93% укриттів не готові: де українцям ховатися під час ракетних ударів

93% укриттів цивільного захисту, де люди можуть ховатися під час повітряних тривог, не відповідають вимогам. Про це стало відомо після моніторингу приміщень, які мають слугувати захистом для населення від дронів і бомб. У звіті Омбудсмена зазначається, що за час повномасштабного вторгнення кількість укриттів збільшилася майже втричі. Однак частина приміщень фонду не функціонує: вони закриті, затоплені, захаращені або фізично недоступні для людей з інвалідністю, або не виконують свого призначення.

У другій половині 2025 року команда секретаріату Уповноваженого ВР з прав людини відвідала в усіх регіонах України 1066 сховищ із 66 574, що були публічно доступні для населення. До моніторингу не включали укриття в навчальних закладах з очним навчанням та об'єкти критичної інфраструктури з обмеженим доступом. Так от, 93% укриттів (991 з 1066) потребують термінового втручання, щоб привести їх у належний стан.

У 80 об'єктів узагалі не вдалося потрапити, оскільки вони були закриті. Найбільше непрацюючих укриттів було виявлено у Львівській, Житомирській, Київській, Харківській областях та місті Києві. Це означає, що під час тривоги люди бігли б туди, але знаходили б зачинені двері або повністю аварійний підвал, зазначив Омбудсмен.

За його висновками, існують десятки нормативно-правових актів щодо функціонування укриттів, проте бракує єдиного документа для всіх органів влади. Інша проблема полягає у фінансуванні.

"Ми виявили, що найпростіші укриття, яких налічується понад 40 тисяч, взагалі не фінансуються з державного бюджету. І дуже часто на них не передбачають фінансування й органи місцевого самоврядування. Буває, що хочуть перекласти це на ОСББ", — додав Лубінець.

І ось тут починається найцікавіше.

Укриття: держава фінансує лише школи та медзаклади

Як написано у звіті Омбудсмена, держава фінансує укриття переважно через субвенції на освіту. У 2025 році на шкільні укриття виділено 6,2 млрд грн (частка місцевих бюджетів — 5-30%). Ще 22,56 млрд грн — на модернізацію шкіл і укриттів у рамках публічних інвестицій. А 2026 року субвенція на шкільні укриття — 5 млрд грн.

А в жовтні 2025 року з резервного фонду спрямували понад 6 млрд грн на укриття для об'єктів критичної інфраструктури (енергетика, залізниця, водопостачання).

Але укриття в школах і на об'єктах критичної інфраструктури мають обмежений доступ (тільки для учнів і співробітників). Вони не формують публічно доступний фонд захисних споруд. Державного фінансування укриттів, доступних для широкого кола населення, немає.

Фінансування укриттів із місцевих бюджетів залежить від пріоритетів конкретної громади. Органи місцевого самоврядування мають широку дискрецію у визначенні обсягів і напрямів такого фінансування. Водночас ця гнучкість не підкріплена ані мінімальними зобов'язаннями, ані уніфікованими підходами.

Головна прогалина — фінансування укриттів для населення, які запропонували зробити в підвалах і на підземних парковках. За законом, утримання укриттів має здійснюватися за рахунок власників або балансоутримувачів. Але немає ні нормативу витрат, ні критеріїв достатності, ні механізму держпідтримки для тих, у кого немає ресурсів. У результаті для приватних підприємств та ОСББ утримання укриття — юридичний обов'язок без права на компенсацію.

Особливо гостро проблема стоїть у багатоквартирному житлі. Підвали належать співвласникам, управління — через ОСББ. Саме на них покладено обов'язок утримувати укриття без фінансування. Для ОСББ це означає, що публічна функція захисту населення оплачується з приватних кишень мешканців. Тариф на оплату комунальних послуг не включає жодної копійки на утримання укриття.

У підсумку значна частина підвалів утримується формально або не утримується взагалі. Держава перекладає відповідальність на балансоутримувача, у якого часто немає ні ресурсів, ні правової можливості отримати підтримку. Місцева влада фінансує свої установи, але не втручається у справи приватних і колективних власників.

Хто хоче вижити, той робить усе за свій рахунок

За даними Держслужби з надзвичайних ситуацій, на початок 2026 року в Україні налічувалося 66 574 об'єкти фонду захисних споруд цивільного захисту (протирадіаційні укриття, бомбосховища, найпростіші укриття), які можуть вмістити близько 16,5 млн осіб. Але це все тільки на папері. Реальність набагато гірша, про що вже не раз говорили фахівці, журналісти і звичайні громадяни.

Закритими укриттями нікого не здивувати, особливо в навчальних або медичних закладах. Досить згадати резонансний випадок у Києві, коли в ніч на 1 червня 2023 року під час ракетного обстрілу загинули троє людей (включно з 9-річною дівчинкою) біля поліклініки, двері до схрону якої були зачинені.

