Орден розбрату. Анатомія політичного демаршу

8 червня має зібратися Капітула ордена Білого Орла, щоб сформувати консолідовану позицію з питання: чи позбавляти президента України Володимира Зеленського найвищої державної відзнаки — ордена Білого Орла. 29 травня про такий намір оголосив президент Польщі Кароль Навроцький. Формальним приводом для дипломатичного загострення став указ, підписаний Зеленським 26 травня і приурочений до 10-ї річниці створення Сил спеціальних операцій.

Згідно з цим документом, Окремому центру спеціальних операцій «Північ» — одній із найзакритіших структур української армії — було присвоєно почесне найменування «Героїв УПА». Варто зазначити, що інші підрозділи ССО вже мають історичні назви, адже центр «Схід» названо на честь князя Святослава Хороброго, а центр «Захід» — на честь Ізяслава Мстиславича.

У самому президентському указі зазначено, що таке рішення ухвалене задля відновлення історичних традицій національного війська та з огляду на зразкове виконання бойових завдань військовослужбовцями.

Ланцюгова реакція

Указ про присвоєння почесного найменування з'явився не у вакуумі, а ліг на вже підготовлений і вкрай напружений інформаційний ґрунт. За кілька днів до цього, 25 травня, в Україні з державними почестями відбулося перепоховання праху одного з лідерів ОУН Андрія Мельника. Водночас у публічному просторі відновилися розмови про ймовірність державного поховання Степана Бандери.

Варто нагадати, що історичні рани щодо Волинської трагедії (яку Сейм Польщі визнав геноцидом) залишаються відкритими, а процес ексгумацій триває й досі, зокрема в Пужниках, у Волі Островецькій, в селі Угли.

Реакція на указ Зеленського покотилася лавиною: від офіційного протесту польського Міністерства закордонних справ до виступу міністра оборони Владислава Косіняка-Камиша, який назвав рішення українського президента неприйнятним.

Першою інформаційний простір сколихнула ультраправа Конфедерація, голова парламентської фракції якої весільний фотограф Гжегож Плачек офіційно звернувся до Навроцького з вимогою ініціювати процес з позбавлення ордена.

Плачек, до речі, неодноразово «ловився» на дешевих маніпуляціях. Зокрема, мовляв, Польща взяла на себе сплату відсотків за кредит України перед Єврокомісією.

Навроцький вхопився за формальне подання депутата Сейму Плачека й ініціював подання (на розгляд Капітули) про позбавлення Зеленського ордена. Президент Польщі сказав, що Зеленський грає на руку російській пропаганді.

До політичного хору з вимогою відібрати орден долучилися діячі «Права і справедливості» — експрем'єр-міністр Матеуш Моравецький та ексміністр освіти Пшемислав Чарнек.

Символічним актом став демарш колишнього президента Леха Валенси. Засновник «Солідарності» демонстративно зняв значок українського прапора, який носив на своєму одязі від першого дня повномасштабної війни, публічно заявивши, що Володимир Зеленський завдав йому особистої образи.

Правові колізії та інституційні пастки

Відібрати орден Навроцький теоретично може, оскільки стаття 36 закону «Про ордени й відзнаки» дозволяє такий крок у двох виняткових випадках.

«Розділ 6

Позбавлення орденів і відзнак

Стаття 36.

1. Президент може прийняти рішення про позбавлення орденів і відзнак за поданням Капітул орденів, органів, зазначених у ч. 2 та 3 ст. 2, а також за власною ініціативою після з'ясування думки суб'єкта подання, а у випадку позбавлення ордена — після з'ясування думки відповідної Капітули, у разі встановлення, що:

1) нагородження орденом або відзнакою відбулося внаслідок введення в оману, або

2) нагороджений вчинив діяння, внаслідок якого він став негідним ордена або відзнаки.

2. Рішення про позбавлення може стосуватися всіх або лише деяких орденів і відзнак.
3. Постанови Президента щодо позбавлення ордена або відзнаки публікуються в Офіційному віснику Республіки Польщі Monitor Polski.

8 червня має зібратися Капітула ордена Білого Орла, щоб сформувати консолідовану позицію з цього питання.

