Чи вистачить Україні людей для війни. Інтерв'ю начальника Генштабу Гнатова

Росія щомісяця збільшує кількість дронів і ракет, переважає Україну в ресурсах та не відмовляється від своїх цілей. Водночас Кремль не може реалізувати жоден із ключових задумів на полі бою. Чому російська перевага не гарантує результату, чи справді переговори зайшли в глухий кут, який виклик сьогодні є критичним для України та що відбуватиметься з мобілізацією та демобілізацією цього року – в інтерв'ю LIGA.net розповів начальник Генерального штабу Андрій Гнатов.

Математика війни: чому Росія досі не досягла своїх цілей

- Як зараз виглядає математика війни?

- З економічної точки зору сучасна війна – надзвичайно складна і дуже дорога історія. Російська федерація в рази ресурсно переважає нас практично за всіма напрямками. Тому в економіці війни маємо шукати всі можливості, щоб за наших обмежених ресурсів досягати найкращих результатів.

Якщо порівнювати, наприклад, ефект наших далекобійних ударів, ця тенденція чітко простежується: те, що ми витрачаємо на придбання засобів ураження, завдає противнику шкоди, яка в рази перевищує ці витрати.

Звісно, не все можна порівнювати математично. Втрати, яких зазнає наша країна, втрачаючи своїх військовослужбовців і мирних громадян, у жодну математику не впишеш.

Якщо ж говорити про співвідношення вартості засобів і ефекту від ураження, уже можна щось рахувати. Ресурсно вони значно потужніші за нас, ми повинні це усвідомлювати та працювати в цих реаліях.

- Як від початку війни змінювались ресурси росіян?

- Найбільший і найнебезпечніший ресурс, яким володіє рф – населення. Їх мобілізаційний потенціал значно вищий за наш. Методи, якими вони залучають людей на службу, суттєво відрізняються від того, що робимо ми. Значну частину штурмових підрозділів рф складають ув’язнені, люди з кримінальними проблемами, боргами, а також ті, хто соціально почувається невпевнено.

Вони залучають багато іноземців, мігрантів та осіб із маргінального середовища. Для них головне, щоб людина взяла до рук зброю. Поки що доволі успішно з цим справлялися.

Ми ж за останній рік своїми діями нарешті досягли ситуації, коли кількість людей, яких рф залучає на службу, в окремі місяці дорівнює або навіть є меншою за кількість тих, кого вони втрачають на полі бою.

- Якщо говорити про технологічні зміни, тут вони нас наздоганяють, чи навпаки?

- Звісно, зміни є. Але я б не говорив, хто кого наздоганяє. Хоча, наприклад, за використанням FPV-дронів ми переважаємо противника у співвідношенні 1,5 до 1, а за кількістю виконаних завдань наземних роботизованих комплексів – удвічі.

Їхні збройні сили розвиваються своїм шляхом, наші – своїм. Багато в чому ці процеси перетинаються. Багато чого вони відверто копіюють у нас. Те, що спочатку з’являється в підрозділах ЗСУ як ноу-хау, через деякий час бачимо вже у росіян.

Пам’ятаю випадок, коли в розвідувальних зведеннях ми отримали інформацію, як один із командувачів напрямку ставив своїм підлеглим завдання: "Копіюйте, що є в українців, і все буде добре".

- Що зараз відбувається на полі бою?

- Ситуація традиційно для нас важка. З об’єктивних причин.

Але ті плани та завдання, які противник ставив перед собою уже кілька кампаній поспіль, йому виконати не вдається – Сили оборони перешкоджають їхній реалізації. Противник змушений постійно змінювати терміни виконання, коригувати самі завдання та залучати додаткові ресурси. Вони не можуть сформувати стратегічні резерви. Більш-менш їм вдається наповнювати оперативні резерви, але через стабільні втрати, навіть це завдання стає дедалі складнішим.

При цьому наші війська з початку року звільнили та зачистили понад 600 кв. км, використовуючи тактику активної оборони.

"Успіхи", які має ворог, – лише окремі тактичні результати. З огляду на перевагу в силах і засобах, вважаю, що для противника продовжувати з такими "успіхами" – тупикова історія.

- Які саме плани вони не можуть реалізувати?

- Будь-яка наступальна операція противника не досягла свого успіху. Це можна сказати і про наступальну операцію на Харківщині, і про операцію із захоплення Куп’янська. Так само – про інші задуми, де вони погрожували й розповідали, як вийдуть на кордони Донецької та Луганської областей, захоплять Одесу, Запоріжжя, Херсон та інші регіони нашої держави, створять буферну зону в Харківській і Сумській областях.

