Вимерлий гігант льодовикової доби: вчені розкрили таємниці ДНК печерного лева

Міжнародна група дослідників проаналізувала геноми 12 печерних левів, які жили від 17 до 148 тисяч років тому в Росії, Австрії та на території канадського Юкону, і порівняла їх із ДНК 20 сучасних левів. Нове дослідження показало, що Panthera spelaea був не просто льодовиковою версією сучасного лева, а окремою еволюційною лінією. Про це повідомило агентство Reuters.

Печерний лев був одним із найбільших представників котячих, які будь-коли існували на Землі. Цей хижак мешкав на величезній території від Західної Європи через Сибір до Північної Америки, перш ніж зник приблизно наприкінці льодовикової доби.

Нове геномне дослідження допомогло з’ясувати, що саме робило цього великого кота унікальним і чим він відрізнявся від сучасного лева, свого меншого родича. Водночас науковці встановили, що ці два види час від часу схрещувалися між собою.

Печерний лев, наукова назва якого – Panthera spelaea, вимер приблизно 14 тисяч років тому. Попри назву, він не жив у печерах постійно, а був мешканцем відкритих холодних ландшафтів. У межах дослідження вчені порівняли геноми 12 печерних левів, які жили від 17 тисяч до 148 тисяч років тому. Їхні рештки походили з різних регіонів, зокрема з Росії, Австрії та канадської території Юкон. Отримані дані порівняли з геномами 20 сучасних левів.

Еволюційний генетик Лав Дален із Центру палеогенетики, спільного проєкту Стокгольмського університету та Шведського музею природної історії, заявив, що дослідження показало окремість печерних левів.

"Ми показуємо, що печерні леви були не просто льодовиковими версіями сучасних левів, а натомість становили дуже відмінну еволюційну лінію", – сказав Дален.

Дослідження засвідчило, що еволюційні лінії печерного та сучасного лева, ймовірно, розійшлися близько 1,7 млн років тому в епоху плейстоцену. Кожен із цих видів мав власні генетичні варіанти, які, найімовірніше, допомагали їм пристосовуватися до різних середовищ існування та поведінкових моделей.

За словами науковців, генетичні відмінності були пов’язані з ростом, зором, роботою мозку та розвитком кровоносної системи. Це свідчить про те, що печерний лев був адаптований до іншого способу життя, ніж сучасні леви.

Печерний лев був значно більшим і міцніше складеним за сучасного лева. Він жив у холодніших кліматичних умовах і віддавав перевагу відкритим трав’янистим рівнинам та тундрам північної Євразії і північного заходу Північної Америки. Ця зникла екосистема відома як мамонтовий степ, названий так на честь одного з найпомітніших її мешканців – шерстистого мамонта. За ландшафтом вона частково нагадувала сучасну африканську савану, але існувала за значно суворіших, морозних температур.

Серед імовірної здобичі печерних левів були шерстисті мамонти, найімовірніше молоді або старі особини, а також шерстисті носороги, антилопи, північні олені, коні та бізони. У пізніші етапи льодовикової доби в тих самих регіонах жили й люди. Дален зазначив, що прямих доказів полювання печерних левів на людей немає. Водночас він вважає дуже ймовірним, що такі випадки могли траплятися час від часу.

"Хоча немає чітких доказів того, що печерні леви полювали на людей, здається дуже ймовірним, що вони іноді це робили", – сказав Дален.

За його словами, наскельні малюнки свідчать, що люди льодовикової доби добре знали цих тварин. Печерних левів часто зображували з великою точністю, а на більшості зображень вони показані без великої гриви, характерної для сучасних самців левів.

Нагадаємо, що палеонтологи з’ясували: деякі з найдавніших відомих хребетних могли мати чотири повноцінні ока завдяки унікальному збереженню м’яких тканин у скам’янілостях віком близько 518 млн років. Миллокунмінгіди походять із кембрійських відкладів Ченцзяна на півдні Китаю та вважаються одними з найдавніших хребетних. Професор Пейюнь Конг з Юньнанського університету заявив, що очі в цих скам’янілостях збереглися в надзвичайних деталях. Подібність внутрішніх і зовнішніх очей та наявність меланіну довели, що це були саме органи зору.