Невимовне горе: помер Володимир Вакуленко-старший після страти сина окупантами

У березні 2022 року, коли російські окупанти вторглися в Україну, родина Вакуленків, що проживала в селі Капитолівка біля Ізюма, опинилася в епіцентрі подій. Володимир Вакуленко-молодший, відомий дитячий письменник, став мішенню через свою активну українську позицію, участь у Революції Гідності та підтримку розбудови української церкви.

Батько, Володимир Вакуленко-старший, був чутливою людиною, чиї емоції завжди були очевидними. Він любив дивувати знімальну групу англійськими фразами, які пам'ятав зі шкільних років, цінував свої дні народження, внутрішні жарти та перцеву горілку. Але найбільше він любив свого сина Володимира, який був для нього гордістю.

22 березня 2022 року, близько 16:00, п'ятеро окупантів увірвалися на подвір'я Вакуленків. Наступного дня вони забрали Володимира-молодшого разом із тоді ще сином Віталієм. Окупантів насторожили рунічні зображення на тілі письменника, яких він мав чимало (хоча і був атеїстом). Після жорстокого допиту в "особливому відділі", де його били й "радили не засмучуватися", його відпустили.

За дві години Володимира повернули додому. Після звільнення він закопав свій воєнний щоденник під вишнею на подвір'ї, сказавши батькові: "Віддай, коли наші прийдуть". Проте вже 24 березня ворожий бус зі знаком "Z" та відірваними розсувними дверима знову під'їхав до їхнього будинку. Письменника схопили, кинули в бус і повезли у напрямку Ізюма, після чого рідні його більше не бачили.

Після деокупації Ізюма та навколишніх сіл, тіло Володимира Вакуленка-молодшого виявили в одному з масових поховань. Згідно із записами ізюмської ритуальної служби, під номером 319 було зазначено його ім’я, дату народження та поховання, а також місце – село Капитолівка. Дата смерті залишалася невідомою, але у тілі знайшли дві кулі від пістолета Макарова. Проте спочатку його жорстоко побили.

Володимир Вакуленко-старший так і не оговтався від втрати сина. Він помер, не дочекавшись справжньої справедливості щодо смерті Володимира. Його смерть є болючим нагадуванням про людські втрати, які війна приносить навіть тим, хто офіційно не загинув у бою.

Батьки Володимира Вакуленка одразу після зникнення сина почали його розшуки. Незалежна режисерка та авторка документальних фільмів Аманда Бейлі, яка багато часу провела зі старшим Вакуленком, зазначає, що його смерть стала ще одним невизнаним, але прямим наслідком війни, яка забрала його сина та підірвала його здоров’я. За даними УП.Культура, разом з Амандою Бейлі цю новину також повідомив документаліст Антон Штука. Вбивць Володимира Вакуленка-молодшого, відомих як "Лев" та "Удод" (уродженці Луганська), ідентифіковано, їм повідомлено про підозру у позбавленні життя щонайменше трьох українців. В Ізюмі вулицю назвали на честь вбитого росіянами письменника Вакуленка.

Письменник мав неповнолітнього сина з інвалідністю, якого він дуже любив і ніколи не покидав. Обставини викрадення Володимира Вакуленка свідчать про те, що місцеві колаборанти могли передати інформацію про нього окупантам. За словами Бейлі, боротьба за справедливість триватиме в пам'ять про Володимира.

"Його смерть – одна з тих, що не буде врахована в офіційній статистиці загиблих, але він, безсумнівно, був би живий, якби не війна, якби Росія не стратила його сина, якби горе не знесилювало його. Він так і не оговтався. Як він міг? Він був чутливою людиною, чиї емоції завжди – часто болісно – були очевидними", – написала Аманда Бейлі.

"Він любив дивувати нас англійськими словами та фразами, які пригадував зі шкільних років. Він любив свій день народження, внутрішні жарти, перцеву горілку, свого найкращого друга Віктора, онуків Влада та Віталія, правнука Артема, а найбільше – свого покійного сина Володимира. Він помер, не дочекавшись справжньої справедливості щодо смерті Володимира, але боротьба триватиме в його пам'ять", – зазначила Аманда Бейлі, розповідаючи про Вакуленка-старшого.

Історія Володимира Вакуленка-старшого та його сина є драматичним свідченням того, як війна руйнує життя не лише тих, хто на передовій, а й тих, хто залишається вдома. Вона підкреслює глибокі та довгострокові наслідки конфлікту для цілих родин, залишаючи невиліковні рани та вимагаючи справедливості.