На шляху України до ЄС — кладовище

13 березня 2025 року Верховний суд України підтвердив резонансне рішення Київського окружного адміністративного суду: використання земель природно-заповідного фонду для кладовищ заборонено законом. Йшлося про розміщення Національного військового меморіального кладовища (НВМК) поблизу села Мархалівка Київської області. Верховний суд окремо наголосив: це рішення є остаточним і не підлягає оскарженню.

Однак подальші події дедалі більше нагадують епізод із «Аліси в країні див»: оскільки рішення суду змінити не можна, наші можновладці вирішили змінити правила гри, себто… закон. Після рішення Верховного суду Верховна Рада підтримала правки до законопроєкту №13693, які фактично дозволяють змінювати цільове призначення земель для військових меморіальних кладовищ навіть на територіях Смарагдової мережі (про неї — далі. — О.С.). Саме ці правки стали новим етапом конфлікту навколо Мархалівки — вже не лише судового, екологічного та етичного (мова про повагу до пам’яті військових), а й політичного та правового.

Тепер питання вже не лише в тому, де саме будувати НВМК. Йдеться про значно ширшу проблему: держава після остаточного рішення Верховного суду не переглядає сам проєкт, а переписує законодавчі норми, що стали підставою для такого рішення. Ба більше, у відповіді на запит ZN.UA Кабінет міністрів фактично дав зрозуміти: виконувати рішення суду як підставу для припинення поховань на НВМК та звільнення території уряд не вважає за потрібне.

Гра в королівський крокет у Верховній Раді

КМУ ще до остаточного рішення Верховного суду подав до парламенту проєкт закону №13693 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо місць поховання загиблих (померлих) осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України». Якщо хтось наївно думає, що уряд вирішив прямо змінити статус земель природно-заповідного фонду навколо Мархалівки чи переписати норми Земельного кодексу, — він помиляється. В тексті законопроєкту йшлося про військові меморіальні кладовища загалом, військові ділянки на звичайних кладовищах — про що завгодно, тільки не про прямий дозвіл розміщувати кладовища на землях природно-заповідного фонду.

Нагадаємо: ще 2023 року Верховна Рада ухвалила закон №3505, яким значно спростила процедури будівництва НВМК. Однак у тому ж законі чорним по білому було записано: «не допускається зміна цільового призначення земельних ділянок… на землях природно-заповідного фонду». На цю норму, зокрема, й спирався Верховний суд у справі НВМК.

Проєкт №13693 виставили для громадського обговорення на сайті Мінветеранів, однак жодних особливих «підводних каменів» там, звісно, ніхто не побачив. Проте, як стало зрозуміло згодом, «безневинний законопроєкт» виявився вовком в овечій шкурі — він був лише прикриттям для зовсім інших змін.

Вовчі зуби у вигляді правок вилізли за кілька днів до другого читання та перевернули догори дриґом і Земельний кодекс України, і закон №3505, і головне — міжнародні договори України. Порівняльна таблиця зайняла 204 сторінки й містила 1232 правки. Очікувано величезну кількість правок подала Мар’яна Безугла, але тут конкуренцію їй склала така ж відома «слуга народу» — голова Комітету ВРУ з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів Галина Третьякова. Правки Третьякової №13, 14, 15, 16 фактично ідентичні й містять сакраментальну фразу: «Наявність на земельній ділянці території Смарагдової мережі та/або структурних елементів екомережі не є підставою для заборони зміни цільового призначення такої земельної ділянки для розміщення на ній військових меморіальних кладовищ».

На трибуні Верховної Ради Галина Третьякова першою поставила на голосування правку №14 і підказала депутатам: голосуємо «як домовилися — зеленою». За правку проголосували 240 депутатів, жодного голосу «проти» чи «утримався» не було. Далі пані Третьякова поставила 16-ту правку, але підказала — тепер можна «жовтою», бо 14-ту вже проголосували. Сказано — зроблено. Решту правок на голосування взагалі не ставили, як то кажуть, справу зроблено й нема про що говорити.

