Таке говорять тільки дилетанти, – інтерв'ю воєнної кореспондентки про головні проблеми на фронті

Війна набула іншого вигляду – значних просувань або механізованих штурмів немає. Водночас як українські захисники, так і російські загарбники зосередилися на одному завданні – нищенні логістики. Дрони відіграють ключову роль, але є й інша зброя, здатна завдавати ворогу руйнівних втрат.

На жаль, така зброя є і в російських окупантів – КАБи, які просто стирають з лиця землі українські міста. Про це в інтерв'ю 24 Каналу розповіла військова кореспондентка ТСН Юлія Кирієнко. Більше про ситуацію на фронті, яка зброя потрібна і що може змінити перебіг війни – читайте далі у матеріалі.

Що ЗСУ зробили з логістикою окупантів?

Як ти думаєш, Крим уже стає повністю українським? Бо ми бачимо, що відбувається з логістикою на Крим, а z-воєнкори вже кричать, що це кінець і ледь не закликають закінчувати війну. Чи дійсно ми можемо скоро побачити Крим повністю українським?

Читайте більше перевірених новин Додайте 24 Канал у вибрані джерела в Google Додати

Я б не квапилася з такими, чесно кажучи, дуже амбітними висновками. Насправді сучасна специфіка війни – це перебивати логістику. Раніше як було в армії? Контролюєш висоти – контролюєш лінію фронту. Зараз усе залежить від логістики. Бо щойно ти не можеш доставити необхідні засоби для війни, ти вже не можеш адекватно рухатися в жоден бік. Тому, звісно, наші удари по логістиці – це топісторія.

Ми ж обіцяли, що будемо в Криму. Кирило Буданов, здається, ще у 2023 році говорив, що ми зайдемо в Крим. Ось ми це і здійснили. Яким чином – це вже інша історія. Але факт є фактом. Ми бачимо, що в Росії є проблеми з паливом. Тобто країна-бензоколонка не може забезпечити анексований півострів бензином, і це вже для нас плюс. Так ми показуємо, що наша довга рука вже дістає аж туди.

Я вже не кажу про ураження НПЗ та різних об'єктів ВПК Росії на їхній території за 2 тисячі кілометрів. Це теж для нас плюс. Але сам факт у тому, що за час повномасштабної війни, і без адекватної підтримки зброєю на початку, коли допомога від партнерів постійно десь затримувалася, десь їхала, проходила купу бюрократичних процедур, перш ніж опинитися на фронті, ми самостійно змогли створити зброю, яка може працювати аж так далеко.

І це при тому, що партнери накладали на нас обмеження щодо застосування тих ракет, які нам виділяли, мовляв, ми не можемо бити по російській території. Добре, не можемо – зробимо своє. І це найкраща історія. Бо вже перебита і кримська логістика, і ми стріляємо так далеко по їхніх танкерах, по їхніх НПЗ, що це для них дуже чутливо, оскільки впливає на їхню економіку.

Війна завжди потребує багато грошей. Росія може заробляти фактично лише на торгівлі нафтою. І якщо ми хоча б на третину позбавимо її цієї можливості, то їй не буде чим фінансувати війну. А російська армія, яка на окремих ділянках доволі активна, теж від цього напряму залежить.

Повне інтерв'ю Юлії Кирієнко: дивіться відео

Крім Криму, де ще перебивають логістика? Ми бачили, що дрони "Азову" долітають аж до Маріуполя, бачимо, що деякі траси на Донбасі вже можуть бути перебиті. На що це впливає і які результати це може дати на місяці вперед?

Треба розділяти. Є фронтстрайк – це там, де наші безпілотники і бригади, які тримають лінію фронту, працюють по своєму напрямку. Плюс 5, інколи й більше, кілометрів вони перекривають територію, якою ворог може рухатися до наших позицій. І так само перебивають логістику, яка йде просто на передову.

Є мідлстрайк – це коли ми вже б'ємо по донецьких дорогах, по кримських, маріупольських напрямках. Це вже середній рівень ураження, де ми перебиваємо їхню глобальнішу логістику, підвезення боєприпасів, великі маршрути забезпечення.

