Реадмісія

Примітка редакції. Не кожен наш біженець паразитує на європейській соціалці, але й не кожен працює там за чотирьох. Що каже статистика, і куди поділись цукерки з букетами?

Раджу згадати ваш особистий фронт, щоб краще розуміти зв'язки між абсолютно чужими людьми. В якомусь сенсі хтось когось завжди хоче «жахнуть», тобто "some of them want to use you".

Цікаво, як українською правильно перекласти термін «конфетно-букетный период»? Той самий перехід від першої, надто мінливої закоханості до реально дорослих відносин, без якого багато хто з нас так і не подорослішав би (а Україна мала б значно нижчу статистику розлучень).

Перекласти я не зміг, тому назвемо скорочено КБП. Перші місяці пролітають як єдиний порив: квіти, захват, готовність на все. Потім починається спільний побут і рахунки за комунальні послуги. Приходить поступове усвідомлення, що романтика романтикою, але хтось завжди має вимити посуд.

Стосунки між Європою й українськими біженцями зараз якраз на цій стадії. Квіти уже зав'яли, посуд ще стоїть без появи нових цивілізацій. Але обидві сторони дедалі уважніше дивляться одне на одну. Тож давайте почнемо з того, чого в рамках європейсько-українського КБП не відбулося. Це важливо для розуміння.

ЄС станом на зараз не скасував тимчасовий захист для українців. Його було подовжено до 4 березня 2027 року. У березні цього року в цьому статусі перебували 4,33 мільйона людей. Ніхто у Брюсселі не натискав кнопку «всіх назад» і не підписував загальноєвропейської директиви про примусове повернення.

Юридична рамка стоїть, захист діє. Але всередині цієї рамки відбувається дещо цікаве, що відчувається зовсім інакше, ніж виглядає на папері. Європа велика, але щойно візьмешся за окремі держави — стає цікавіше.

Ірландія скоротила термін державного «розміщення» для новоприбулих українців із 90 до 30 днів. Тобто те, що раніше давали на три місяці, тепер дають на місяць — і далі сам. Житлові програми поступово згортаються. Офіційне пояснення: зменшити залежність від державної підтримки і підштовхнути до самостійного облаштування.

Формально все виглядає дуже логічно. Практично — якщо ти приїхав із мінімальними ресурсами до країни з дорогим житлом і не маєш роботи, яку встиг знайти за перший місяць, то 30 днів державного розміщення — знак, що пора щось міняти.

Німеччина не відстає. Так, тимчасовий захист усе ще розраховано до березня 2027 року, але паралельно відбувається тривала дискусія про жорсткіший режим виплат для нових прибулих і сильніший акцент на їх працевлаштування. Логіка та сама: менше соціальної інерції, більше ринку праці.

Швеція. Міністр міграції з чудовим для футбольних фанатів прізвищем Форсселл заявив, що українських чоловіків із території ЄС пора повертати додому, на війну. Цитую: «Перемога потребує більшої кількості бійців в Україні». Також міністр додав, що його європейські колеги ідею схвалюють, хоча до остаточного рішення вони ще не дійшли. Поки що йдеться про обмеження тимчасового захисту для українських біженців призовного віку.

Загальний вектор тут очевидний. Менше безумовної допомоги, більше перевірок. Ще більшає вимог до легального статусу, до інтеграції в ринок праці, до переходу на інші формати перебування — робочі, студентські, сімейні дозволи. Система, яка у 2022 році вирішувала все в пожежному режимі, у 2026-му перейшла в режим стабільного адміністрування.

Ті біженці, які насправді й не біженці, але скористалися чужою добротою, мають звикати до кінця КБП. Замість позиції «ось вам ліжко та їжа, головне що ви живі» власник будинку стає орендодавцем. Тепер він хоче, щоб ви заповнили форму F-347, додали копію документа, отримали відмову, оскаржили, почекали шість тижнів або більше.

Бо треба ж якось зрозуміти, що наших громадян там забагато. Росія не з Андоррою воює.

Останнім часом я помічаю закордонні тези про один термін, який дедалі частіше згадують вже публічно. Це реадмісія. Голова Державної міграційної служби України Наталія Науменко навіть публічно підтвердила: Україна вже бачить зацікавленість європейських країн у збільшенні повернень за цією процедурою. Запити надходять від Польщі, Чехії, Німеччини. І йдеться не лише про чоловіків — про жінок теж.