Це були конкретні плани з конкретними завданнями на картах і на місцевості. Жодне з цих завдань не виконане. Впевнений, що вони виконані не будуть.

Який виклик став головним для України

- Чи можете назвати ключові проблеми та виклики, які зараз стоять перед нами?

- Не буду надто розлого відповідати на це питання, будь-яка інформація такого характеру є чутливою для ЗСУ.

Те, що можна озвучувати – це, передусім, створення надійної протиповітряної оборони для наших міст, сіл, об’єктів критичної інфраструктури та військ.

Насамперед ідеться про російську балістику. На жаль, тих засобів, які є в нас, недостатньо. Маємо постійний, критичний дефіцит систем, здатних збивати балістичну зброю противника. Це найбільший виклик на сьогодні.

У травні ворог застосував проти нас десятки тисяч засобів повітряного нападу. Ми знищили майже 90% повітряних цілей. Ефективність роботи нашої ППО висока, але засобів, на жаль, недостатньо.

Щодо інших засобів, ми також відчуваємо певний дефіцит далекобійних боєприпасів, наземних роботизованих систем, безпілотних систем окремих видів, засобів радіоелектронної боротьби.

Це не дивно, тому що противник постійно, а в деяких випадках кратно, нарощує застосування тих чи інших засобів проти Сил оборони.

Наприклад, "шахеди". Ще рік тому рекордною вважалася атака із застосуванням 300–350 засобів за добу. Сьогодні рекорди вже наближаються до тисячі. І вони продовжують ставити завдання своєму оборонно-промисловому комплексу нарощувати ці спроможності. Це створює для нас нові виклики. Щоразу доводиться переглядати наявні сили та засоби, уточнювати потреби, перерозподіляти бюджети, шукати нові рішення. Те, що ефективно сьогодні, наприклад для знищення розвідувальних БпЛА, через місяць може вже не працювати. Тут дуже тонкий баланс між обсягами закупівель, потребами та прогнозом ефективності цих засобів у майбутньому.

- Росія збільшила інтенсивність ракетних ударів по Україні та дедалі частіше використовує "Циркон" і "Орєшнік". Яких цілей Кремль прагне цим досягти?

- Масово вони застосовуються тому, що Росії потрібно якимось чином досягати мети, поставленої її військово-політичним керівництвом.

На полі бою ця мета не досягається. Дипломатичним шляхом – також, через небажання самої рф.

- Тобто залишається тероризувати населення?

- Тероризувати, розхитувати ситуацію всередині країни, сподіватися на якісь негативні суспільні процеси, які сприятимуть виконанню їхніх завдань.

Що відбувається навколо переговорів і чи є ознаки завершення війни

- Переговорний процес дуже закритий. Чи можете пояснити, за які питання ви відповідаєте під час перемовин?

- Можу сказати так: мандат, виданий переговорній групі, спрямований на забезпечення таких умов, за яких будь-яка домовленість про припинення бойових дій буде справедливою та вигідною для нашої держави. Деталі чи окремі нюанси я, на жаль, розкривати не можу.

Сьогодні цей процес пригальмований, тому що немає зворотного зв’язку і немає бажання його продовжувати, передусім з боку російської федерації.

Наше військово-політичне керівництво неодноразово заявляло: Україна хоче миру, готова до завершення війни і намагатиметься досягти справедливого результату дипломатичним, мирним шляхом.

Але війну розв’язала росія. Саме вона не хоче її завершувати. В односторонньому порядку переговори не ведуться. Так вони жодної мети не досягнуть.

- Чому ви робите висновок, що росіяни не хочуть завершення війни?

- Я б не казав, що росіяни не хочуть. Росіяни, можливо, і хочуть. Але вони несуб’єктні. На думку пересічних громадян у цій державі давно ніхто не зважає. Росія – це Путін і військово-політичне керівництво. Сьогодні ми не бачимо, щоб вони робили якісь кроки до завершення цієї війни.

- Звідки тоді беруться тези політиків, що в листопаді настане так званий мир?

- Бачите, я не політик. Я військовий. Ми робимо все для цього на полі бою.

Є процеси, які відбуваються у вищих ешелонах влади. Зрозуміло, що коли настане момент, ми про це дізнаємося.

- Щось зараз вказує на завершення війни?

- Наші рішучі дії вказують на завершення. Усе, що ми робимо, свідчить про те, що рано чи пізно це завершиться. Я переконаний у цьому. Вірю, що Україна рано чи пізно матиме справедливий мир.

