" російської армії на фронті.

Дивно, що цього разу без "Орєшніка". Бо Путіну потрібна була максимальна гучність. Щоб заглушити голоси в його голові. Голоси західної преси, шепіт поплічників і мовчазні нарікання підданих.

Дуже щільно пішли статті в західній пресі про те, що у Путіна швах з економікою. Навіть попри подарунок від Трампа у вигляді дорогої нафти і частково знятих санкцій. Тут тобі і бізнес, який наголошує, що для порятунку економіки потрібно зупиняти війну. І чутки чи факти про те, що Центробанк і Мінфін наважилися прийти до Путіна в бункер і заявити йому, що грошей на війну немає.

В останнє віриться дуже важко. Бо якось усе скоріш буде нагадувати старий анекдот про сина, який буде менше їсти на тлі здорожчення алкоголю. Та й рідко коли російські чиновники виявляли таку хоробрість і не виходили потім через відкриті вікна. Хоча, може, коли це відбувається в бункері, де немає жодного віконечка, через яке міг би залетіти український дрон, наважитися легше.

Проте щільність статей говорить про те, що відчуття кризи, яке невідступно насувається на російську економіку, присутнє. І ті, у кого воно з'являється, почали дуже охоче ділитися цим відчуттям з західними журналістами. І якщо відкинути традиційну параною і підозрілість, присутню кожен раз, коли справа стосується Москви, то це не може не радувати. Особливо на тлі надприбутків, отримуваних російським бюджетом від війни в Затоці. Тим більше, що повністю ще всі доходи бюджету поки не відображались. Бо є часовий лаг за податками, а деякі податки платяться щоквартально. І ми не бачимо всієї картини.

Але міністр фінансів, який приходить до Путіна й наважується заговорити про завершення війни, бачить.

То що ж сталось? Усе дуже просто. Війна – це дуже дорого. І поки в тумбочці було багато грошей, накопичених за 25 років дорогої нафти, Путін мав гроші на війну. Але гроші в тумбочці закінчуються. І треба робити вибір. Як фінансувати війну. Бо лишилося зовсім мало.

Насправді, те, що відбувається, є цілком очікуваним. Російська економіка вже рік як почала стагнувати. Що також було пов'язано з витратами на війну. Які розігнали інфляцію. Щоб приборкати інфляцію, підняли облікову ставку. Роблячи єдиний можливий вибір для раціонального економіста. А висока ставка не тільки придушила інфляцію, але й задушила економіку. Плюс санкції. Плюс загальний настрій. Плюс останні проблеми з інтернетом. Це все наклалось після.

І як результат, у країні-агресорі реальні доходи населення в 2026 році почали падати. Тоді як в Україні вони продовжують зростати. Хоча війна неймовірно більше вдарила по економіці України.

Насправді, Путін проґавив момент виходу. Коли Трамп, щойно обраний президентом, запропонував йому "золотий міст". Це для всіх навколо зробило б Путіна переможцем. Навіть після провалу 2022 року. Але він не прийняв пропозицію, від якої не можна було відмовлятись.

І тепер ситуація щодень погіршується. І він просто не може виступати з позиції сили. І йдеться не лише про стагнацію російської армії на фронті та дефіцит пального в Криму. Знов-таки, в першу чергу, про економіку. Котра дуже часто є результатом очікувань. І коли криза погіршує очікування, вони самі собою поглиблюють кризу. І все рухається вниз у пошуках дна. Але дна немає, доки триває війна.

В Україні часто тиражують помилкову тезу, що Путіну потрібна війна, щоб тримати економіку на плаву. Бо є якась економіка військового часу. І є витрати на виробництво зброї та гроші російським солдатам. І без цього російська економіка заглохне.

Але тут важливе не "війна", а "витрати". Власне, коли у вас є гроші і ви бажаєте їх витрачати, не принципово на що. Ви можете стимулювати економіку неефективно, спалюючи гроші у війні. А можете, якщо ці гроші у вас є, вкладати в інфраструктуру, робити масштабні проєкти, зменшити податки й набагато краще ту саму економіку стимулювати. Не кажучи вже про те, що завершення війни поверне надію на "нормальність" у росіян. А ці надії підживлять інвестиційну активність.

Але знов-таки. Ключове – наявність грошей.

У випадку України – є ЄС. І можливість підвищувати чек. Причому поки ЄС не використовує всі свої можливості. Навіть у контексті заморожених російських активів. Але гроші є.

А якщо їх немає? У звичайному світі тоді ви обмежуєте дефіцит бюджета, скорочуєте витрати.

Але з війною так не працює. Війна завжди голодна. Завжди потребує нових грошей. І виходить, що єдиний варіант тоді – це запускати друкарський верстат. Це стане дуже гучним сигналом для всієї економіки, що ситуація буде погіршуватись і далі. І ще швидше. А ці очікування спровокують прискорення падіння.

Чи означає це, що Путін зараз точно зупиниться?

Звісно, що ні. Погіршення в російський економіці йде поступово. Завтра трохи гірше, ніж сьогодні. А через місяць буде не сильно й гірше, ніж завтра. І Путін завжди може думати, що в нього ще є час зірвати стоп-кран.

Це і є пастка. Бо найкращий момент для виходу він уже втратив. Але Путін може так не думати. По-перше, тому що вірить, що Україна може не витримати першою. Вірить на основі карт, які йому малюють його посіпаки. І він уже відверто каже, що в західній пресі розповідають байки, а він один знає правду.

По-друге, тому що Трамп. Який постійно дарує щось Путіну. Минулого року подарував шанс вийти переможцем. Цього року подарував дорогу нафту. З таким Санта-Клаусом завжди чекаєш наступного Різдва в надії на диво.

А поки надія є, Путін буде продовжувати. Щоб йому там не розповідали нудні фінансисти.

Але ці голоси його тривожать. І він буде намагатися їх приглушити. Як уміє. Як уміє терорист. Вибухами.

Оригінал