Але були скандали, коли людей просто не пускали в укриття. Приміром, школяра охоронець не пустив до підвалу школи, бо він прийшов зі своїм собакою. Або коли жінку з дитиною не пускали в приміщення в підвалі житлового будинку, де деякі мешканці самостійно, за свій рахунок, організували собі місце перечекати загрозу. Подібних прикладів маса. І все тому, як підкреслює експерт у сфері ЖКГ Олег Попенко, що Україна виявилася абсолютно не готовою до повномасштабного вторгнення. Система на рівні органів місцевого управління і на рівні держави виявилася не готовою перебудуватися на військовий лад. Ще три роки тому (вже після вторгнення РФ) збиралися побудувати 14 стадіонів, ОТГ, ОМС по всій Україні.

На сьогодні немає єдиної системи, немає єдиної моделі — як це має бути. Усе перекладено на органи місцевого управління. А в них немає бажання, немає фахівців, немає можливостей.

"Давайте чесно скажемо: таке місто, як Київ, не має достатньої кількості бомбосховищ. Просто під укриття переписані всі підвали, які можна було. Але частина з них приватизована, до іншої частини — відсутній доступ. Фізично в людей немає можливості кудись піти, тому що ми не готувалися до війни", — зазначає в коментарі Фокусу Олег Попенко.

Органи місцевого управління, на думку експерта, не особливо хочуть цим займатися. Причини різні: неготовність, неякісне управління, політичні сутички. У Києві не побудували жодного бетонного укриття, не кажучи вже про стаціонарні, такі, щоб витримали удар "Орешника".

"Що стосується укриттів у підвалах житлових будинків, то мешканці взагалі до цього питання не мають стосунку. Обслуговуючі компанії, ЖЕКи не мають до цього жодного стосунку, якщо вони не отримають на це фінансування. Єдине фінансування, яке є, — це за обслуговування будинку, що платять мешканці. Туди не входить нічого, пов'язаного з бомбосховищами. У підвалах можна і потрібно навести лад, але це не означає, що питання бомбосховищ якось вирішиться. Кардинально це питання не вирішити", — констатує Попенко.

Не кожен підвал врятує життя

Військовий інженер Владислав Свинцицький зазначив, що головна проблема сьогодення в тому, що влада вирішила піти шляхом найменшого опору, дозволивши робити укриття в підвалах будівель або житлових будинків. Але не всі вони підходять під цю місію.

"Більшість панельних будівель взагалі не підходять під укриття, тому що вони складаються як карткові будиночки до самого низу, включно з підвалом, під час серйозного ракетного удару. Навіть при ударі 80-мм міномета розгойдує підвал. Ще більш-менш стійким можна назвати панельний будинок, фундамент якого кріпиться на палях. Якщо на подушках — пиши пропало, він не витримає ваги панелей після удару, і його завалить. Якщо ваш будинок панельний — шукайте інше укриття", — зазначає інженер у коментарі Фокусу.

На думку експертів, добре тримають удар цегляні будинки з несучими стінами, нові монолітно-каркасні будинки, а також будинки з білої силікатної цегли. Що менше вікон у фундаменті — то краще укриття, але запасні виходи обов'язково мають бути, а їх часто не буває в підвалах будинків. Ще є підземні паркінги, які можуть витримати удар.

Але щоб бути остаточно впевненим у тому, що стіни підвалу або паркінгу витримають, потрібно проводити обстеження будинків. А в нас, за словами Олега Попенка, цього ніхто не робив і не робить. Тому укриття в підвалах — це лотерея.

"В ідеалі, найкраще бомбосховище — це спеціально побудоване за всіма технологічними нормами, які були ще за часів СРСР. Хоча їх можна і потрібно модернізувати, тому що в містах-мільйонниках їх потрібно будувати з розрахунком на велику кількість людей, які там можуть сховатися. Але навіть за останні роки я не чув, щоб цим десь зайнялися. У прифронтових містах єдине, що роблять, — це встановлюють на вулицях бетонні укриття, які теж не завжди витримують прямий удар ракети. Але те, що в столиці цим питанням не займалися і не займаються — це злочинна недбалість", — вважає Свинцицький.

У нас неможливо десь побудувати нове, бо земля вже давно перебуває у приватній власності, приміщення приватизовані. Законодавча база, яка має бути прописана, не працює. Багатьом власникам плювати на народ. Навіть якщо є вказівки, що треба пускати людей у сховки під загрозою кримінальної відповідальності, — ніхто нікого нікуди пускати не буде і не збирається, вважає Олег Попенко.

Звіт Омбудсмена містить низку рекомендацій для уряду, зокрема: терміново розробити єдиний сталий документ щодо укриттів; закласти фінансування в державний бюджет; передбачити компенсацію для об'єднаних територіальних громад; розробити алгоритм залучення міжнародної фінансової допомоги на облаштування бомбосховищ та укриттів. Але як швидко дослухаються до порад і ухвалять рішення — ось у чому питання.

Тим часом, жахливий стан укриття одного з гуртожитків університету ім. Драгоманова в Києві показали в мережі. На кадрах помітна відсутність елементарних умов для тривалого перебування людей у підвальному приміщенні, зокрема брудні меблі, безлад і вогкість.

Також Фокус писав, що напередодні масованої російської атаки в ніч на 2 червня в Києві частину людей не пропускали на станції метро, які під час обстрілів використовуються як укриття. Ба більше, одна з жінок у черзі навіть знепритомніла.