У підсумку з 304 народних обранців, що були в залі, 267 віддали голоси за законопроєкт (низької якості) в цілому. І скільки, на вашу думку, були проти? Нуль!

Утримався один «слуга» (мабуть, проґавив «за»). Ще 36 народних «сміливців» просто не голосували.

Отже, маємо наочний приклад «договірняку» у Верховній Раді — з опозиційних фракцій ні «Європейська солідарність» Петра Порошенка, ні «Батьківщина» Юлії Тимошенко, ні суперпринциповий «Голос» не знайшли сміливості назвати чорне чорним. За що вони «продалися», можна лише гадати…

Так саме по-підлабузницьки усі фракції та групи ВР (не лише провладні, а й опозиційні) проголосували за термінову передачу закону на підпис президенту (ну, що тут додати…).

Мархалівський ліс як камінь спотикання для влади

Йдеться не просто про абстрактні зміни до законодавства. Саме Мархалівський ліс став причиною появи цього правового конфузу влади та епіцентром конфлікту навколо майбутнього Національного військового меморіального кладовища.

Нагадаємо: у березні 2025 року Верховний суд підтвердив рішення Київського окружного адміністративного суду, який визнав незаконним розпорядження Київської ОВА про передачу понад 260 гектарів лісу поблизу Мархалівки під НВМК. Суд прямо зазначив: землі природно-заповідного фонду не можуть використовуватися для кладовищ. Саме розпорядження КОВА про надання та зміну цільового призначення земель і стало предметом судового спору, який у підсумку завершився його скасуванням.

ZN.UA вже детально писало про екологічні та правові аспекти цього конфлікту: про Мархалівський ліс, рішення судів, позицію екологів та ризики для навколишніх населених пунктів.

Спорудження Національного військового меморіального кладовища необхідне, заперечень нема. Але сам акт увіковічення пам’яті загиблих має відповідати тому моральному ідеалу, за який вояки віддали своє життя, — справедливості та свободі.

Після рішень судів влада не запропонувала альтернативної території для НВМК. Натомість конфлікт навколо Мархалівського лісу фактично вже перейшов із площини екологічної та судової у політичну й законодавчу.

Юридичні фікції у Верховній Раді

Не треба думати, що влада наївно помилялася й не знала про те, що вдається до брутальних порушень. Юристи Верховної Ради прямо попереджали народних депутатів: «… відповідними нормами фактично передбачається … визнати будівництво Національного військового меморіального кладовища та прийняті щодо цього нормативно-правові акти і рішення такими, що відповідають зазначеній Конвенції, а відтак міжнародним зобов’язанням України, що, на нашу думку, є юридичною фікцією».

Головне юридичне питання тут доволі просте: чи може парламент змінювати законодавчі норми для спростування винесеного судового рішення? Як на мене — ні. Може, доктор юридичних наук, академік правових наук і голова Верховної Ради Руслан Стефанчук мене поправить? Тоді треба поправити заодно і Конституцію України, згідно з якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це прямо передбачено статтею 58 Конституції України.

Інакше кажучи, навіть якщо парламент змінює закон зараз, це не означає автоматичного скасування правових наслідків уже ухвалених судових рішень. Тобто зміна закону не робить автоматично законними попередні рішення КМУ та КОВА щодо земель під НВМК. Саме тому конфлікт навколо Мархалівського лісу вже виходить за межі одного будівельного проєкту й стосується принципу обов’язковості виконання судових рішень. Fiat iustitia, et pereat mundus чи ні?

Головні актори та їхні ролі

Аби зрозуміти позицію всіх дійових осіб і виконавців у цій історії, ZN.UA звернулось із запитом до прем’єр-міністра Юлії Свириденко. Кабміну було поставлено головне запитання: чи скасували КМУ та КОВА свої рішення про надання земельної ділянки та зміну її цільового призначення для спорудження НВМК після рішення Верховного суду?

Відповідь уряду була доволі прогнозованою. Кабмін змушений був визнати: ключові пункти розпорядження КОВА від 14 березня 2024 року №275 щодо передачі земель під НВМК судом визнано протиправними та скасовано. Фактично це означає, що понад 260 гектарів Мархалівського лісу вже не належать ДУ «НВМК».

