Молочні рекорди і креветкові ферми: як громади формують нову економіку України

До цьогорічного Дня працівників місцевої промисловості українська економіка підійшла на переламному етапі. З одного боку, з ризиками нової хвилі деіндустріалізації,енергокризоюта загрозою зупинки великих підприємств. З іншого, формуванням нової моделі локальної економіки громадами та регіонами, де дедалі більшу роль відіграють переробка, фермерські господарства, малі виробництва та нішеві бізнеси.

За даними Державної служби статистики України, у січні-квітні 2026 року промислове виробництво скоротилося лише на 0,4% у порівнянні з аналогічним періодом 2025 року. Це найменший спад за останні 17 місяців.

У квітні промисловість навіть показала річне зростання на 1,2% порівняно із квітнем 2025 року. Переробна промисловість за чотири місяці додала 1,3%. Проте ситуація залишається нерівномірною. Промисловість все ще несе втрати через енергетику.

"Драйвером падіння залишається виробництво електроенергії, пари та води — мінус 14% рік до року через накопичений ефект зруйнованої генерації та теплової енергетики", — пояснює фінансовий аналітик Андрій Шевчишин.

За його словами, саме енергетичний фактор стримував переробну промисловість у мінусі на початку року.

Водночас позитивну динаміку почала демонструвати добувна галузь завдяки прискоренню у добувній промисловості — плюс 4% рік до року, насамперед за рахунок видобутку нафти й газу, який зріс на 15,6%.

Разом із тим експерт звертає увагу, що окремі квітневі показники виглядають суперечливо. У порівнянні з березнем промисловість у квітні просіла на 5,3%.

Серед проблемних секторів залишаються:

• текстиль та одяг — мінус 12,4%;
• кокс і нафтопереробка — мінус 12,9%;
• хімічна продукція — мінус 5,2%;
• фармацевтика — мінус 5,3%;
• гумові та пластмасові вироби — мінус 4,1%;
• машинобудування — мінус 1,4%.

"Мене бентежить вплив високих цін на паливо та сповільнення зовнішнього попиту на тлі війни на Близькому Сході й глобального економічного сповільнення. Але одного квітня недостатньо для остаточних висновків", — додає економіст.

Гроші почали йти у регіони

На цьому тлі дедалі важливішою стає місцева промисловість — невеликі виробництва, які працюють у громадах та орієнтуються на локальний ринок.

Регіональна статистика вже показує цей тренд.

За даними Головного управління статистики в Івано-Франківській області, у січні-березні 2026 року підприємства та організації регіону освоїли 2,735 млрд грн капітальних інвестицій. Із них 46,3% спрямували саме у промисловість.

Фактично громади почали формувати власні економічні моделі: від харчової переробки до агротуризму та малих виробництв.

Молочні рекорди і локальна переробка

Однією із головних у місцевої промисловості залишається молочна галузь. За даними Agroweek, 2025 року прибуток молочної промисловості України сягнув 2,64 млрд грн, що на 95% більше за попередній рік.

Лідерами за доходами стали:

• Вінницька область — 15,6 млрд грн;
• Київ — 14,6 млрд грн;
• Полтавська область — 13,5 млрд грн.

Водночас молочні ферми продовжують підвищувати продуктивність навіть під час війни. За даними MilkUA та GrowHow, одним із лідерів стала компанія ТОВ "Україна" з Тернопільщини, де зафіксовано молочний рекорд — 13,5 тис. кг молока на корову на рік.

Експерти пояснюють, що саме локальна переробка та короткі логістичні ланцюги дозволили багатьом виробникам втриматися в умовах війни.

Хлібопекарська галузь адаптувалася до війни

Хлібопекарська галузь — одна з основних, що зазнала збитків через перебої зі світлом та дорогі енергоносії. Водночас, за даними дослідження Всеукраїнської асоціації пекарів (ВАП), ринок хлібобулочних виробів 2025 року зріс до 33,6 млрд грн , що на 15% більше, ніж роком раніше.

Найбільшим виробником залишається "Київхліб", який контролює 32,8% ринку.

Паралельно швидко зростає сегмент локальних пекарень, які працюють без великих логістичних мереж та орієнтуються на конкретні громади.

Нішевий бізнес стає основою нової локальної економіки

Одним із найяскравіших прикладів нової локальної промисловості стала аквакультура. Фокус поспілкувався із засновником підприєства "Українська креветка" на Київщині, яке очолює Олексієм Слєпньовим. Його креветкова ферма працює понад десять років і пережила повномасштабну війну без зупинки виробництва.

"Бізнес повноцінно працює навіть під час війни. Були проблеми через відключення світла, але ми технічно адаптувалися, тому собівартість суттєво не зросла", — розповідає Слєпньов.

Компанія вирощує прісноводну велику креветку Розенберга (Macrobrachium rosenbergii), яка походить з Індії, Південно-Східної Азії та північної Австралії, а також австралійського червоноклешневого рака.

За словами підприємця, головною перевагою цього бізнесу є нішевість і висока маржинальність.

"Висока маржинальність цього бізнесу пояснюється тим, що продукт для українського ринку залишається ексклюзивним. Якщо правильно підібрати енергоощадне обладнання, виробництво стає економічно ефективним", — каже він.

Сьогодні компанія не експортує продукцію, оскільки внутрішній попит значно перевищує пропозицію.

"Ми навіть внутрішній ринок не можемо повністю забезпечити. Про експорт поки не йдеться", — додає Слєпньов.

Основною проблемою розвитку він називає нестачу інвестицій.

"Щоб людина могла відкрити невелику ферму, потрібно від 5 тис. доларів стартових вкладень. Не всі мають таку можливість", — пояснює підприємець.

За даними профільних аграрних медіа, в Україні вже працює понад 200 заводчиків креветки різного масштабу, переважно у центральних та західних регіонах.

Нова модель економіки формується вже сьогодні

Війна фактично прискорила трансформацію української промисловості.

Якщо раніше економіка асоціювалася насамперед із великими заводами, металургією та індустріальними гігантами, то тепер дедалі більшу роль відіграють:

• локальна переробка;
• фермерські господарства;
• аквакультура;
• малі харчові виробництва;
• агротуризм;
• невеликі індустріальні проєкти.

Саме така децентралізована модель може стати основою української економіки після війни — менш залежної від кількох великих промислових центрів і значно гнучкішої до нових криз.

Тим часом Фокус проаналізувавціни на землю в Україні. Впродовж понад чотирьох років в країні було укладено земельних угодна майже 50 млрд грн. Із відкриттям ринку землі зафіксовано і суттєве зростання як вартості гектарів, так і попиту на агроділянки.