І є діпстрайк – коли ми б'ємо по російських НПЗ, по ВПК. І все це частини однієї парадигми. Ми маємо створити їм такі умови, за яких їхня армія не зможе функціонувати на нашій землі і в них не буде можливості нормально фінансувати продовження війни та роботу цієї армії на нашій території.

Як змінилися штурми на фронті?

Ти часто їздиш до військових. Наскільки вже зараз на фронті видно результат від фронтстрайку, мідлстрайку і далекобійних ударів по російській логістиці?

На кожній ділянці це виглядає по-різному. Якщо говорити про фронтстрайк, тобто про безпосередню лінію бойового зіткнення, то є напрямки, де російськими дронами все дуже щільно насичено, і наш захід на позиції там дуже складний. Але ми створюємо для росіян такі самі умови, коли їхня піхота теж не може дістатися до своїх позицій.

Що зробили дрони в цій війні? Насамперед вони створили кілзону. Умовно є лінія зіткнення, а над нею – мале небо, закрите дронами і з нашого боку, і з їхнього. Якщо ще рік тому ми бачили глобальні механізовані штурми, коли йшли колони техніки, то зараз це вже максимальна рідкість.

Наприклад, півтора місяця тому на Краматорському напрямку росіяни намагалися наступати на 81 окрему десантно-штурмову бригаду спочатку технікою, а потім ще й мотоциклами. Але це радше виняток із правил.

Зазвичай зараз ми бачимо інфільтрацію російських солдатів. Що це означає? Якщо раніше була більш-менш стала лінія фронту – тут їхні позиції, тут наші, – то тепер через дрони і через цю інфільтрацію все інакше. Двоє-троє російських військових можуть просочитися до наших позицій. Якщо ми не встигаємо знищити їх дронами, вони можуть обійти наші позиції і закріпитися десь за ними.

Тому ми часто бачимо на DeepState сіру зону і думаємо, що це просто така лінія фронту і що наших позицій там немає. Але це не так. Наші позиції інколи стоять упереміш із ворожими, тому що є ця кілзона, де працюють виключно дрони і артилерія, коли починаються активні бойові дії.

Найперше, що відбувається, коли російський солдат іде на нашу позицію, – його вбивають дрони. Коли йде група російських солдатів, починає працювати артилерія, долучаються дрони і добивають їх.

Чи потрібна артилерія, якщо є дрони?

До речі, щодо артилерії. Ти якось писала, що дехто вважає, що дронами ми маємо виграти цю війну, але артилерія все одно дуже потрібна. Був період, коли її бракувало. Зараз проблема нестачі артилерії з нашого боку така сама чи ні?

Ми вже бачили заяву міністра оборони Михайла Федорова про те, що законтрактували рекордну кількість далекобійної артилерії. 155-міліметрова артилерія – це те, що справді зараз успішно працює на фронті. І на неї покладають великі сподівання, бо саме вона може працювати по логістиці ворога і знищувати великі цілі. Артилерія – це те, що одним влучанням буквально зносить ціль.

Але все залежить від ділянки. Я писала текст про артилерію, аналізувала багато напрямків фронту – і найгарячіші, і спокійніші. Спілкувалася з військовими, артилеристами, керівниками артилерії, і вони пояснювали, що ми не можемо відмовлятися навіть від умовно малої артилерії.

Що таке мала артилерія? Це, наприклад, міномет 120 міліметрів. Це перший засіб командира батальйону, яким він може бити по ворогу. Дрони – дуже потрібна річ. Вони частково замінили снаряди тоді, коли у нас була криза з артилерією. Але повністю витіснити артилерію вони не можуть, бо є моменти, коли без неї просто неможливо обійтися. Ти не розбереш хату, де сховався росіянин, якщо туди не прилетить снаряд.

Тобто, умовно, дронами ти можеш захищатися, але не атакувати?

Дронами ти можеш працювати по одному-двох інфільтрантах, бо це дешево й ефективно. Вони добре працюють як допоміжна ланка для прикриття наших позицій. Але коли йде колона техніки, група солдатів або більш-менш масштабний наступ, а не два інфільтранти, тоді працюють усі засоби.

На деяких ділянках мінометами, можливо, вже й не користуються. Їх відтягують, бо, по-перше, вони стоять у кілзоні, а по-друге, це складний процес забезпечення. Але якщо вони потрібні, значить, треба продумувати і захист, і безпечну доставку снарядів та мін до позицій, щоб ця артилерія могла працювати.

