Булгаков і танки: чому рукописи все-таки горять

Здається дивним, що на п'ятому році війни, метою якої є етноцид українського народу, треба писати очевидні речі. Але якщо треба – то треба.

Демонтаж пам'ятника Булгакову у Києві потрібен не стільки тому, що сам Булгаков якийсь поганий. Скільки просто з інстинкту самозбереження.

Адже вся російська політика останніх років показала: що більше у вашому місті російської культурної присутності (у будь-якому вигляді), то більша ймовірність, що ваше місто "захищатимуть", тобто рівнятимуть із землею КАБами та "Сонцепьоками". І навпаки: що менше російських топонімів, російських пам'ятників, російської мови та взагалі якихось сентиментів до Росії, то менша загроза, що прийдуть "захищати".

Я роками досліджую російську пропаганду, і одна з тез, яку вона весь час повторює, полягає в тому, що західні області України Росії не потрібні, бо там надто чуже, надто вороже Кремлю населення і замало російської культурної присутності.

Для прикладу наведу фрагмент інтерв'ю депутата Держдуми РФ від "Єдиної Росії" Олександра Бородая, який у 2014 році приїхав на Донбас разом із Гіркіним створювати "ДНР". Він чітко формулює цю думку.

Бородай фактично визнає: що менше у регіоні російського і більше українського, то менше цей регіон цікавий Росії. Самі ж імперські шовіністи перестають розглядати як "їжу" ті області, де зникає російська мова, де немає вулиць Менделєєва та пам'ятників Пушкіну.

Тому сам Менделєєв може бути скільки завгодно гарною людиною і видатним ученим, і він, звісно, ​​перед Україною ні в чому не винен, але його присутність у топоніміці несе приховану загрозу. Тут нічого особистого – просто інстинкт самозбереження.

Депутат Бородай, сам того не бажаючи, фактично надає інструкцію до дії: прибирай будь-яке нагадування про Росію, будь-який зв'язок із Росією. Будь, як Львів – і тоді російський шовініст з погордою викреслить тебе з контурних карт своєї уявної імперії. Сам російський режим вустами свого депутата визнає, що русофобія є ефективним засобом проти російської експансії. І змушує стати русофобами мимоволі навіть тих, хто прочитав Булгакова загалом. Бо альтернатива цьому – Бахмут, Вовчанськ, Мар'їнка, Вугледар...

"Мы обнаружили, что там живут такие же русские люди, как и мы, и мы пришли на помощь этим людям", – казав Путін про Донбас в інтерв'ю Такеру Карлсону.

Багато років значна частина жителів Донбасу робила все, щоб справді переконати Росію, що вони "такие же русские люди". Для Донбасу це закінчилося геноцидом, який подекуди виглядає страшніше, ніж Голокост. Цілі міста, цілі райони стерті тепер з лиця землі цілком – не залишилося ані людей, ані будинків, ані могил.

З особливою жорстокістю Росія наразі знищує саме ті регіони, які вважає російськими й де російського було найбільше. Горе тому місту, яке у Москві назвуть "російським". Запитайте у жителів Херсона. Я б ще порадив запитати у жителів Бахмута, та там вже нема в кого запитати…

Проблема Булгакова не в тому, що він зневажливо писав про українську мову, а в тому, що його творчість стала основою того міфу, який тепер став обґрунтуванням для терористичних ударів по Києву. "Біла гвардія" – це буквально про те, що "Київ – російське місто". Отже, у розумінні російських імперців, Росія має право його карати за уявне відступництво.

У якійсь іншій паралельній реальності, де сусідом України було б не агресивне нацистське звалище, а нормальна цивілізована держава, життя в Україні виглядало б зовсім інакше, і там не було б потреби демонтувати пам'ятник Булгакову. Але ми живемо в реальності, де Росія сама використовує свою мову і культуру як зброю, як привід для масових вбивств та окупації, і буквально сама змушує сусідів відмовлятися від них і розривати усі зв'язки. Ставати максимально несхожими, щоб не дай боже не побачили тут "братів", яких треба терміново "рятувати", як Маріуполь у 2022-му.

Нічого особистого – просто інстинкт самозбереження.

Оригінал