«Доля Європи вирішується в Україні» — Славой Жижек про зраду лівих і кінець нейтралітету

Свобода сьогодні вимірюється не деклараціями, а здатністю чинити опір у світі, де хижаки знову холоднокровно ділять континенти. На цьогорічному Книжковому Арсеналі філософ Славой Жижек розітнув глобальну політику скальпелем психоаналізу, пояснивши, чому пацифізм став формою зради та як доля європейської цивілізації вирішується в українській столиці.

ZN.UA відвідало лекцію, яку модерувала Олеся Островська-Люта, й пропонує читачам виклад тез мислителя.

Ілюзія нейтралітету та брехня європейських лівих

Славой Жижек — один із небагатьох західних лівих інтелектуалів, які відкидають ілюзії щодо російського імперіалізму. Найбільше його турбує позиція багатьох європейських колег, які ховаються за фасадом пацифізму. Філософ наголошує, що коли Путін чи Трамп уникають слова «війна», називаючи свої дії спробами «запобігти великому конфлікту», саме ця брехня штовхає світ до глобальної катастрофи.

«Чому більшість європейських лівих займає нейтральну позицію щодо війни Росії в Україні, а дехто з них навіть надає мовчазну підтримку Росії? — запитує Жижек і одразу відповідає цитатою Сартра: — Коли влада вважає за потрібне говорити правду — це тому, що вона не може знайти кращої брехні».

Проросійські аналітики стверджують, що українці нібито обирають війну замість миру, підкорюючись НАТО. Але Жижек категорично заперечує: вибір України полягає не між спокійним життям і війною. Якщо Україна обере такий «мир» і здасться, як Чехословаччина 1939 року, на неї чекає продовження війни у формі катівень, масових страт і зникнення як нації. «Якщо ви опираєтеся, то можете програти. Але якщо ви навіть не намагались опиратися, то вже програли», — наголошує мислитель.

Кава без вершків і міф про російську духовність

Щоб пояснити ідеологічний конфлікт, Жижек звернувся до жарту з фільму Ернста Любіча «Ніночка». Відвідувач замовляє каву без вершків, але офіціант каже, що вершків немає — є лише молоко. Фізично це та сама чорна кава, проте символічно — два різні напої, адже їхню сутність визначає саме відсутній інгредієнт.

Ця аналогія точно описує боротьбу за сутність України. Цивілізований світ бачить Україну як державу без євразійського минулого, натомість Росія намагається бачити її як територію без європейського походження.

Путін постійно протиставляє «традиційні цінності» західному лібералізму. Жижек згадує путінського ідеолога Харічєва, який вивів концепт Homo Putinus — людини, для якої просте життя важить менше, ніж інтереси держави. Іронія ж полягає в тому, що саме українці своїм спротивом продемонстрували готовність пожертвувати базовим існуванням заради вищих ідеалів свободи, повністю зруйнувавши російський монопольний міф про власну жертовність.

Ленін як ворог і ядерний шантаж

Окремий вузол, який розплутує Жижек, — чому Путіна дехто зліва досі сприймає мало не як «свого». Філософ нагадує: у промовах лютого 2022 року, які передували повномасштабному вторгненню, головним ворогом названо саме Леніна — Україна, за Путіним, має перестати бути «Україною Володимира Ілліча Леніна», а сама революція є для нього «великою трагедією Росії».

Паралельно Кремль фінансує ультраправих у Європі. Ця здатність розігрувати водночас консервативну й нібито антиколоніальну карту — те, що паралізує західних лівих: для частини «третього світу» російська війна підноситься як повстання проти євроцентричного колоніалізму.

Жижек звертає увагу й на те, хто першим заговорив про ядерну зброю: не Захід «провокує» Москву — навпаки, саме Росія оновила ядерну доктрину, згідно з якою застосування ядерної зброї, зокрема першими, легітимізується, якщо РФ воює з державою, яку підтримують ядерні країни.

А за кілька днів до лекції, 25 травня 2026 року, Путін підписав закон, що розширює його повноваження відправляти армію за кордон — нібито для захисту громадян РФ, яким загрожує арешт або переслідування іноземними судами. Фактично це готова рамка для інтервенції в будь-якій точці, де Москва вважатиме за потрібне.

Спадщина 1968 року та диктатура безсоромності

Аналізуючи деградацію західної політики, Жижек звернувся до спадщини студентських протестів 1968 року. За його словами, спроба знищити всі авторитети тоді породила нову еру політичної безсоромності. Сучасний конфлікт розгортається між цією тотальною безсоромністю влади та вимогою людської гідності.

Сьогодні політики-популісти відкрито порушують правила й не відчувають провини. Цитуючи німецького філософа Петера Слотердайка, Жижек зазначає: «Вони дуже добре знають, що роблять, а проте продовжують це робити, причому безсоромно». Як приклад мислитель навів Дональда Трампа — авторитарного лідера, якому насправді бракує справжнього авторитету, тому він вдається до брутального шантажу малих держав. Вимоги американських консерваторів отримати доступ до українських надр в обмін на зброю Жижек назвав безпрецедентним вимаганням і вищою мірою непристойності.

Парадокс пацифізму та революція дронів

Відповідаючи на запитання щодо використання зброї в контексті лівої пацифістської традиції, Жижек наголосив на ключовому парадоксі епохи: іноді єдиний спосіб запобігти повномасштабній війні — це бути до неї повністю готовим. Поступки агресору лише провокують подальший напад.

Філософ високо оцінив українську революцію безпілотників. Він вважає це явище дієвим інструментом, що дає змогу українцям стояти на своєму та зменшувати критичну залежність від зовнішньої допомоги. Ця низова, децентралізована здатність до оборони змінює правила гри й руйнує традиційну монополію великих наддержав на застосування сили.

Доля Європи вирішується в Києві

Світ увійшов у фазу, коли три великі геополітичні хижаки намагаються переділити сфери впливу. Петер Слотердайк припустив, що Європа може перетворитися на велику Швейцарію — нейтрального спостерігача за різаниною у сусідів. Жижек категорично відкидає цю думку: Європа сама є мішенню, і вона не може бути спостерігачем власного знищення.

«Підтримка України Європою — це не звичайне співчуття до жертв. Це підтримка, що народжується з усвідомлення того, що там вирішується не тільки ваша, а й наша власна доля», — заявив Жижек.

Спираючись на Вальтера Беньяміна, філософ підсумував: опір України зараз здатний спокутувати поразки минулих поколінь і змінити саму європейську історію. Якщо ж Україна впаде, об’єднана Європа помре духовно, перетворившись на туристичний атракціон.

Жижек завершує образом, перелицьованим із «Маніфесту»: сьогодні привид, що блукає світом, — це сама Європа, і всі сили старого світу й нового — від Трампа й Путіна до Ле Пен, китайських комуністів та індуських націоналістів — уклали союз, аби вигнати привид євроцентризму.

Звідси його іронічний контраргумент критикам: якщо Європа справді мертва й неактуальна, то чому ж про неї говорять так багато? Те, що її ховають, і є доказом того, що вона ще жива — і Україна тримає її живою.