Однак виконувати рішення Верховного суду КМУ, вочевидь, не збирається. У відповіді ZN.UA Кабмін прямо вказав: «Зазначені судові рішення не містять зобов’язань для відповідача або ДУ «НВМК» щодо вчинення чи утримання від вчинення певних дій». Саме так у КМУ пояснюють відсутність рішень про зупинку робіт чи зміну локації військового меморіального кладовища.

Критики проєкту наполягають: якщо суд визнав незаконною передачу земель під НВМК, держава має виконати це рішення та шукати іншу ділянку. Натомість уряд виходить із того, що саме собою судове рішення не містить прямої заборони на подальші дії щодо реалізації проєкту. (А може, Верховний суд іще має підлогу помити в Кабінеті міністрів?)

Далі КМУ, звісно, посилається вже на «поправки Третьякової», тобто на те, що належність до Смарагдової мережі не є підставою для заборони зміни цільового призначення земельної ділянки під НВМК.

Це і є відповідь КМУ на запитання, чи треба виконувати рішення Верховного суду.

До чого тут ЄС і що таке Смарагдова мережа

Історія навколо Мархалівського лісу давно вийшла за межі локального конфлікту навколо військового кладовища. Проблема в тому, що територія майбутнього НВМК пов’язана з міжнародними природоохоронними зобов’язаннями України в межах Бернської конвенції та Угоди про асоціацію з ЄС.

У цивілізованому світі діє Бернська конвенція про охорону дикої флори та фауни і природних середовищ існування в Європі. На виконання цієї Конвенції Європейський Союз створив мережу Natura 2000, а Рада Європи — Смарагдову мережу, що діє як її доповнення поза межами ЄС. Україна також визначила власні території Смарагдової мережі, серед яких — Приірпіння та Чернечий ліс, тобто той самий Мархалівський ліс, де влада вирішила розмістити НВМК.

Та якщо у нашої влади така коротка пам’ять, то є «свіжіші» міжнародні документи, які підготувала вже «зелена влада». В межах виконання Плану Ukraine Facility передбачено заходи, що включають збереження біорозмаїття та гармонізацію законодавства України з правом ЄС (зокрема природоохоронним), що також стосується розширення Смарагдової мережі. Отже, на кону — 50 млрд євро, які пообіцяла Європа за умови виконання Плану Ukraine Facility.

Саме тому частина юристів та екологів вважає: проблема тут уже не лише екологічна чи локальна. Вона стосується довіри до здатності держави виконувати міжнародні зобов’язання та гарантувати незмінність правил після ухвалення політичних рішень. Щоб ніхто не сказав про Україну, як колись Бісмарк — про Росію: міжнародні договори, підписані нею, не варті паперу, на яких вони написані…

Прецедент точкових змін

Після рішення Верховного суду влада не пішла шляхом пошуку іншої території для НВМК. Натомість вона змінила законодавчі правила, які були основою судового рішення (просто змінила закон). Саме це і створює прецедент. Як на мене, гра в точкові зміни законодавства на потребу дня — річ украй небезпечна. Сьогодні це військове кладовище, завтра — хтозна…

ZN.UA звернулося до офісу президента по коментар щодо ситуації навколо НВМК, змін до законодавства та подальшої долі проєкту. Формальної відповіді редакція не отримала, однак неформальна була вкрай промовистою — 25 травня на НВМК відбулося перепоховання останків одного з очільників Організації українських націоналістів Андрія Мельника.

Ну що ж, кому бракує власного інтелекту, той користується штучним, а кому бракує власної політичної ваги, той користується чужою. Очевидно, що для укріплення хиткого статусу НВМК влада й ухвалила рішення «застовпити територію». Застовпити в буквальному сенсі — могилою національного масштабу. Хоча її вибір доволі контроверсійний, але тут ми заходимо на територію історичної політики, а нас цікавить політика сучасна. А щодо неї мусимо констатувати: президент України Володимир Зеленський не визнає й не збирається виконувати рішення Верховного суду України.