Ліки, яких немає: коли разом із препаратом зникає шанс на життя

ЛІКИ, ЯКИХ НЕМАЄ: КОЛИ РАЗОМ ІЗ ПРЕПАРАТОМ ЗНИКАЄ ШАНС НА ЖИТТЯ

Чим більше Міністерство охорони здоров'я звітує про чергові "успішні реформи", "розширення програм" та "покращення доступності ліків", тим частіше з аптек зникають препарати, від наявності яких без перебільшення залежать здоров'я і життя людей.

Останнім часом все частіше чую від колег з різних регіонів про одну й ту ж проблему. Немає внутрішньовенного ацикловіру — препарату, без якого неможливо повноцінно лікувати тяжкі герпетичні енцефаліти та інші важкі герпесвірусні ураження центральної нервової системи. Схожа ситуація з ампіциліном, одним із базових препаратів для лікування лістеріозного менінгіту — інфекції з високою летальністю, особливо у новонароджених, літніх людей та пацієнтів зі зниженим імунітетом.

І це не дорогі інноваційні препарати чи складний імпорт. Це базові лікарські засоби, без яких сучасна медицина просто не працює. Але проблема давно вийшла за межі окремих препаратів. Протягом останніх років колеги та пацієнти регулярно стикаються з перебоями постачання цілої низки життєво необхідних ліків.

Періодично виникають проблеми й з окремими позиціями інсулінів. Пацієнти з бронхіальною астмою та хронічним обструктивним захворюванням легень також повідомляють про труднощі з отриманням окремих інгаляційних препаратів, зокрема фенотеролу (Беротек), який роками використовувався для купірування нападів бронхообструкції.

Не менш тривожна ситуація і в онкології. Будь-які перебої з препаратами для гормональної терапії чи підтримувального лікування можуть означати зрив лікувальних схем, які повинні проводитися безперервно.

То як так сталося, що на четвертому році великої війни країна, яка навчилася підтримувати енергосистему під обстрілами, ремонтувати пошкоджену інфраструктуру, досі не має дієвої системи контролю доступності базових лікарських засобів?

Про військові резерви ліків ми хоча б знаємо, що вони існують. Про цивільні — майже нічого. Ще у 2023 році Україна та Європейський Союз заявляли про створення стратегічних запасів лікарських засобів на випадок надзвичайних ситуацій. Але де ці запаси, які препарати вони містять, на який термін розраховані та чи здатні покрити потреби населення в разі масштабних перебоїв із постачанням — невідомо. Публічної звітності щодо цього немає. Зате добре видно, як поступово збільшується перелік препаратів, які щораз складніше знайти в аптеках.

Важливо Сімейна медицина в Україні: система, яка тримається на виснажених людях

У багатьох країнах Європи дистриб'ютори та виробники зобов'язані підтримувати запаси критично важливих препаратів на 30, 60 або навіть 90 днів. Саме такі механізми дають змогу пережити перебої виробництва, логістичні проблеми чи надзвичайні ситуації без катастрофічних наслідків для пацієнтів.

Офіційно в Україні діє Національний перелік основних лікарських засобів. Формально держава гарантує доступність сотень препаратів, працює програма "Доступні ліки" і її фінансування щороку зростає. Але між словом "включений до переліку" і реальною наявністю препарату існує величезна різниця. Пацієнта не цікавить, що препарат є у звіті МОЗ. Його цікавить, чи може він купити чи отримати його сьогодні.

У нас немає відкритого державного ресурсу, який би показував, яких саме ліків уже бракує, у яких регіонах виникає дефіцит і які рішення ухвалюються для його подолання. У результаті про проблему першими дізнаються лікарі та пацієнти коли часу на пошуки ліків мало.

Бо якщо лікар виписує препарат, який неможливо знайти, якщо держава не може оперативно оцінити масштаби дефіциту — значить, проблема полягає не лише у війні чи логістиці. А в тому, що МОЗ та підпорядковані йому структури реагують на дефіцит уже після того, як він стає проблемою.

В Україні значна частина фармацевтичної дистрибуції залежить від кількох великих операторів. Коли їхні склади зазнають російських ударів, виникають фінансові або регуляторні обмеження, наслідки миттєво відчувають пацієнти по всій країні.

Але замість того, щоб створювати механізми стійкості системи, у нас займаються черговими регуляторними експериментами. Заборона маркетингових договорів подавалася як інструмент зниження цін. Але ліки дешевшими не стали. Натомість частина аптек, особливо у невеликих населених пунктах, опинилася на межі виживання.

Окрема проблема — наміри обмежити участь іноземних виробників у програмі "Доступні ліки". Коли в країні вже виникають перебої з базовими препаратами, такі рішення мають ухвалюватися лише після чітких розрахунків і гарантій, що українські виробники зможуть повністю закрити потребу пацієнтів. Інакше наслідок буде один — ліків стане ще менше. Для хворого немає значення, де вироблено препарат — у Києві, Варшаві чи Берліні. Значення має лише те, чи отримає він його вчасно.

Тому потрібні не нові гучні заяви про доступність ліків, а системні рішення — відкритий державний реєстр дефіцитних препаратів, обов'язкова звітність щодо залишків критично важливих ліків. Потрібен цивільний стратегічний резерв основних препаратів щонайменше на 3–6 місяців. Потрібні механізми підтримки виробництва та дистрибуції дешевих, але життєво необхідних препаратів, які часто стають економічно невигідними для ринку. Реальний контроль за забезпеченням програми "Доступні ліки", а не кількість презентацій про її успішність.

Відсутність ліків — це не питання фармацевтичного бізнесу і не проблема статистики. Жодні красиві цифри про реформу, доступність чи оптимізацію не матимуть жодного значення. Система охорони здоров'я повинна оцінюватися не за кількістю програм і звітів, а за здатністю гарантувати безперервне лікування пацієнтів. Усе інше — лише управлінські декларації.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.

Важливо Нові атаки COVID-19: чому помилково вважати, що вірус уже переможено