Кремлівське зомбування: як із дітей в окупації намагаються зробити «гарматне м'ясо»

На «возз'єднаних територіях», як у РФ називають окуповані області України, не припиняються спроби перетворити дітей на слухняне стадо та майбутнє «гарматне м'ясо». Звичайно, подане під соусом патріотизму. Коротко про - про те, як окупанти впливають на уми підростаючого покоління.

У ментальну анексію вкладають мільярди

Новинами на межі абсурду та в стилі кімченовської пропаганди зараз переповнено стрічки ЗМІ на непідконтрольних територіях. Наприклад: «члени руху "Юнармія" (дитячий мілітарний рух під егідою Міноборони РФ) подарували кошеня Юрію Куклачову, який приїхав у гості», або «юнармійці спеціально побували в Москві і поклали квіти на могилу композитора Прокоф'єва» і так далі… Такі повідомлення йдуть нескінченним потоком, і пояснити їх кількість доволі просто.

Окуповані українські землі для Кремля зараз – це головний полігон для диких експериментів над дитячою психікою. Завдання у них очевидне, адже території можна захопити, але щоб їх утримати, Москва намагається тотально переформатувати свідомість наступного покоління. Тому градус маразму і «патріотичного» чаду тут у рази вищий, ніж у якійсь Твері чи Тулі. Те, що в РФ впроваджують мляво і для галочки, у Донецьку, Луганську чи Бердянську насаджують у режимі форсажу.

Під цю справу Москва розгорнула цілу індустрію, де психіка українських дітей - це просто полігон для випробувань. І, звичайно, на кону стоять божевільні гроші. Адже це чудовий бізнес для російських чиновників і місцевих колаборантів. Поки «Юнармія» освоює свій мільярд рублів на рік (а це, на хвилинку, до 14 мільйонів доларів), мільйони «розпилюють» через "Фонд президентських грантів" і "Росмолодь".

Для московських кураторів окупація - ідеальна "сіра зона". Хто перевірить, скільки дітей реально прийшло до якогось гуртка у селі під Маріуполем? Ось система і плодить дуті звіти про стовідсоткову лояльність. А насправді цей конвеєр жорстко буксує.

Дітям все одно на «Розмови про важливе»

Навіть за 12 років окупації значна частина донецьких та луганських дітей примудряються не відчувати ненависти до України та взагалі до Заходу, хоч би як не старалися спеціально надіслані вчителі та інструктори. Як показало обережне опитування батьків дітей віком від 7 до 16 років, які живуть в окупації, діти не вбирають «патріотичну» інформацію на тому рівні, якого б хотілося окупантам.

- Почнемо з «Розмов про важливе» у школах, які є обов'язковими, але ніхто з учителів до ладу не знає, про що там говорити, - вони проводяться формально. Передбачалося, що на них дітям втовкмачуватимуть у голови ідеї «великої Росії», але зазвичай це класна година, додатковий урок або взагалі чаювання та балачки про все і ні про що. Педагоги і без того задурені нескінченною звітністю, щоб ще проводити непрофільні уроки, - каже наш співрозмовник Антон, який живе в Донецьку.

Продовжуючи шкільну тему, можна відзначити, що «парти героїв» і «кутки героїв», які вчилися в цій школі і безславно згинули на руїнах Авдіївки, обладнують для проформи і спокою приймаючих комісій. Для дітей ці імена нічого не кажуть.

- Запитував у доньки, кому присвячено «куточок пам'яті» з фотографією випускника, який загинув на війні. Моя шестиклашка сказала, що не знає і не особливо хоче знати, їй все одно, - додає донеччанин.

Святкування 9 травня чи 23 лютого давно перетворилося на порожні формальності. Про них завзято пишуть канали новин, але насправді це рутинна повинність школярів, яку вони, відбувши, забувають геть начисто.

Військових бояться, а не слухають

Спробу впливати на підліткові уми свого часу зробили самі вояки. Вони ходили по школах і розповідали, як гарно стати калікою за батьківщину.

- Приніс пістолет, давав потримати. Щось розповідав, але ми не зрозуміли, бо він погано говорив, невиразно, але був у формі. Запитував, що нам цікаво, а ми хотіли запитати, скільки зараз платять, якщо солдата уб'ють, але було страшно ставити такі питання, - ділиться інкогніто випускниця однієї із донецьких шкіл. - Було видно, що він намагався агітувати наших хлопців після школи одразу йти воювати, але, по-перше, у нас один 11-й клас у школі і в ньому всього 5 хлопців, а по-друге, всі вони мали намір виїхати одразу після випуску і вчитися хто де- у «великій Росії» чи хтось амбітніше - взагалі в «загниваючій Європі». А у молодших класах військових більше бояться, ніж слухають.

Інша справа - загони російської «Юнармії» та «Руху перших», які куруються з тієї самої «великої Росії». Оскільки російський «патріотизм» - це камуфляж і зброя, а не медицина, культура і освіта, то загони юнармійців можна відрізнити за військовою формою і червоними беретами.

На гуртках і заняттях дітей вчать ходити строєм, керувати дронами, збирати-розбирати зброю, надавати медичну допомогу при пораненнях та інших необхідних майбутнім солдатам речам. Також діти чистять військові пам'ятники, беруть участь у військово-патріотичних іграх на кшталт «Зірниці». І все це - під дуду «патріотичного» виховання, за яким кожен свідомий громадянин має пройти курс підготовки з юних років.

- «Юнармійці» доволі відокремлені, їх рідко можна побачити просто на вулицях. Найчастіше вони переодягаються у форму лише заради якихось заходів, покладень квітів чи фотосесій для ЗМІ. З «Рухом перших» (своєрідний гібрид радянських піонерії та комсомолу) ситуація трохи інша. Ця організація відчиняє двері для участі у шкільних конференціях, науці, творчості. Багато хто просто змушений записуватися в «перші». Але, звісно, ​​не так масово, як про це заявляється, – розповіла донеччанка Анастасія. - Мені здається, у нас тут не настільки патріотичні рухи всякі, як про них пишуть. Почитаєш - просто всі як один у строю, а насправді - з десяток людей на район. Сюди ж ще з Росії «для обміну досвідом» приїжджають усілякі «перші» та «юнармійці», і їх важко розрізняти - наші це чи ні. Схоже, тут усе робиться для звітів та продовження фінансування.

Виїжджають усі, хто може

За більш ніж десятирічну окупацію частини Донецької та Луганської областей так і не стали «своїми» для Росії, та й сама РФ ставиться до «нових регіонів» дещо зневажливо, бачачи в них лише можливість реалізації контрабанди, відмивання грошей та «розпилу» бюджетних коштів.

Спроби вдати, що доля дітей в окупації когось цікавить, приречені. Багато батьків зрозуміли, до чого ведуть усі ці гуртки та «розмови про головне». Бажання робити з дітей «гарматне м'ясо» ні в кого немає, тому влітку після закінчення школи з цих регіонів почнеться відтік майбутніх студентів. Багато хто з них не повернуться ніколи.