5 причин польського невдоволення Україною: як подолати напруженість між Варшавою та Києвом

Чому загострилися відносини Польщі з Україною? Чому в Польщі останнім часом почали різко критикувати нашу країну? Політичний аналітик Вадим Денисенко виділяє 5 причин того, що відбувається, і дає 3 досить прості поради, як це подолати та навчитися, нарешті, грати в політику.

Наші протиріччя з Польщею набагато глибші, ніж небажання частини польського політикуму дозволити Україні вступити в ЄС.

Останніми днями багато хто пише, що нинішнє загострення україно-польських відносин має насамперед (виключно) раціональну основу. На жаль, причини значно ширші і простих відповідей та рішень тут вже не існує.

Які головні причини нинішнього загострення. Не приводи, а саме причини?

— багаторічна кампанія "волинська різня", яку започаткував ще в часи Януковича Вадим Колісниченко. За останні чотирнадцять років ця історія вийшла за межі історичного дискурсу і стала одним з ключових наративів польського ресентимерту.

Я багато років говорив і говорю, що наша позиція виключної глорифікації української сторони була непродуктивною, і зараз ми бачимо, зокрема, і наслідки цієї історії. Як і будь-який подібний міжетнічний конфлікт, волинська трагедія не має виключно чорно-білих тонів. А ми роками пробували затиснути його саме в цю палітру. Але якщо ширше, нам все одно доведеться писати свою історію Другої світової. Дуже складну і неоднозначну. Чим довше ми це відтягуємо, тим більше ми будемо потрапляти в пастки ресентиментів (власних і наших сусідів).

— відносно невелика частина польського суспільства не має бажання визнавати українців рівними собі. Це не визначальний чинник, але через практично одномоментний великий наплив українських мігрантів ми маємо загострення цієї "хвороби". І ця хвороба перекидається на тих, хто ще пару років тому навіть не мислив такими категоріями. Тут ми маємо проблему з одним із ключових законів піару: "Ті, хто живуть в негативному полі, навіть позитивні події перетворюють на нейтральні або нейтрально-негативні".

Раз на тиждень ми маємо великий скандал з участю українця. То якийсь блогер заїхав у парк на автомобілі і хизується тим, що він єдиний, хто собі це дозволив. То інший виловив сома, який був улюбленцем місцевої публіки. Все це призводить до створення загального негативного тла. І Бандера тут є лише фоновою історією.

Важливо У Польщі вимагають заблокувати вступ України до ЄС через рішення щодо підрозділу "Героїв УПА"

— загострення боротьби на правому фланзі, на жаль, каталізує антиукраїнські процеси. Зараз уже проблема не в ПіС, а в її майбутніх сателітах — відносно невеликих партіях, які особливо підкреслюють свою радикальність щодо українців. Соціологія зараз показує, що партія Качинського не може отримати більшість без цих сателітів. І це той випадок, коли великий змушений більш активно і радикально мімікрувати під меншого.

— боязнь польських фермерів перед вступом України в ЄС. Як казав колись один наш міністр: поляки не так бояться ядерної ракети з РФ, як українського аграрія. До останнього часу частина польського політикуму вважала, що завдяки Орбану можна буде і так не допустити Україну до ЄС. Зараз Орбана немає, а тому потрібно думати над іншими способами обмежити українську аграрку.

— iснують також і конспірологічні мотиви, які стали активно ширитися останніми тижнями. Найяскравіший — це німці напоумили Зеленського назвати на честь героїв УПА для того, щоб потім поляки образилися і не змогли стати головним розпорядником фондів з відновлення України. А цими фондами керувала Німеччина. І в нашому випадку я не схильний применшувати роль конспірології.

Тепер головне питання — а що з цим робити, зважаючи на те, що простих відповідей тут немає? До простих відповідей належить і найбезглуздіше: образитися.

Почати потрібно з того, що ні в якому разі не можна допустити ескалації, яка б перейшла в реальне русло і дала б змогу справді забрати орден Білого орла. Наскільки я розумію, певні кроки вже робляться.
Наріжним каменем залишається і буде залишатися "волинська трагедія". Ми вже дали дозволи на ексгумацію. Але ми не інституціоналізували цю історію. У нас немає умовного "головного історика" з цього питання, який має бути ключовим спікером і виразником ідей України. Це не може бути президент. Ми маємо побудувати інформаційну екосистему навколо цієї історично події, яка має, з одного боку, відійти від чорно-білого сприйняття, а з іншого — повинна мати інформаційні та фінансові спроможності змінювати наративи.
Переговори про польську аграрку і вступ до ЄС співпадуть із виборами в Польщі (жовтень 2027). Тому вже зараз потрібно розробити окремий інформаційний план з цього приводу і надати йому інституційних важелів. Знову-таки, це не має затягувати на себе президент. Це має бути складна і розгалужена горизонтально орієнтована кампанія.

І наостанок я ще раз хочу повторити те, що писав вище: ми не маємо права ображатися. В політиці ображаються або ідіоти, або неймовірно сильні гравці. Слабкий має грати гру, а не ображатися.

Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.