Експерти пояснюють: навіть якщо Капітула скаже «так, треба позбавити» або «ні, не треба», президент Польщі (глава держави) не зобов'язаний діяти саме так. Він має вислухати (врахувати думку), але остаточне рішення приймає сам.

Проте — і тут починається головна інтрига — рішення про позбавлення, найімовірніше, потребує контрасигнатури прем'єр-міністра. Конституція (стаття 144) прямо зараховує присудження орденів до президентських прерогатив, які не вимагають підпису уряду, але про позбавлення мовчить, — і більшість юристів через це доходять висновку, що тут підпис прем'єра обов'язковий.

Показово, що цей висновок поділяє навіть пропрезидентське Бюро національної безпеки, а в самому Палаці натрапили на правову експертизу ще часів Дуди з тим самим висновком. Навроцький може спробувати оскаржити це тлумачення й діяти самостійно, але тоді ризикує, що його указ потім скасує суд. Хай там як, але без згоди з Туском фінального слова в нього немає.

Гучна ініціатива щодо позбавлення президента України Володимира Зеленського ордена Білого Орла наразі опинилася в глухому юридичному куті. Процес позбавлення ордена може фактично заблокуватися через позицію прем'єр-міністра Дональда Туска.

У самій Капітулі канцлер Міхал Клейбер прогнозує рекомендацію щодо позбавлення нагороди, а Броніслав Вільдштайн обстоює право президента ініціювати це питання. Поряд із ними — легендарна опозиціонерка ПНР Зофія Ромашевська. Її донька Аґнєшка вже саркастично запитала, чи не варто відбирати ці ордени «гуртом». Капітула, швидше за все, ухвалить рішення про позбавлення.

Віцепрем’єр і керівник МЗС Сікорський, доводячи, що президент має на це право, послався на історичний прецедент: мовляв, ще Войцех Ярузельський відбирав орден у Леоніда Брєжнєва. От тільки стосувався той прецедент іншої відзнаки — Великого хреста ордена Virtuti Militari, скасованого 1990 року.

Що ж до ордена Білого Орла, то за понад три століття його відбирали рівно один раз: 1932 року найвищої відзнаки позбавили колишнього прем'єра Вінцента Вітоса, та й то лише за судовим вироком у Берестейському процесі (вже 1939-го права й нагороди йому повернули, а 2023-го Верховний суд його посмертно виправдав).

Єдиний в історії випадок потребував рішення суду, а не політичної волі глави держави. Якщо Навроцький доведе справу до кінця, він зробить це вперше суто адміністративним шляхом — і вперше щодо чинного союзного лідера в розпал війни.

Внутрішній фронт

Мотивація дій Кароля Навроцького частково зумовлена падінням його рейтингу на тлі успіхів уряду. Інформаційний простір наразі контролює Дональд Туск завдяки оборонній програмі SAFE (вже укладено 29 контрактів на 79 млрд злотих для польських заводів). На цьому тлі вето Навроцького на закон, що мав спростити доступ до цих оборонних коштів, б'є по його власній популярності.

Додатковою проблемою для президента стала плутанина із законом про криптовалюти. Навроцький двічі його ветував, а потім подав майже ідентичний урядовому проєкт, чим розлютив свій праворадикальний електорат (партію «Конфедерація»).

Часу на маневр обмаль: визначитися з криптозаконом — підписати його чи знову ветувати — Навроцький мусить до 12 червня. Підганяє президента європейський регламент MiCA, який зобов'язує Польщу запровадити відповідні правила до кінця місяця: без ухваленого закону ринок криптовалют у країні просто зупиниться.

Опинившись у цій ситуації, Навроцький використав нещодавній указ президента України Володимира Зеленського як привід для зміни інформаційного порядку денного.

Це дало можливість переключити увагу суспільства з економічних провалів на емоційні історичні суперечки, звинувачуючи уряд Туска в поблажливості до «бандерівців». У відповідь на це Туск заявив: «Якщо ми посваримося за наше минуле, хтось інший гарантовано виграє наше майбутнє».