Тут я краще поясню, що таке реадмісія. Угоду між Україною та Євросоюзом було підписано ще у 2007 році, а ратифіковано у 2008-му. Згідно з цими параметрами, реадмісія — це інструмент повернення людей, які незаконно перебувають на чужій території або втратили підстави для легального проживання.

Одразу відокремимо реальне від того, чим лякають. Це не про тих, хто має тимчасовий захист і дотримується правил. Це про тих, хто правила насправді вже порушив — цей статус уже втратив або від самого початку перебував нелегально.

Тобто це ж не якась зброя масового виселення мігрантів (вибачте, але для пересічного європейця біженці також мігранти). Щоб не бити з гармати по горобцях, знайшовся точковий інструмент для конкретних ситуацій. Але його дедалі активніше застосовують. Я в цьому бачу натяк на зміну пріоритетів.

Є ще один нюанс, який варто розуміти тим, хто думає, що завжди можна переїхати в іншу країну ЄС і заново зайти в систему підтримки. Тимчасовим захистом можна користуватися лише в одній державі-члені одночасно. Отримав у Німеччині — перебрався до Чехії в надії на чеські пільги? Не вийде так просто.

Єврокомісія прямо про це пише. Механізм «перестрибування» між окремими державними системами соціальної підтримки дедалі більше закривається. І на цьому затишному пункті ми переходимо до розгляду статистики.

У 2025 році сальдо перетинів кордону українськими громадянами було від'ємним: 14,77 мільйона в'їздів проти 16,13 мільйона виїздів. Тобто більше виїжджало, ніж приїжджало. Але в січні-квітні 2026 року картина змінилася: 4,186 мільйона в'їздів проти 4,169 мільйона виїздів. Різниця поки що мізерна, близько 17 тисяч. Але погодьтесь, що деякі зміни є.

Ще раз. Це перетини кордону, а не кількість унікальних людей з одним певним маршрутом. Один і той самий громадянин може перетнути кордон кілька разів. Тому ці цифри показують загальний рух, але не дозволяють точно сказати, скільки людей справді повернулося назовсім. Різниця між ситуаціями «повернувся лікувати зуби та купити ліки, потім поїхав назад» і «повернувся, щоб тут жити» — штука принципова. Статистика перетинів її, на жаль, не фіксує.

Але загальна картина від цього застереження не змінюється. Вона виглядає так.

Є дві категорії людей серед українців, що перебувають у Європі. Перша — ті, хто вже інтегрувався: має роботу, платить податки, знає мову, оформив відповідний тип дозволу на проживання. До них ставлення в Європі зовсім інше. Вони цікаві як робоча сила, як платники внесків у пенсійний фонд, як люди, що заповнюють демографічні ніші. Їх нікуди не виштовхують — їм пропонують залишитися на постійних підставах.

Друга категорія — ті, хто перебуває виключно на екстреній підтримці, не інтегрувався, не працює, мігрує між країнами в пошуках кращих умов допомоги або просто втратив легальний статус. Саме до них буде застосовано посилення вимог, скорочення програм, реадмісія і дедалі менш привітний прийом у черговому офісі міграційної служби.

Не всі наші люди в Європі адаптувалися і заміняють дорогих місцевих фахівців з оплатою праці вище якогось СЕО в Україні, хоч би як хотілося комусь намалювати таку картинку. І не всі наші люди там сидять паразитами на чужій соціальній допомозі, на яку взагалі права не мають (знаю, комусь хотілося б стверджувати і таке).

Жодного узагальнення, а тому жодної дискримінації. Бюрократична логіка, не більше.

А тепер про найбільш невдячних наших громадян, які зміну пріоритетів у Європі обов'язково спишуть на ненависть до українських біженців. Шановні, про що ви? Надзвичайний режим 2022 року був надзвичайно щирим — люди в Польщі, Німеччині, Ірландії, Чехії справді відкривали свої будинки, свої серця і свої бюджети. Це було по-людськи. І це чисто по-людськи треба пам'ятати.

Але надзвичайний режим не може тривати вічно. Цукерки з'їли, букет зів'яв і вже стирчить зі смітника. Далі починається доросле життя, яке може тривати лише з дорослими питаннями.