Гімнаст Єгор Перепьолкін: Дякую Елтону Джону за першу медаль на світовому рівні

В українській спортивній гімнастиці настає час нових імен. Поки вболівальники за звичкою чекають на медалі від визнаних лідерів, на міжнародну арену впевнено вривається нове покоління атлетів.

22-річний Єгор Перепьолкін на етапі Кубка світового виклику (World Challenge Cup) завоював свою першу серйозну нагороду на дорослому рівні - «бронзу» у вправах на паралельних брусах. Цей успіх цінний подвійно, адже ще кілька місяців тому гімнаст лежав на операційному столі і навіть не уявляв, як швидко зможе відновитися. Про подолання болю, психологію сучасного спорту, музичні лайфгаки під час виходів на снаряд та велику мрію про Ігри в Лос-Анджелесі Єгор Перепьолкін розповів Коротко про.

Цей досвід додасть упевненості у власних силах

- Вам вдалося продемонструвати чудовий виступ і набрати 13,300 бала, що принесло вам бронзову медаль. Що означає для вас цей успіх?

- Це моя перша нагорода на міжнародній арені, тому вона має особливе значення. Це результат багаторічної праці, щоденних тренувань та випробувань. Після операції на початку року я взагалі не знав, наскільки швидко зможу повернутися до своєї форми, тому ця медаль набуває для мене ще більшої цінності. Я відчуваю, що цей досвід додасть упевненості у власних силах - те, чого дійсно іноді не вистачає.

- З чого для вас починалася спортивна гімнастика?

- Мої батьки привели мене до зали спортивної гімнастики, коли мені було п'ять років. Не можу сказати, що тоді був у шаленому захваті або, навпаки, не хотів займатися. Я просто ходив на тренування, а з часом гімнастика стала невіддільною частиною мого життя.

- Чим вона вас захопила?

- Напевно, своєю складністю та видовищністю. Але зрозумів я це далеко не в п'ять років, а значно пізніше. Мені подобається робити десятки й сотні спроб і бачити, як елементи у моєму виконанні стають кращими.

- У який момент ви відчули, що ви спортсмен із хорошими перспективами у спортивній гімнастиці?

- Таке відчуття у мене виникало двічі. Вперше - приблизно у 12 років, коли почали з'являтися перші серйозні результати. Вдруге - вже на першому курсі університету, після досить тривалого періоду, коли віри в себе майже не було. Тільки тоді я зміг по-новому оцінити свої можливості та перспективи у спорті.

- Ви вихованець сумської школи спортивної гімнастики. Зараз Сумщина сильно потерпає від атак росіян. Наскільки складно виступати й водночас знати, що в рідних краях щоночі хтось гине?

- Звичайно, це важко сприймати. Суми назавжди залишаться для мене рідним містом, тому боляче бачити новини про обстріли та людські втрати. Водночас спорт вимагає максимальної концентрації - я переконався в цьому на власному досвіді. Тому під час виступів намагаюся зосереджуватися на тому, що можу робити як спортсмен.

Немає мети стати другим Верняєвим

- Зараз у збірній досить складний момент, коли відбувається зміна поколінь. Від вашого покоління чекають великих результатів, адже порівнюють із здобутками Олега Верняєва, Ігоря Радівілова, Іллі Ковтуна. Наскільки це складно психологічно?

- Особисто на мене це психологічно не тисне. У мене немає мети стати другим Олегом Верняєвим чи Ігорем Радівіловим - та й, мабуть, це неможливо. Кожен спортсмен має свій шлях, свої сильні сторони та свої особливості. Я з великою повагою ставлюся до досягнень наших лідерів, але не намагаюся бути на когось схожим. Моє завдання - ставати кращою версією себе і показувати максимум своїх можливостей.

- Чи є страх помилитися, коли спортсмена допускають до великих стартів?

- Так, безумовно, страх є. Але мені здається, що я відчуваю приблизно однакове хвилювання як на великих міжнародних стартах, так і на менш статусних змаганнях.