Поляризація суспільства

Найприкметнішою рисою актуальної польської дискусії є те, що вона повністю зруйнувала звичну парадигму протистояння лівих і правих політичних сил. Сама амплітуда думок у суспільстві є найкращим доказом того, що насправді йдеться зовсім не про шматок металу чи стрічку. Цей конфлікт оголив глибинну політичну кризу, в якій історичні питання стали лише зручним інструментом маніпуляцій і зміни політичного ландшафту.

У бажанні негайно відібрати орден несподівано об'єдналися політики з діаметрально протилежних таборів. Тон задає сам Кароль Навроцький із заявами про ментальну неготовність України бути частиною «європейської родини».

Його радикальну риторику синхронно підтримують діячі минулого уряду на кшталт Матеуша Моравецького та Пшемислава Чарнека, ультраправа «Конфедерація», а також лівий політик Лешек Міллер, який відкрито використовує тези про «бандерівську п'яту колону». До цього хору приєдналися й впливові медійні та військові фігури, зокрема журналістка Дорота Ґаврилюк і генерал Роман Полько.

На противагу їм сформувалася не менш строката коаліція, яка закликає до здорового глузду. Очільник МЗС Радослав Сікорський відверто попереджає, що від будь-якої польсько-української сварки виграє лише Владімір Путін. Його підтримує експрезидент Александр Кваснєвський, який називає процес «дурістю на дурість» і просить політикум «розмінувати» цю ескалацію.

Група опозиціонерів і митців — серед підписантів Збіґнєв Буяк, Павел Каспшак та актор Анджей Северин — звернулася з відкритим листом проти роздмухування антиукраїнських фобій, нагадавши про кров українських солдатів, пролиту на фронті. А голова Об'єднання українців у Польщі Мирослав Скірка попереджає, що відібрання ордена стало б непропорційною відповіддю й викликало б нерозуміння серед українців, які живуть у Польщі.

Поміж цих двох полярних таборів маневрує так званий амбівалентний центр. Його представником є міністр Владислав Косіняк-Камиш, який пропонує вирішувати такі чутливі питання дипломатично — просто зателефонувавши до Києва. Деякі ж публіцисти, як-от Богуслав Хработа, взагалі вважають усю цю історію хитрою «українською пасткою», яку спеціально розставили на чинний уряд Дональда Туска.

Анджей Дуда, який із великою урочистістю вручав Зеленському орден 2023 року, після вибуху скандалу спробував умити руки, заявивши про нібито «зміну умов». Ліберальна преса зауважує: ставлення офіційного Києва до УПА не змінилося з того самого дня нагородження в Палаці президента.

Сьогоднішня поведінка правих є тихою, але цинічною зрадою доктрини їхнього легендарного засновника Леха Качинського. Коли 2010 року Віктор Ющенко (який теж мав орден Білого Орла) присвоїв звання Героя Степану Бандері, Качинський різко це розкритикував, проте ідея відбирати державну нагороду навіть не спала йому на думку. Для нього незалежна Україна була фундаментальною польською рацією стану, запорукою вільної Польщі.

Теперішній же табір ПіС («Право і Справедливість») прагматично зрікається цієї ідеологічної спадщини виключно заради тимчасових внутрішніх рейтингів.

Промовистою в цьому контексті є й сама статистика нагород. За час своєї каденції Анджей Дуда роздав 108 орденів Білого Орла, тоді як Лех Качинський ставився до них із величезним пієтетом і був надзвичайно скупим.

Кароль Навроцький поки що вручив лише сім екземплярів цієї відзнаки.

Трофей для Москви

Зрештою залишається запитання, на яке польські аналітики відповідають дедалі частіше: чому раптом на відверто антиукраїнських настроях у суспільстві стало можливо настільки ефективно заробляти дешевий політичний капітал?

Ще кілька років тому подібна риторика вважалася абсолютним марґінесом, не вартим уваги серйозних політиків. Журналістка «Виборчей» Домініка Вельовейська називає першопричину дипломатичних реверансів — потужні проросійські фабрики тролів роками методично обробляють польську масову свідомість саме в цьому напрямі і роблять це в такому індустріальному масштабі, якого раніше просто не існувало в інформаційній природі.