Більш мобільна історія – це не тільки міномети, а й гаубиці L119 британського виробництва. Це дуже класна штука: маленька, легка, причіпна гаубиця, яку можна поставити, умовно, за 10 кілометрів від лінії фронту. Вона стріляє далі, ніж міномет, має 105-міліметровий снаряд, але настільки маленька й непомітна, що її можна добре сховати, швидко підготувати до пострілу і вразити ворога.

Чому не можна казати, що дрони витіснять артилерію? Таке можуть говорити тільки дилетанти. Коли йде негода, коли немає зв'язку, працює лише артилерія. Щоб злетів FPV-дрон, треба час. А коли на тебе йде колона, у тебе часто немає цих 15 – 20 хвилин. Треба бити на випередження. І тоді включається артилерія.

Міна з міномета летить, якщо розрахунок уже готовий, буквально за 2 – 3 хвилини. Крупніша артилерія – умовно за 4 хвилини. А дрону треба більше часу. І якщо немає зв'язку, як це було, наприклад, під час Курської операції, то дрон просто не працює. Щоб злетів дрон, треба дуже багато додаткових умов. А щоб працювала артилерія, потрібні розрахунок, гармата і снаряд.

Нам зараз вистачає цієї артилерії чи ні?

Скажімо так: у тих підрозділах, з якими я спілкувалася, критичної нестачі немає. Але є негласне правило артилеристів: снарядів ніколи не буває забагато.

У нас доволі добре забезпечення снарядами калібру 122 міліметри – це, наприклад, для "Гвоздики". Це ще радянська машина, яка досі працює на фронті. Але проблема вже не так у снарядах, як у самих установках. Нам немає де їх нормально ремонтувати, бо це виробництво ще Радянського Союзу, а багато потужностей залишилося в країні-агресорці.

Ми вже фактично забрали все, що могли, з країн колишнього Варшавського договору, щоб ці гаубиці продовжували стріляти. Але як подовжувати їм життя далі – зараз чіткого рішення немає. Вони досить часто ламаються і довго стоять у ремонті. Їх давно вже варто замінювати. І, як кажуть самі артилеристи, краще було б замінювати їх на ту саму L119, якщо партнери нам її дадуть. Або якщо ми почнемо її купувати і буде така можливість.

Тобто, артилерія – це те, що має йти паралельно з іншими засобами. І вона завжди буде на фронті. Бо це швидкість, це можливість стріляти в різних умовах, це глобальне ураження. Один снаряд – і ціль змита. А дрони, як мені пояснював один артилерист, швидше можна прирівняти до високоточної зброї. Наприклад, як ручний гранатомет. Ти бачиш ціль: дрон летить і вражає її. Хоча, звісно, теж не завжди з першого разу.

На такій війні, як у нас, важливі будь-які засоби, що знищують ворога. Тому відмовлятися від артилерії – це, чесно кажучи, дуже дивна ідея.

Яка проблема виникла з НРК?

Щодо НРК, їх зараз почали дуже активно використовувати, але, я так розумію, з ними теж є проблема нестачі?

Глобальна проблема. Тему дефіциту НРК я, напевно, підняла однією з перших. Просто так сталося, що я приїхала у відрядження до підрозділів, і мені почали дзвонити й питати: "Юлю, а де взагалі НРК? Ти щось знаєш про це? Нам не дають, не дають, не дають". І тоді я зрозуміла, що це не локальна історія, а масова проблема.

Тобто їх тоді навіть не контрактували? Чи не було що постачати?

Ситуація була така. З 1 січня запрацювали 20% ПДВ на електрокари. А НРК котирується як електрокар. Чотири колеса і мотор – уже електрокар.

Хто це придумав? Хто це вніс?

Хто це вніс, треба питати в тих, хто за це відповідає: митницю, депутатів і так далі. Наскільки я розумію, низку контрактів через зміну вартості не змогли нормально і вчасно підписати. Так мені пояснювали і депутати. Ми також просили коментар в АОЗ, і я окремо робила про це матеріал.