- Наскільки великим є розрив між юніорською та дорослою міжнародною гімнастикою?

 - Зараз цей розрив стає дедалі меншим. Раніше при переході з юніорської гімнастики до дорослої спортсменам доводилося суттєво перебудовувати свої комбінації, адже замість восьми елементів потрібно було виконувати десять. Зараз і юніори, і дорослі виконують по вісім елементів, тому ця межа значною мірою розмивається. Звичайно, на дорослому рівні конкуренція все ж значно вища, але сам перехід уже не виглядає таким різким, як раніше.

- Що для вас стало відкриттям після того, як ви потрапили до основної збірної?

- Напевно, те, наскільки багато уваги потрібно приділяти фізичній підготовці. До цього я не до кінця усвідомлював, скільки силової роботи виконують спортсмени найвищого рівня. Іноді складається враження, що вільний час теж потрібно використовувати для того, щоб ставати сильнішим.

- Що ви відчуваєте під час виступу? Які емоції та думки у вас у голові?

- До останнього елемента думок у голові практично немає. У цей момент ти повністю зосереджений на виконанні вправи та працюєш на автоматизмі. Лише після завершення комбінації починаєш усвідомлювати, що щойно відбулося.

- Як налаштовуєтеся на свої виступи? Що вам допомагає?

- Найспокійніше я почуваюся, коли мені є чим зайнятися в залі перед виступом, тому намагаюся максимально розтягнути розминку. Також мені дуже допомагає музика. Наприклад, під час мого виступу на паралельних брусах у залі грала пісня Елтона Джона I’m Still Standing. Поки готував снаряд до виступу, я почувався спокійніше, ніж зазвичай. Здається, поки тренер намагався донести до мене, на що варто звернути увагу під час виступу, у мене в голові вже звучав приспів цієї пісні. Тож певною мірою можна сказати: дякую Елтону Джону за цю медаль.

- Як даєте раду невдалим моментам?

- З часом починаєш розуміти, що і перемоги, і невдачі - це частина спортивного шляху. Невдалі моменти я намагаюся сприймати як досвід, який допомагає ставати сильнішим. Зрештою, це теж частина історії та спогадів, які залишаються зі мною.

Мрія - потрапити на Олімпіаду в Лос-Анджелесі

- Якби не спортивна гімнастика, то що б обрали у житті?

- Я часто над цим замислююся, але досі не можу знайти однозначної відповіді. Спортивна гімнастика є частиною мого життя з самого дитинства, тому мені складно уявити, яким би був мій шлях без неї.

- Як ви відпочиваєте і відновлюєтеся після тренувань і змагань?

- В основному проводжу час разом із товаришами по команді. Можемо просто спілкуватися, грати в настільні та інші ігри. Головне, що поруч близькі люди, вони допомагають відволіктися від тренувального процесу та перезавантажитися. На базі багато хлопців, з якими я знайомий уже досить давно, тому почуваюся там максимально комфортно. І це дуже важливо для мене.

- Складно поєднувати навчання зі спортом?

- Мені доводиться поєднувати навчання з тренуваннями фактично з дитинства, тому це вже стало звичною частиною життя. Звичайно, іноді буває непросто, но з часом учишся правильно розподіляти свій час і знаходити баланс.

- Про що мрієте?

- Як і більшість спортсменів, я мрію виступити на Олімпійських іграх. Зараз моя головна спортивна мрія - потрапити на Олімпіаду в Лос-Анджелесі та гідно представити там Україну.

- Що для вас означатиме момент, коли вам це вдасться?

- Можливо, в той момент я подумаю, що досяг ще однієї великої мети, до якої йшов багато років. Але спорт улаштований так, що після досягнення однієї мети одразу з'являються нові. Тому, думаю, разом із радістю від виходу на олімпійську арену з'явиться і бажання ставити перед собою ще складніші цілі.