Реальна історично обґрунтована образа суспільства щодо трагедії на Волині слугує тут ідеальним емоційним пальним, тоді як підсилювач цих процесів є суто зовнішнім, із цілком зрозумілим геополітичним бенефіціаром, що сидить у Кремлі. Зовсім невипадково політичні антагоністи Туск і Сікорський зводять увесь свій аналіз ситуації до тези: від цього протистояння виграє виключно Путін.

Очільник МЗС Радослав Сікорський засудив сам указ Зеленського як нехтування польською історичною чутливістю, але самої ідеї відібрання ордена не підтримав. Він сухо зауважив, що це «прерогатива президента», нагадав, що подібними чварами про минуле скористається лише Путін, і навіть уколов Навроцького: у Польщі президент не очолює виконавчої влади, а лише представляє політику уряду.

Проте наслідки цієї інформаційної спецоперації вже давно перейшли з віртуального світу в реальність. Голова міськради Перемишля — міста, яке в перші дні повномасштабної війни продемонструвало безпрецедентну солідарність і приймало десятки тисяч українських біженців, — тепер відкрито надсилає протестні листи своїм партнерам в Україні.

Самоврядні органи по всій країні починають масово знімати українські прапори з будівель міських ратуш, де вони висіли як символ братерства. А вуличні опитування, які щодня цитує польська преса, відверто лякають своєю новою інтонацією, де переважають фрази на кшталт такої «як українці могли їм таке зробити після того, як поляки стільки для них пожертвували».

Для офіційного Києва ця криза має стати суворим уроком. Указ про вшанування Героїв УПА виявився тактично вкрай необачним і несвоєчасним. Він завдав прямого удару в найболючішу історичну рану сусідів саме в той момент, коли Польща є критично важливою тиловою опорою України у війні на виживання.

Та головне навіть не в указі, а в тому, що Київ власноруч дав привід зачепитися усім, кому він був потрібен. Навроцькому — щоб перевести розмову з невигідних SAFE і криптовалют на зручну історичну вісь. Польським радикалам — щоб легітимізувати риторику, яка ще донедавна вважалася маргінальною. А найперше — Москві, яка роками шукає й підживлює саме такі тріщини.

Сумнозвісний орден, найімовірніше, все ж залишиться в кабінеті Зеленського.

P.S. Керівник офісу президента України Кирило Буданов терміново приїжджав до Варшави, щоб провести серію зустрічей з польськими урядовцями. Візит Буданова був незапланованим і відбувся за ініціативою української сторони, що свідчить про розуміння Києвом серйозності ситуації.

Буданов провів переговори з заступником глави МЗС Марціном Босацьким, координатором спецслужб Томашем Сємоняком, міністром канцелярії президента Марціном Пшидачем та віцепрем'єром, міністром національної оборони Владиславом Косіняком-Камишем. Українська сторона запропонувала певні шляхи вирішення проблеми, однак у польському уряді їх поки що вважають недостатніми та наполягають на скасуванні рішення щодо назви підрозділу.

Окрім загрози позбавлення Володимира Зеленського ордена Білого Орла, цей конфлікт може ускладнити проведення у Гданську (25–26 червня) Міжнародної конференції з питань відновлення України та початок переговорів щодо вступу України до ЄС.

Ще на момент написання матеріалу здавалося, що останнім запобіжником стане Туск: без його контрасигнатури ордена не відібрати, а прем'єр від ідеї дистанціювався. Та найсвіжіші сигнали свідчать, що й Туск уже називає реакцію Навроцького «цілком зрозумілою» й наголошує, що «ніхто не піде проти польської громадської думки, коли йдеться про історію». Якщо так, пастка спрацювала: щоб не опинитися в кутку з табличкою «союзник бандерівців», уряд сам пристосовується до нав'язаної рамки. 

Як показує актуальне опитування SW Research для тижневика «Wprost», 52,3% поляків підтримують відібрання ордена в Зеленського, проти —  22,4%, ще чверть вагається; найбільша підтримка — серед чоловіків (58,7%) і людей віком 35–49 років (60,8%). 

Масштаб теж промовистий: за підрахунками статистичного колективу Res Futura, лише за першу добу ідея Навроцького зібрала 140 млн охоплень в соцмережах.