Канцлер під тиском: Чому Мерц втрачає підтримку німців

Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц — переконаний прихильник України. Але він та його уряд змушені оборонятися всередині країни.

Як свідчить одне з опитувань, ХДС/ХСС має підтримку 21% виборців, СДПН — 12%, Союз 90/Зелені — 14%, Вільна демократична партія (ВДП) — 3,5%, а Ліва партія («Ліві») — 11%, тоді як «Альтернативу для Німеччини» (АдН), уся програма якої зводиться до нападів на уряд за надмірну м’якість до мігрантів, надлишкову політкоректність, недостатню увагу до німецьких інтересів і гіпертрофовану підтримку України, прихильно сприймають 29%. Згідно з опитуванням щодо особистої популярності політиків, лідерка АдН Аліса Вайдель значно випереджає Мерца. (Хоча інші опитування демонструють менш драматичні результати.)

«Від казкового принца до жаби», — написала нещодавно про Мерца газета Neue Zürcher Zeitung. Його обрання дало багатьом надію, що Німеччина реформується й виведе на правильну колію реформи ЄС і зовнішню політику. А також що успішна коаліція ХДС/ХСС та СДПН відвоює виборців у АдН.

Відтоді Мерц робив гучні заяви й започатковував ініціативи, але мало які з них дотепер спрацювали. Близько 185 млрд євро заморожених російських активів для України? Заблоковано прем’єр-міністром Бельгії де Вевером. Відносини з Америкою? Сильний старт, що поєднував такт і впевненість у собі, але був зіпсований обмовкою під час виступу в школі (де Мерц у присутності журналістів сказав, що Ірану вдалося «принизити цілу націю» — США, після чого Вашингтон оголосив, що виведе з Німеччини 5000 військових і більше не розміщуватиме там ракет Tomahawk, як планувалося раніше). «Осінь реформ»? Вона обернулася зимою, весною і безперервними гарячковими спробами реформ. Сотні мільярдів у спеціальному фонді для оборони та інфраструктури? Експерти кажуть, що їх інвестують неправильно й витрачають занадто повільно і що попри всі ці додаткові запозичення державний борг і дефіцит бюджету й далі зростають. Замість економічного піднесення компанії банкрутують (кількість банкрутств за перші місяці 2026 року зросла на 5–10% порівняно з 2025-м), а кількість робочих місць скорочується (наприклад, у березні 2026 року було втрачено 20 тисяч робочих місць). Зростання економіки 2026 року прогнозують на рівні 0,6% (для порівняння, в Польщі — 3,5%), і це попри спеціальний інвестиційний фонд на 500 млрд євро. Про занепад потужної німецької автомобільної промисловості один журналіст написав нещодавно: «Китай більше не копіює [німецьких] технічних концепцій та ідей й не імпортує їх — тепер він експортує їх до Німеччини». А керівник провідного у світі виробника тунелепрохідних машин сказав про Німеччину з її високими витратами на робочу силу та порівняно невеликою кількістю робочих годин так: «Ми брешемо самі собі, гадаючи, що досі залишаємося лідерами. Ми по вуха в лайні». З вуст одного з чільних німецьких промисловців це нищівний висновок.

Знервованість Мерца дається взнаки. Нещодавно журналісти припустили, що ХДС/ХСС може замінити чинного канцлера на прем’єр-міністра землі Північний Рейн-Вестфалія Гендріка Вюста. Команда Мерца різко відреагувала на це припущення, хоча воно було лише чуткою, яку можна просто проігнорувати.

Що ж відбувається з Фрідріхом Мерцом? Чи приречені його реформаторські проєкти та коаліція? Якщо так, то які є альтернативи? І що це означає для Європи та України?

Щодо коаліції варто зазначити, що чимало амбітних проєктів досі в процесі реалізації й наразі не зазнали краху. Замість 185 млрд євро ЄС дає Україні 90 млрд. Це істотна сума — й, можливо, ЄС не взяв би на себе таких зобов’язань без ініціативи Мерца. Кількість біженців у Німеччині різко скоротилася. Кошти спеціального фонду на 500 млрд євро для оборони та інфраструктури інвестують, хай навіть хиби у його впровадженні можуть поставити під загрозу його успіх. Перший крок у реформуванні системи охорони здоров’я має шанси виявитися вдалим. У дебюрократизації теж відбувається певний прогрес, до того ж у такій складній сфері відчутного результату можна досягти не менш як за два-три роки. Тож, правду кажучи, послужний список не порожній.

