The Economist: Україна — не благодійний проєкт

Варто віддати належне Європі за те, що вона змогла зробити те, у що багато хто не вірив. Після того як Дональд Трамп припинив американську військову допомогу Україні, Європа змогла заповнити цю прогалину. Вона прискорила потік грошей і зброї на схід та посилила санкції проти російського агресора, йдеться у матеріалі The Economist.

Частково завдяки європейській допомозівеличезні втрати Росії на полі бою чинять дедалі більший тиск на Владіміра Путіна. Оскільки американські дипломатичні зусилля щодо завершення війни фактично зайшли в глухий кут, у Європі дехто запитує, чи не настав час їй самій узяти на себе провідну роль і почати переговори з російським лідером.

Цей час може настати, але не зараз. Нагальніше питання для Європи стосується її відносин із країною, яка перетворилася з підопічної Заходу на ключового безпекового партнера. Загартована війною українська армія досягає успіхів, а її інноваційна оборонна промисловість зростає. Якщо Європа хоче захищати свої кордони та позбутися залежності від трансатлантичної підтримки, їй Україна потрібна не менше, ніж Україні потрібна Європа. Пріоритетом Європи має стати якнайшвидше повне прийняття України до свого кола.

Для самої України мета давно зрозуміла: повноправне членство в Європейському Союзі, щоб закріпити зв’язки із Заходом і компенсувати втрату територій, захоплених Росією. Через чотири роки після надання Україні статусу кандидата на вступ цього місяця ЄС, як очікується, відкриє перший переговорний «кластер», що охоплює такі теми, як демократія та верховенство права. Дехто в Києві сподівається, що повноправне членство може настати вже наступного року. Однак у ЄС навіть найпалкіші прихильники України сумніваються, що це можливо раніше ніж через десять років. Така прірва в очікуваннях між двома сторонами є небезпечною.

Частина відповідальності за це лежить на Володимирі Зеленському. Президент України повинен робити більше для зміцнення незалежних внутрішніх інституцій, особливо у боротьбі з корупцією. Він також має бути відкритішим до творчих підходів, які дозволили б Україні зробити проміжні кроки до інтеграції в Союз. Нещодавно канцлер Німеччини Фрідріх Мерц запропонував «асоційоване членство» з обмеженим правом голосу як проміжний етап на шляху до повноправного вступу. Зеленський занадто поспішно відкинув цю ідею.

Однак головне завдання стоїть перед самими європейцями. Надто багато з них досі дивляться на Україну як на своєрідний благодійний проєкт. Насправді ж Європі є чому повчитися в України, особливо в галузі технологій безпілотників, їхнього виробництва та застосування. Європейські армії можуть зміцнити власну безпеку, інвестуючи у свого сусіда. Міністр оборони Швеції зазначає, що випробування озброєнь в Україні дає інноваційні результати за тижні або місяці, тоді як удома це займає роки або навіть десятиліття.

Деякі європейці побоюються надто швидкого зближення. Вони говорять про ризики поспішного прийняття до Союзу великої, відносно бідної та інституційно слабкої країни. Ці побоювання не безпідставні, але вони не бачать ширшої картини: Європа повинна діяти швидко, щоб отримати більше жорсткої сили, необхідної для власного захисту в дедалі ворожішому світі. Інтеграція України до європейського простору є способом протистояти очевидній регіональній загрозі — Росії. Розширення — це не просто бюрократичний процес. Це геополітичний інструмент для континенту, який виглядає вразливим серед дедалі агресивніших великих держав.

Інші ідеї, наприклад створення Європейської ради безпеки, до якої могла б увійти Велика Британія, могли б допомогти швидше оформити безпекове партнерство з Україною. Але головним пріоритетом має бути прискорення процесу вступу України до ЄС. Євросоюз повинен уже зараз почати підготовку договору про вступ — як сигнал намірів для виснажених війною українців, а також для інвесторів, які фінансуватимуть повоєнну відбудову країни. Натомість Україна має бути готовою погодитися на відтермінування деяких субсидій або прав на свободу пересування, щоб полегшити досягнення консенсусу всередині Європи.

Альтернатива виглядає похмурою. Опитування показують, що частина молодих українців починає втрачати ентузіазм щодо членства в ЄС. Це має стати тривожним сигналом. Адже що гірше: прийняти до свого клубу бідну, але сповнену ентузіазму Україну, чи залишити за його межами потужну, але розчаровану державу?