- Якими є ключові виклики фронту у 2026 році?

- Ключові виклики залишаються незмінними вже тривалий час. Передусім – укомплектування ЗСУ особовим складом. Це найбільший виклик, тому що питання людей надзвичайно складне з усіх боків. Це і питання мотивації, і забезпечення, і втрат, і багато інших аспектів.

Усе, що можна порахувати – снаряди, бомби, літаки, – можна виготовити, купити, взяти в кредит чи знайти інший спосіб забезпечення. З людьми набагато складніше. Це процес мобілізації, мотивації, готовності населення захищати свою землю. Сьогодні мобілізація в Україні відбувається складно. І тут діє багато різних чинників.

- Наприклад?

- Дуже великий вплив має інформаційно-психологічна операція, яку проводить противник, щоб дискредитувати цей процес.

Прикро, що окремі представники нашого суспільства, політичні діячі та люди, які впливають на громадську думку, фактично підіграють противнику. Вони транслюють, у тому числі, багато фейкових повідомлень, що мобілізація – це щось незаконне або жахливе.

Насправді мобілізація – це єдиний інструмент призову цивільних громадян на військову службу. Він передбачений законодавством.

Цей процес складний. Але саме завдяки йому наші підрозділи вже стільки років стримують переважаючого противника, досягають успіхів на фронті та завдають йому значних втрат. Іншого способу створити умови, за яких противник відмовиться від своїх військових планів, просто не існує. Ми повинні його зупинити й завдати таких втрат, щоб він відмовився від подальших дій. Це єдиний рецепт.

Коли угруповання противника налічує понад 700 тисяч особового складу, зробити це двома-трьома бригадами чи кількома корпусами неможливо. Має бути певний паритет. Військова наука давно порахувала ці співвідношення й визначила, за яких умов можна успішно оборонятися, наступати та досягати переваги над противником.

-Тобто теза, що зараз триває війна дронів, усе ж не зовсім чесна? Люди необхідні?

- Головну роль у будь-якому сегменті цієї війни відіграють люди. Так, змінилося озброєння, яким завдають втрат противнику. Так, найбільша частка цих втрат зараз припадає на дрони.

Але без людини – без піхотинця, без оператора, без пілота, без фахівця з радіоелектронної боротьби, без того, хто запустить ракету чи підніме в небо дрон, – неможливо нічого зробити. Люди – передусім.

- Скільки людей потрібно?

- Потрібно доукомплектувати наші підрозділи до такого рівня, щоб вони могли впевнено й успішно виконувати поставлені завдання.

На сьогодні такого рівня ми ще не досягли. Але впевнено рухаємося в цьому напрямку.

Зарплати, демобілізація і реформи: до яких змін готуються ЗСУ

- Яких українських технологічних розробок ви чекаєте найбільше?

- Спочатку вороги мають це відчути, а вже потім ми будемо про це говорити.

На жаль, у нас часто буває навпаки: спершу починаємо говорити про щось, рекламувати, а вже після цього – щось робити. Росіяни це копіюють. З огляду на їхні ресурсні та фінансові можливості, вони швидко масштабують такі рішення, а потім ми дивуємося, що не можемо їх наздогнати.

Так робити неправильно. Я переконаний, що технологічно та інтелектуально Україна на голову вища за свого противника. Ми обов’язково цим скористаємося.

- Чи можна сподіватися, що реформа армії, концепцію якої представили нещодавно, призведе до реальних змін?

- Тут є певне перекручування. У нас будь-яку зміну відразу називають реформою. В широкому сенсі ЗСУ всю свою історію реформуються. За останні роки відбулося багато змін, попри повномасштабне вторгнення і надзвичайно складну ситуацію.

Частина цих змін була великою, частина – менш помітною. Але у ЗСУ щороку виконуються десятки тисяч організаційних заходів. Вони спрямовані на вдосконалення організаційно-штатної структури, підвищення бойових спроможностей, покращення забезпечення, підвищення мобільності, керованості та адаптивності до умов сучасного поля бою.

- Тоді про грошове забезпечення. Кілька високопоставлених військовослужбовців казали мені, що найближчим часом підвищення виплат військовим очікувати не варто. Серед причин називають нібито наявність розбіжностей між головнокомандувачем Олександром Сирським та Міністром оборони. Наскільки це відповідає дійсності?