Поки вся ця бюрократична процедура тягнулася – як обійти ці 20%, чи комусь доплатити, чи все ж таки нормально законтрактувати, – на фронті утворився колосальний дефіцит. І, на жаль, він є досі.

Я зараз, наприклад, маю збір на НРК, бо ще паралельно займаюся волонтерством. І це лише тому, що зараз кожен підрозділ просить: дайте НРК. Чому? Бо за той час, поки ці бюрократичні процедури якось намагалися владнати, цей дефіцит і виник.

Щодня кожен підрозділ, який стоїть на лінії фронту, виконує місії з НРК. Один НРК може здійснити до 5 – 6 місій. І дуже часто за тиждень ми втрачаємо до 5 одиниць, бо їх також уражають дронами. Централізованих поставок немає, бо вони були заблоковані через цю бюрократичну історію.

Де тоді брати НРК? Інколи доставляють волонтери. Є ще можливість купувати через Dot-Chain. Це коли ти заробив бали і можеш витратити їх на все, що представлено в цьому маркеті. Така собі Rozetka, тільки з військовим обладнанням.

Але проблема в тому, що раніше підрозділи витрачали ці гроші, які конвертуються в бали за ураження ворога, на повітряні дрони, де один дрон коштує умовно 40 тисяч гривень. А тепер ті самі кошти вони мусять ділити ще й на купівлю НРК, яке коштує від 350 тисяч до мільйона гривень і вище. Тобто різниця колосальна.

Зрозуміло, що підрозділу вигідніше купити велику кількість повітряних дронів, щоб нищити ворога, ніж один НРК. І тому з цим досі є проблема.

Зараз була заява президента про те, що ми збільшуємо контрактування НРК до 50 тисяч. Ми знаємо, що Міноборони вже законтрактувало близько 20 тисяч. Але тепер інша ситуація: таку велику кількість замовили, ці контракти розійшлися по виробниках, а потужностей у виробників, щоб виготовити стільки, теж не дуже вистачає.

Де брати? Я, наприклад, зараз стала в чергу на купівлю. Мені пообіцяли, що, можливо, мій НРК відвантажать через півтора місяця. Хоча в мене ще навіть збір не закінчений. І це лише щоб ми розуміли, наскільки зараз перевантажені виробники через Dot-Chain, бо бригади напряму знаходили гроші і самі замовляли.

Це українські виробники, правильно?

Є і українські виробники, і закордонні. Та й комплектація в нас часто теж закордонна. Але зараз виробники дуже завантажені, бо пішли централізовані закупівлі, які раніше були заблоковані через історію з 20% ПДВ. І плюс є ще ми, волонтери, які теж намагаються якось допомогти фронту.

Де тоді це взагалі брати? Замовляти за кордоном? Чи, може, нам могли б це давати як допомогу?

До речі, зараз ці 20% ПДВ уже зняли. Можливо, це теж якось розблокує частину закупівель. І поки вся ця бюрократична історія тривала, самі виробники нещодавно просто передавали деяким підрозділам НРК напряму. І це нашим хлопцям реально допомогло.

Але, знову ж таки, ми ж бачили відео, як хлопці підбирають підбиті НРК з фронту. Вони беруть один цілий НРК, який ще їздить, приварюють на нього відповідний гак, запускають його на лінію фронту, збирають підбиті ворожими дронами НРК, витягають їх і ремонтують у своїх майстернях. І це, до речі, довгий час рятувало саме нашу логістику.

Бо НРК – це те, що доставляє щось у кілзону. Їх часто використовували і для евакуації поранених. Але тут є дуже тонка межа, бо НРК незахищений. Це вже окрема тема. Що таке НРК? Це платформа на чотирьох колесах. Якщо на неї покласти пораненого, він так само лишається ціллю для ворожого дрона. Якщо це тяжкопоранений, він не встигне зіскочити. І тоді людина просто з "трьохсотого" перетворюється на "двохсотого".

Який тоді варіант заміни НРК?

Бронетехніка – це інша історія. У нас був довгий діалог після штурму на Покровському напрямку, коли почали критикувати застосування бронетехніки і казати, що її нібито недоцільно використовувати у штурмах. Це нісенітниця. Бо бронетехніка – це зараз єдине, що може довезти штурмовиків до позиції. Я зараз не про те, як саме той штурм був організований і чим завершився, а саме про роль бронетехніки.