Окрім того, все зазначене доводиться втілювати з партнером по коаліції, який, по суті, не дає Мерцу жодного шансу. СДПН блокує рішучі заходи жорсткої економії. Партія апелює до соціальної справедливості, що, власне, непогано. Але це веде до позиції, яка багато в чому є антитезою ідей Мерца: збалансування доходів і видатків здається СДПН не таким принципово важливим. Економічна слабкість та відставання від інших країн — проблема, але не «червона лінія», яка змусила б соціал-демократів за всяку ціну повністю змінити курс. СДПН, схоже, неохоче скасовує закони й правила, що ґрунтувалися на добрих намірах, навіть якщо норми занадто складні й можуть спричинити непередбачувані побічні ефекти. (Наприклад, коли одержувачі державної допомоги отримують приблизно стільки ж, скільки могли б отримати, якби працювали.) ХДС і СДПН розходяться в принципових питаннях — то як така коаліція може працювати? Напруження дається взнаки: міністр економіки від ХДС Катеріна Райхе не ладнає з віцеканцлером і міністром фінансів від СДПН Ларсом Клінґбайлем; а коли сам Клінґбайль оголошує масштабні реформи, його ж однопартійниця, міністр праці від СДПН Бербель Бас, застерігає його від надмірних кроків. Таких прикладів не бракує.

Тому той факт, що бодай якийсь поступ узагалі відбувається, — це вже своєрідний успіх. Слід віддати урядові належне: потрясіння у світовій політиці й економіці, шалений медіацикл, істерія у соцмережах і вкрай ефективний руйнівний вплив АдН справді ускладнюють йому життя.

Та дітися нікуди: команді Мерца справді бракує динаміки, і це впадає в око. Годі знайти бодай одну компетентну людину, яка сказала б, що зроблено хоча б приблизно достатньо або що уряд може й далі діяти в тому ж дусі. Тож не дивно, що економічні прогнози й рейтинги опитувань гнітючі.

Що ж може статися? Нещодавні чутки про те, що ХДС/ХСС може замінити Мерца на прем’єр-міністра Північного Рейну-Вестфалії Вюста, переважно так і залишилися чутками.

Гендрік Вюст — високий і худорлявий, у круглих окулярах, з ученим виглядом, доволі схожий на Мерца, — успішний прем’єр-міністр своєї землі. Він очолює чорно-зелену коаліцію, яка, як видно й на прикладі Баден-Вюртембергу, мабуть, ідеологічно є кращим поєднанням, аніж чорно-червона. (Мерц теж, імовірно, надав би перевагу саме союзу християнських демократів і «зелених», якби це було можливо.) Вюст відрізнявся від Мерца тим, що обстоював радше меркелівський центристський курс, а не рішучіші консервативні погляди. Вюст має тверду позицію щодо України. «Уже три роки Україна щодня мужньо бореться за свою свободу та наші європейські цінності», — писав він 2025 року, додаючи, що через путінську війну інвестиції в безпеку тепер мають пріоритет.

Утім ідея, що Вюст замінить Мерца, хоч і можлива за Конституцією, політично не надто реалістична. ХДС/ХСС мусив би ініціювати так званий конструктивний вотум недовіри. Щонайменше 25% депутатів парламенту мали б подати клопотання про усунення канцлера й запропонувати альтернативного кандидата. Цього претендента потім можна обрати новим головою уряду простою більшістю голосів. Але чи достатньо членів ХДС/ХСС наважилися б на такий ризикований проєкт, який ще й можна розцінити як акт зради? І чи підтримала б це СДПН? Є сумніви.

Однак це не означає, що уряд Мерца може впевнено дивитися в майбутнє. Цілком можливо, що коаліція не протримається до кінця каденції: якщо АдН здобуде більшість на майбутніх земельних виборах і якщо ХДС чи СДПН зазнають приголомшливих поразок, це стане ще одним шоком для керівних партій. Чи зможуть вони домовитися про політичну відповідь, чи партнери по коаліції розійдуться врізнобіч — побачимо. Що тоді? Уряд меншості на чолі з ХДС/ХСС, як дехто припускає? Якщо такий уряд голосуватиме разом з АдН за певні законопроєкти, у лавах ХДС/ХСС може назріти розкол. До того ж навряд чи більшість депутатів від християнських демократів і християнських соціалістів піде цим шляхом.

Тож можна сказати принаймні таке: уряд перебуває під величезним тиском. Але є вагомі причини, чому коаліція встоїть. Кращої реалістичної альтернативи просто немає.

Тому залишається тільки сподіватися, що всі візьмуть себе в руки. Що Фрідріх Мерц триматиме під контролем свою партію і власні нерви. І що СДПН наважиться підтримати дуже рішучі реформи, навіть якщо це може коштувати їй частини тих небагатьох виборців, які ще залишилися.

Що міг би змінити Мерц? По-перше, в ньому дивно поєднуються твердість із дрібкою непевності. Він має чітке уявлення про те, чого хоче, і зазвичай це розважливий продуманий курс здорового глузду, що ґрунтується на фактах і цінностях. Але потім Мерц каже речі, які звучать радикальніше: що американський народ принижують, що мігранти заважають німцям відвідувати стоматологів і лікують зуби коштом платників податків, що він наразі не радив би власним дітям їхати працювати до США тощо. Він також відмовляється від обіцяного раніше: українці пам’ятають крилаті ракети Taurus, надання яких Мерц обстоював, перебуваючи в опозиції, але так і не передав, обійнявши посаду. Ніщо з цього не означає, що компас канцлера збився: навіть після епізоду з Taurus українці мають вагомі підстави вважати Мерца сильним, послідовним і надійним. Просто його манера висловлюватися змушує його команду щулитися щоразу, коли він починає імпровізувати біля мікрофона. Справжнє питання в тому, чи зможе він навчитися говорити як канцлер, а не як лідер опозиції.