- Дозволю собі посміхнутися, тому що це навіть звучить абсурдно. Ні головнокомандувач, ні Міністр оборони безпосередньо не ухвалюють рішення щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

За дорученням президента триває робота над покращенням грошового забезпечення військовослужбовців. Уже розроблено й запропоновано кілька варіантів, які зараз розглядаються.

Уряд працює над пошуком необхідних фінансових ресурсів для реалізації цих рішень. Ця робота триває, і, сподіваюся, найближчим часом ухвалять рішення, які дозволять покращити грошове забезпечення.

- Військовослужбовці можуть отримувати 300–400 тисяч гривень?

- Тут дуже багато нюансів. Система грошового забезпечення військовослужбовців є доволі складною. Все залежить від посади, яку обіймає військовослужбовець, часу його залучення до бойових дій, напрямку, де виконуються завдання, і від характеру самих завдань.

Так, запропоновано зміни і в цій сфері. Зокрема, йдеться про перегляд деяких надбавок за виконання бойових завдань, насамперед для військових першого ешелону на передовій. Ці пропозиції також перебувають на розгляді.

- Що стосується контрактної служби та демобілізації? Чи є вже якісь окреслені рамки?

- Про демобілізацію зараз не варто говорити детально, щоб не вводити людей в оману й не створювати хибних очікувань.

Розглядається питання звільнення військовослужбовців і пошуку механізмів, які дозволять це реалізувати, насамперед для тих, хто служить від початку повномасштабного вторгнення або перебуває на службі вже багато років.

Але ми щойно говорили про мобілізацію. Треба розуміти, що держава не може одночасно мати недостатні темпи призову і дозволити масове звільнення військовослужбовців. Ці процеси безпосередньо пов’язані. Чим вищими будуть показники призову, тим більше можливостей з’явиться для звільнення тих категорій військових, які вже мають на це право.

Станом на сьогодні це дуже складне питання. Розглядається кілька варіантів його вирішення, і робота над цим триває постійно.

- Чи буде перезавантаження ТЦК? Можливо, більший акцент зроблять на рекрутингу? Була пропозиція частину функцій ТЦК передати поліції.

- Навколо цієї теми дуже багато маніпуляцій. Багато фейкових вкидів. Законодавством України чітко визначені обов’язки, завдання і функції всіх органів та суб’єктів, які беруть участь у процесі мобілізації. Роль кожного прописана окремо. Те, що виконують ТЦК та СП – це одні завдання. Те, що в межах своїх повноважень виконує Національна поліція, – зовсім інші.

Національна поліція займається заходами примусу щодо громадян, які порушують мобілізаційне законодавство, ухиляються від служби або не з’являються за повістками. Натомість ТЦК відповідають за військовий облік, призов, оповіщення та організацію самого процесу оповіщення.

Як Національна поліція, наприклад, може вести військовий облік чи організовувати оповіщення громадян? Це просто абсурдно. Тому функції чітко розмежовані, і кожен орган має виконувати свої завдання відповідно до законодавства України.

- Анонсована реформа Тероборони. Які ключові зміни очікуються? Багато офіцерів кажуть, що підрозділи ТрО часто стають своєрідними "затичками" на складних напрямках.

- Сили територіальної оборони – це структура Збройних Сил України. Казати, що ними когось чи щось "затикають", я б точно не став. Ці підрозділи та військові частини пройшли складний шлях. Свого часу було дуже вчасно ухвалене рішення про формування Сил територіальної оборони.

З початком повномасштабної агресії вдалося дуже швидко розгорнути ці частини та підрозділи, укомплектувати їх і залучити до виконання бойових завдань. Звісно, за своїми спроможностями вони тоді не досягали рівня механізованих бригад. У них не було такого бойового досвіду. Але сьогодні говорити про якісь ознаки меншовартості я б точно не став. Це серйозна сила і важлива складова Сил оборони України.

- Знову ж таки, навколо командирів ТрО було чимало скандалів…

- Частина інформації штучно спотворюється та розганяється. З власного досвіду: чим успішніший підрозділ, чим стійкіше він виконує завдання і чим важче противнику з ним боротися, тим швидше будь-яка подія або проблема, яка виходить назовні, буде підхоплена, роздута й перекручена.

Починають розповідати, що там нібито повний хаос, що нічого не працює. Ми часто бачимо таке щодо штурмових батальйонів і полків. Це не означає, що там критична ситуація. Певні порушення чи проблеми можуть бути в будь-якому колективі.

ЗСУ – це величезний і дуже складний організм. Звісно, у кожному підрозділі можуть виникати свої нюанси. Але стверджувати, що вони призводять до критичного стану справ, – явне перебільшення.