Десантно-штурмові війська, коли йдуть у штурм, доставляють своїх бійців із продуманою логістикою саме на бронетехніці. Бо якщо ці люди йтимуть пішки, вони будуть просто ціллю для ворожих дронів. А якщо дрон уже влучить у техніку, то броня хоча б дає шанс зберегти життя штурмовикам.

Поранених теж переважно треба вивозити на бронетехніці, бо саме вона рятує життя. А НРК – це класна штука, але допоміжна. Тут ситуація така сама, як з артилерією та дронами. Не одне замість іншого, а одне доповнює інше. Так само і тут – НРК і бронетехніка.

Але для логістики, я так розумію, НРК тепер усе ж краще використовувати?

Коли, наприклад, треба доставити воду на позиції піхоти, це роблять або повітряними дронами, або НРК. Якщо треба довезти дрони для пілотів FPV чи для екіпажів "Мавіків", які сидять і працюють у кілзоні, це теж роблять НРК. І є ще одна історія, яку я б хотіла просувати, бо тут ситуація дуже показова.

Місяць тому я працювала на Покровському напрямку. Ми їхали на позиції з боєприпасами калібру 155 міліметрів. Їхали на Humvee, у супроводі трьох військовослужбовців. Машина була повністю набита снарядами і порохом. Ми виїхали дуже рано, у відповідний час, щоб це було менш помітно ворогу. Але просто перед нами в порожню, слава Богу, машину влучила російська "Молнія".

А якби це були ми? А якби дрон влетів саме в накрите брезентом місце, де лежали снаряди? Від нас би нічого не лишилося.

І тут питання: чому артилеристи досі доставляють снаряди й порохи не на НРК, а машинами Humvee, які, нагадаю, коштують близько 3 мільйонів доларів за один автомобіль? Я вже не кажу про трьох військовослужбовців у машині. Вибач за таке грубе порівняння, але це ще й десятки мільйонів гривень для держави, якщо рахувати вартість підготовки й втрати людей. І головне – це чиїсь життя, чиїсь родини.

Невже не можна купити якийсь великий НРК, який буде доставляти боєприпаси? Я вже не кажу навіть про нас, бо ми теж могли постраждати. У мене в сюжеті є кадр, де горить машина, в яку влучив дрон просто перед нами.

І я впевнена, що рано чи пізно до цього дійдуть самі артилерійські підрозділи. Вони не будуть постійно просити допомоги в сусідів, щоб їм НРК щось підвіз, а почнуть створювати власні НРК-підрозділи на базі артилерійських бригад. Бо коли кілзона розтягнулася вже до 30 кілометрів від лінії фронту, доставка боєприпасів теж має відбуватися НРК.

Але для цього НРК треба еволюціонувати. Їх треба робити захищеними від дронів, ставити на них турелі, якісь елементи захисту, відбійники. До речі, це вже починають розробляти в Збройних Силах. Але це процес. Ми вже частково пройшли таку еволюцію з повітряними дронами.

Коли FPV тільки з'явилися на фронті, дуже багато підрозділів самі створювали майстерні, дообладнували їх, перепрошивали під свою ділянку фронту, бо там є різниця, де який дрон може працювати. Цю еволюцію ми з повітряними дронами вже більшою мірою пройшли. Тепер настав час еволюції НРК – захищених, пристосованих до кілзони, здатних возити не тільки воду чи дрони, а й боєприпаси, зокрема для артилеристів.

Яка проблема з евакуацією поранених на НРК?

Тут є питання, чи готові виробники виготовляти таку продукцію? Чи нам потрібно, умовно, зараз 25 – 50 тисяч НРК на фронт, а вже потім все це будуть вдосконалювати?

У нас досі є багато підрозділів на фронті, які мають свої майстерні. Це різні підрозділи НРК, роти НРК. У нас є єдиний батальйон НРК 93 бригади. Там командир на позивний "Електрик". Це, мені здається, перший натхненник ідеї НРК у ЗСУ. Саме він масштабує цю історію та пояснює, як з цим працювати. Коли до них приходить сирий матеріал, вони його дообладнують: наварюють захист, ставлять сітки, металеві пластини і так далі.

