Знайдено нову лінії симетрії Землі: вона ділить планету на східну та західну півкулі

Упродовж багатьох років вчені знали про подібну рівновагу між Північною та Південною півкулями. Попри значні відмінності у розподілі суші, погодних системах та людській діяльності, обидві півкулі відбивають майже однакову кількість сонячної енергії, пише IFLScience.

Досліджуючи, чи можуть існувати інші форми планетарної рівноваги, Цзяньхао Чжан із Національного управління океанічних і атмосферних досліджень (NOAA) та його колеги виявили нову лінію симетрії, що пролягає вздовж меридіанів 27° східної та 153° західної довготи. Ця лінія проходить через частини Європи, Туреччини, Африки та Аляски, розділяючи Землю на дві половини, які відбивають майже однакову кількість сонячного світла.

Команда дійшла цього висновку після аналізу 25 років спостережень, зібраних супутниками CERES НАСА в період з 2001 по 2025 рік. Ці супутники вимірювали, скільки сонячної енергії відбивалося назад у космос. Такі вимірювання є важливими, оскільки клімат Землі залежить від балансу між сонячним світлом, що надходить, та енергією, що випромінюється.

Дослідники розділили відбите сонячне світло на кілька категорій, зокрема відбиття від поверхні суші та безкрижаних океанів. Потім вони порівняли ці дані з кліматичними моделями та розглянули різні способи поділу планети. У ході цього процесу вони виявили, що нововизначені східна та західна півкулі мають надзвичайно схожі характеристики. Обидві містять майже однакову кількість безкрижаних океанів, мають схожу хмарність та подібні рівні відбитого сонячного випромінювання за умов ясного неба.

Спочатку Чжан сумнівався у значущості цього результату. Оскільки Земля є кулею, може здатися, що знайти дві половини з однаковими властивостями легко. Однак подальший аналіз змінив його думку.

"Те, що переконало мене — і, зрештою, наукову спільноту — у тому, що ця східно-західна симетрія є глибоко нетривіальною, зводиться до трьох ключових особливостей: її унікальності, стійкості та того, що ми назвали "потрійною симетрією", — пояснив Чжан.

Перша особливість — унікальність. Дослідники виявили лише один поділ на східну та західну половини, де існує цей баланс. Друга — стійкість. Симетрія залишалася незмінною поблизу 27° східної довготи упродовж усього періоду спостережень, починаючи з 2001 року. Третя особливість полягає у майже ідентичному розподілі суші та океану без льоду по обох половинах, що дозволяє відбиттям від ясного неба та хмар врівноважувати одне одного.

Дослідники припускають, що важливу роль відіграє явище "Ель-Ніньйо — Південне коливання" (ENSO). ENSO — це періодична кліматична система в тропічній частині Тихого океану, яка впливає на погодні умови в усьому світі.

"Коли ми проаналізували незначні щорічні коливання точної довготи цієї симетрії, ми виявили статистично значущу кореляцію з даними про ENSO", — пояснив Чжан.

Він додав, що зміни в циркуляції Уокера, великомасштабній атмосферній циркуляції, можуть сприяти підтримці балансу. Згідно з гіпотезою команди, умови Ла-Нінья дещо збільшують відбите сонячне світло у Східній півкулі, тоді як Ель-Ніньйо зміщує баланс у бік Західної півкулі. Ці зміни, здається, підтримують довгострокову симетрію, зосереджену поблизу 27° східної довготи.

Вчені вважають, що це відкриття може стати цінним інструментом для перевірки кліматичних моделей. Майбутні моделі повинні бути здатні відтворювати не тільки загальну кількість відбитого сонячного світла, але й пов’язані з цією симетрією хмарні та океанічні структури. Якщо модель не пройде цей тест, це може свідчити про те, що важливі кліматичні процеси не відображаються правильно.

У дослідженні також висвітлюється складність кліматичної системи Землі. Дослідники застерігають, що масштабні кліматичні втручання, зокрема пропозиції щодо сонячної геоінженерії, можуть порушити делікатну рівновагу, яка досі не до кінця вивчена.

Інші новини науки

• Деякі експерименти вчених запам'яталися не результатами досліджень, а тим, що дослідники з'їли своїх "піддослідних". Екстравагантності додає те, що піддослідні не завжди були їстівними.
• Вчені нарешті знайшли докази існування космічного вітру, який виходить із надмасивної чорної діри в центрі Чумацького Шляху. Вчені знали, що такий вітер має існувати, проте упродовж понад 50 років не могли його виявити.