По-друге — і це частий, проте суттєвий закид — Мерц ніколи раніше не працював в уряді. Він був депутатом німецького та європейського парламентів, партійним функціонером, головою наглядової ради німецького підрозділу BlackRock, а також адвокатом і суддею. Тож поширена думка, найпевніше, слушна: він прийшов на посаду, очікуючи, що всі доручення просто виконуватимуться. Але німецька політика складна, громіздка й вимагає багатьох зусиль, аби переконати й достукатися до найрізноманітніших партійних представників, профспілкових діячів, лідерів бізнесу та об’єднань роботодавців. За всіма свідченнями, у перші місяці Фрідріху Мерцу це вдавалося погано, що призвело до обурення у власній партії та низки провальних ініціатив. Відтоді він замінив керівника свого апарату на досвідченого функціонера ХДС Філіпа Біркенмаєра, давно близького до німецького Mittelstand (малого та середнього бізнесу). Разом із генеральним секретарем ХДС Карстеном Ліннеманном йому, схоже, вдалося перевести відносини з партією із поганих у стерпні — чого ще не скажеш про відносини з бізнесом, який дедалі несамовитіше закликає нарешті зрушити реформи з місця. Проте Мерц уже витратив політичний капітал — на раптові та явні вагання, жорстку риторику й сміливі заяви, що буксують на етапі впровадження, — і витратив його не лише серед виборців, а й усередині власної партії. А за Конституцією, німецький канцлер має замало влади, щоби змінити курс країни без цілковитої підтримки однопартійців. Чи поверне Мерц довіру, яка дала б йому простір для дій? Чи навчиться він розуміти не тільки чого хоче, а й як цього досягти? Чи стане віртуозом у вмінні вмовляннями й тиском досягати своїх цілей у сірих, але смертоносних нетрищах німецької політики, медіа та суспільства?

Якщо це станеться і якщо коаліція ХДС/ХСС та СДПН таки реалізує свої головні проєкти до 2029 року, Німеччина, можливо, зуміє переломити ситуацію. Наприклад, помірно успішна чорно-червона коаліція на наступних виборах могла б поступитися місцем чорно-зеленій (чи чорно-зелено-жовтій?).

ХДС/ХСС могла б об’єднатись із «зеленими» там, де так звані реалісти можуть мати перевагу над так званими фундаменталістами: візьмімо Баден-Вюртемберг — землю-локомотив, домівку Mercedes, Bosch, Porsche та інших провідних компаній, що нині борються із занепадом. Там прем’єр-міністр Джем Оздемір із Союзу 90/Зелених, колишній федеральний міністр сільського господарства і давній впливовий діяч своєї партії, разом із ХДС став на курс пробізнесових реформ, дерегуляції, інновацій та зеленої трансформації. Хіба це не могло б стати взірцем для Берліна?

А вільні демократи, які не подолали виборчий бар’єр ні на загальнонаціональному, ні на земельному рівні, тепер (можливо, від відчаю) обрали своїм лідером Вольфганга Кубіцкі. Його політичний стиль — це старий, вбраний у консервативний піджак ковбой, що гатить з усіх стволів у всіх напрямках і ніколи не випускає з руки келиха вина. Цей імідж нестримного стариганя, що ріже правду у вічі, добре працює в сучасному середовищі соцмереж і ажіотажної журналістики (і, ймовірно, цілком міг би втриматися в очному двобої з більшістю популістів АдН). Якщо Кубіцкі зуміє поєднати власний різновид популізму з чимось, що нагадує реальну програму, — таку, що залучить приспані сили ВДП як ліберальної партії, яка довіряє індивіду й протистоїть втручанню держави, — вона матиме реальні шанси знову подолати п’ятивідсотковий поріг. Така чорно-зелено-жовта коаліція була б цілком здатна отримати всі необхідні важелі — й вивести з глухого кута країну, яка усвідомлює, що далі так жити не можна, але не може наважитися на жоден по-справжньому болісний крок.

Тоді ця нова коаліція могла б рішуче продовжити реформи, започатковані попередниками. Судячи з того, що нам відомо, і з огляду на тверду позицію «зелених» щодо України, вона була б іще більшим прихильником Києва, ніж нинішня. А СДПН могла б використати час у опозиції для відновлення.

Шанси на такий сценарій є. Але якщо Фрідріх Мерц і Ларс Клінґбайль не почнуть працювати на піку своїх можливостей — або якщо світова економіка несподівано не поверне в іншому напрямку й не подарує нереформованій Німеччині порив попутного вітру, що поверне прибутки, збільшить кількість робочих місць і наповнить скарбницю податками, — усе це залишиться красивою фантазією.