Ми, журналісти, які працюють на фронті, наполягаємо, що НРК має бути не просто пристроєм на чотирьох колесах. Це має бути захищена штука, якщо ми хочемо нею адекватно доставити щось на лінію фронту, де літає багато дронів. Або якщо хочемо врятувати людину.

Швидкість НРК – 20 кілометрів на годину. Буває навіть 5 – 10 кілометрів за годину. Він тягне на собі пораненого, а тут летить дрон. Що тоді робити? А якщо "карусель" дронів, коли один за одним летять? Це дуже тонка грань. Чи можна врятувати пораненого за допомогою НРК? Інколи можна. У 25 бригаді, щоб врятувати хлопця, який підірвався на ворожому боєприпасі, застосували три НРК. Але врятували, слава Богу.

А от з бронетехнікою, мені здається, у нас є певні прогалини в закупівлях. Не завжди є броньовані автомобілі у медиків, якими вони можуть здійснити логістику та забрати пораненого. Або взагалі вломитися на передній край та вихопити його швидко. Порятунок пораненого – це ще й час, на який треба зважати. Інколи доводиться чекати негоди, щоб довезти його. Це може бути доба та більше. І це вже критична історія для порятунку.

Чи будуть адекватні ротації в ЗСУ?

Потім бачимо історії, що хлопці голодували, і їх не могли забрати з позицій. Можливо, це поодинока історія. Та все ж ми багато чуємо непублічно від військових, що вони можуть по пів року сидіти на позиціях. Не вдається провести ротацію. Що з цим робити?

Ротації – це складна тема. Олександр Сирський нещодавно заявив, що хлопці мають бути на позиціях не більше ніж 40 днів. Чому у нас хлопці так довго перебувають на позиціях? Насамперед, бо немає ким міняти. У нас дуже активно люди йдуть в піхоту? Генштаб повідомляв, що у нас мобілізують 30 тисяч людей щомісяця. Нам здається, що це багато. Але доходять до підрозділів значно менше.

Тому що СЗЧ починається з навчальних центрів. Хоча Офіс омбудсмена звітує, що завдяки їхнім ініціативам кількість СЗЧ із навчальних центрів зменшилася на 15%. Людям стали пояснювати, чого він туди прийшов; що його навчать воювати та дадуть посаду, яка йому підходить. Далі йде історія з болячками. Людина починає знаходити в себе грижі та інші речі, щоб нікуди не йти.

Навіть сьогодні мені писав один військовий, щоб я допомогла вийти зі штурмового батальйону. Його поставили медиком через його медичну спеціальність. Тож у чому проблема? Загалом у страху людини бути в армії. Запит був про те, щоб перевестися до Києва. Та якби він хотів бути в Києві, то треба було заздалегідь подумати про свою посаду в ЗСУ у Києві.

Рекрутинг працює. Можна було раніше цим зайнятися.

Рекрутинг у нас чудово працює. Інша справа – бажання чи небажання людини. І ось з цим небажанням стикаються у Збройних Силах. Туди приходять мобілізовані. Половина не доходить до підрозділів. Інша половина, яка доходить, там починають "каруселі", що хтось піде, а хтось не піде. Потім певна кількість людей лишається і йде на позиції.

При цьому кількість піхоти не збільшується. Тому маємо тривалий час перебування піхотинців на позиціях.Інша справа – використання піхотинців. Це окрема тема. Тому що може бути позиція заради точки на карті. І вона там геть не потрібна. Тут насправді треба глибоко аналізувати лінію фронту, щоб зрозуміти, чи точно ця позиція потрібна. Можливо, варто було б обійтися НРК з туреллю на позиції?

Ти віриш, що ця історія про ротацію кожні два місяці запрацює?

У ДШВ працює. Вони міняють людей без цього. Тому що вони штурмовики і постійно перебувають у русі. Зайшли, закріпилися, дочекалися заміни. Насправді, до цієї історії вони намагалися і по 100 днів перебувати на позиціях.

Але чи всі так можуть?

Не всі. Механізовані підрозділи так не можуть. Є пріоритет розподілу. Пам'ятаєш інтерв'ю про бійця, який 471 день перебував на позиціях? Це ж рекорд. Я писала про цього хлопця. Це бойовий медик 30 бригади. Йому дали Героя України, але й протисли історію про справедливий розподіл мобілізованих по військах.

У нас стоїть пріоритет. Спершу комплектація штурмових військ. Потім – ДШВ. На третьому місці – механізовані підрозділи. Такий розподіл йде з 30 тисяч мобілізованих. Але саме механізовані бригади тримають ділянки фронту. Саме там люди на позиціях перебувають по 300 днів.

Штурмовики не сидять. Вони зайшли, зробили справу та вийшли. Після них заходять механізовані підрозділи. Тому нам потрібно глобально міняти підхід до цього. Я вірю, що деякі підрозділи можуть забезпечити перебування до 40 днів на позиціях. А деякі ні. І не зроблять цього.

Хоча мені вже повідомляли про схему, яка може запрацювати. Умовно, військові сидять 40 днів. Завтра у них 41 день. За документами їх перекидають на інший підрозділ. І ці 40 днів обнуляються. Не знаю, чи так це буде, чи це чутки.

Я чула, що зараз навіть таке є, нібито військовому дають вихідний, але він все одно перебуває на позиціях.

Але чому це так стається? Тому що у нас є прогалини з мобілізацією. У нас хейт ТЦК, який створений Росією та її ІПСО. У нас люди нормально це підхоплюють, особливо на Заході України.

Загалом є цілий комплекс проблем, які потрібно розв'язати для того, щоб ротації запрацювали. Це мобілізація, логістика, доставка всього, вихід з позицій і так далі. Та й зрештою потрібна реформа армії, яка має скоро відбутися.

Чи потрібна реформа ТЦК?

У реформі армії закладається питання реформування ТЦК. Хтось каже, що нібито це будуть так звані офіси призову, або взагалі ТЦК можуть прибрати. Як ти до цього ставишся? Чи дійсно ТЦК потребує якогось реформування? Ставлення до ТЦК відверто негативне. Що з цим робити?

Усе завдяки російській пропаганді, і, відверто, є кейси, коли ТЦК самі собі не дуже роблять репутацію. Але тут від початку є проблема. Групи оповіщення, які працювали у 2023 році по містах, не мали б бути ТЦК. Це має робити поліція. Хто такі ТЦК? Це облік громадян. Не більше.

Людина, яка порушує законодавство і не приходить у відповідний термін оновити дані чи ще щось – це порушник правопорядку. Хто займається цими порушниками? Поліція. Міністр тоді вмив руки, бо не хотів собі негативного рейтингу, тому це робили ТЦК.

Хоча останнім часом ТЦК більше не затримують людей. Я була свідком двох таких перевірок документів. Перше сталося, коли я сідала в машину, щоб їхати на фронт. Мій сусід так тікав від ТЦК, що розкидав свої речі, але його затримувала поліція. Поліція.

Інша справа, коли я їхала в укриття, я побачила якийсь там "заміс" на тротуарі. Бачу – хлопця забирає поліція. ТЦК просто стоїть і спостерігає, бо це не їхня робота. Від початку це не була їхня робота, але такі умови для них створили.

Тепер ми кажемо, мовляв, приберімо ТЦК. Але рекрутинг не впорається. За даними Генштабу, 95% мобілізованих проходять через ТЦК. Рекрути – це інше. Ми не зможемо повноцінно прибрати цю історію. Нам треба її реформувати.

Захід до війська має бути хорошим, щоб було адекватне ставлення до тебе. ТЦК не має бути корупційним. Вихід з армії не може коштувати 10 тисяч доларів. Якісь "рішали" не мають сидіти там.

У мене нещодавно була історія: до мене звернувся кум і питав, як витягти хлопця з ТЦК, бо йому сказали, що це коштує 10 тисяч доларів. Це що взагалі таке? Може, ми все-таки почнемо якось розбиратися, як це працює? Кому, куди заносять? Навіщо це робити? Ми на порозі армії вже створюємо для неї погану репутацію. Це відбивається на мобілізації.

Звісно, людина, громадянин України, що живе в демократичній країні, не хоче такого ставлення, не хоче опинитися в розподільчому центрі, де поряд з ним лежить якийсь наркоман, якого десь підібрали, або якась людина без постійного місця проживання. Потім питаємо, чому в нас люди помирають у навчальних центрах? Тому що вони часто приходять туди вже хворими . Чому? Бо в центрах розподілення їх всіх докупи тримають.

Яка ситуація на фронті?

Якщо говорити про прифронтові міста, у яких ти буваєш, яка там ситуація?

У нас проблема з Добропіллям, куди насувається ворог. На Покровському напрямку один із найбільших натисків, але от Костянтинівка – її теж немає.

Ворога фіксують фактично у житлових забудовах, у більшій кількості житлових забудов, ніж нам би того хотілося. Ворог підсувається до Краматорська. Краматорськ стирають КАБами. Жити в Краматорську ми, журналісти, більше не можемо, хоча від початку це була столиця журналістів. Доволі складна історія на Краматорському напрямку. Одна з бригад стоїть у напівоточенні.

Ситуація в тому, що у нас є проблеми на фронті, але сказати, що ми зараз щось втратимо – ні. У нас є кращі просування, ніж у росіян. Ми не втрачаємо території. У нас є проблеми з деякими напрямками, але це не так, що ми зараз місто за містом будемо сипатися, як ми колись бачили з Авдіївкою. Ні, такого вже давно не буде.

У нас є успіхи на Півдні, на перетині Дніпропетровської, Запорізької й Донецької областей. Там працюють десантно-штурмові війська в підмозі зі штурмовими військами. У нас тривалий час утримується ділянка Часового Яру. Я не знаю, як 24 бригада стільки часу там тримається. Там висота панує, зрозуміло, чому це важливо. Але з Костянтинівкою трохи напруженіше.

Проте війська є, вони стоять, вони працюють. Карткового будиночка, який сиплеться, ми не побачимо, я впевнена. Єдина річ в тому, що тепер і не буде такої атаки в лоб. Ворог теж змінює тактику. Ми розуміємо, що перебивання логістичних шляхів – це і є процес просування. Якщо ми не зможемо нічого вдіяти з дронами, які перебивають логістику на Костянтинівці, а також з КАБами, які просто стирають (міста – 24 Канал).

Найголовніше в цій історії – панування в небі. КАБ летить – ти майже нічого не можеш з ним зробити. Літаки Gripen може й вирішать цю історію, але це буде через 10 місяців. Ми чекаємо, у нас є і свої напрацювання, але нам треба знищити російську авіацію. Нам треба було це у 2022 році, а краще у 2014 році. Але суть в тому, що маємо те, що маємо, як казав наш перший президент.

Ось ці КАБи просто стирають міста з лиця землі. Скільки б військ ти не поставив – місто просто буде знищене. Така ось тенденція.

Що може переломити ситуацію на фронті?

Як ти взагалі думаєш, що могло б кардинально змінити ситуацію на фронті?

Що може переламати фронт? Відсутність адекватного постачання грошей на війну в російській економіці, відсутність постачання російських солдатів на фронт. Це дві головні речі, які зараз можуть щось змінити. Ми маємо вийти на таку кількість знищених росіян, яка перевищить їхню мобілізаційну кількість. Ми маємо нищити їхні НПЗ так, щоб вони не могли фінансувати війну, бо країна-бензоколонка – це якраз про гроші.

В іншому випадку у нас поки немає альтернатив. Так, ми маємо розробляти свою балістику в будь-якому випадку – це посилить нас. Ми маємо літати на Gripen і нищити їхню ППО – це посилить нас. Але щоб вийти на контроль великого неба, у нас поки немає таких можливостей. Це в перспективі.

Навіть якщо ми отримаємо ліцензію на Patriot – скільки треба часу, щоб його виготовити? У нас довго триває розробка наших КАБів – тільки зараз презентували сирий варіант, на п'ятому році війни. Скільки часу треба, щоб розробити свою балістику, щоб вона працювала і пройшла всі випробування? Це великий комплекс задач.

Поки ми маємо концентруватися на знищенні якомога більшої кількості російських солдатів, щоб кількість втрат перевищувала кількість їхніх мобілізованих. Кажуть 50 тисяч, але зараз уже є 30. Але це залежить від їхнього напливу. Чим більше їх іде, тим більше ми їх знищимо. Будемо бачити, бо тенденції й можливості є. І для знищення російських НПЗ теж – дрони нормально літають.