Дрони до Петербурга і листи в Кремль. Як Зеленський готує Путіна до осінніх переговорів

На початку червня в Санкт-Петербурзі проходив черговий Петербурзький міжнародний економічний форум.

Зазвичай це захід, придуманий Путіним для Путіна і про Путіна.

На своїй малій батьківщині російський правитель щороку збирає чиновників та бізнесменів, щоб поговорити про власне бачення світу, намалювати бажану картину майбутнього і продемонструвати, що Росія залишається "впливовою державою", а сам Путін – сильним і суб'єктним лідером.

Але в 2026-му році головним героєм конференції несподівано став не він.

Вже багато років Україна жодним чином не була представлена на заході.

Однак цьогоріч вона вирішила взяти участь.

Щоправда, як кажуть у таких випадках, був нюанс.

Представляти Україну до Санкт-Петербурга відправили українські далекобійні дрони, які атакували енергетичні об'єкти на околицях міста та базу російського флоту в Кронштадті.

Другого удару по форуму завдав уже безпосередньо президент Володимир Зеленський.

Акурат перед запланованою пресконференцією Путіна український лідер опублікував відкритий лист до нього.

І цим, здавалося б, нехитрим способом Зеленський задав медійну рамку подальшому спілкуванню господаря Кремля з журналістами, з якої Путін так і не зміг вирватись.

Насправді ж ця подвійна атака – дронами і листами – була частиною більшої історії.

За словами співрозмовників УП у Раді, петербурзькі удари стали одними з перших публічних сигналів початку літньої військово-дипломатичної кампанії України.

Про її підготовку Зеленський побіжно згадував під час зустрічей із депутатами та керівниками парламентських фракцій.

Тоді президент анонсував низку військових і політичних кроків, які протягом найближчих місяців мають підвести Кремль до усвідомлення простої думки: альтернативи серйозним переговорам немає.

"Не видно, щоб Путін хотів іти на швидкі переговори.

Але є багато непрямих сигналів і натяків з усіх глобальних центрів сили, що до осені ця ситуація може змінитися так, що у нього просто не буде вибору.

Наша задача зараз – зробити все, щоб можливості обрати інший шлях у Путіна взагалі не було", – пояснює співрозмовник "Української правди" з команди президента.

У чому полягає нова стратегія "подвійного наступу" України, які ключові завдання необхідно виконати для її успіху і яку роль у цьому процесі Київ відводить Європі та США (спойлер: ролі ці взагалі різні), розбиралася УП.

Переговори померли – хай живуть переговори!.

"Треба констатувати очевидне: попередній переговорний процес фактично мертвий.

Він завмер і нікуди не рухається.

Наші розмови з Кушнером-Віткоффом, які вибудовувалися з кінця минулого року, сьогодні практично зупинилися", – визнає співрозмовник УП в дипломатичній команді президента Зеленського.

Ще на початку року після оновлення української переговорної команди, приходу в неї Кирила Буданова й Давида Арахамії, процес рухався досить впевнено.

Сторони проговорили майже все, на що мали повноваження.

Але за крок до зустрічі лідерів переговорний трек завмер.

Як переконують співрозмовники УП на Банковій, Україна протягом останніх місяців намагалася зробити все можливе, щоб реанімувати перемовини і повернути американців до більш активної ролі.

Проблема полягає в тому, що після приходу Дональда Трампа Сполучені Штати змінили власну роль.

Якщо раніше вони були безумовним союзником України, то з початку минулого року намагаються виступати фасилітатором процесу.

У Києві це сприймають доволі скептично.

"Ми кажемо їм: "Друзі, ви не можете бути просто посильними".

Вони бачать свою роль у тому, щоб послухати нас, передати росіянам нашу позицію, потім послухати росіян і передати нам їхню позицію.

Але так не може працювати Велика Америка", – обурюється один із співрозмовників УП.

"Якщо ви взялись модерувати розмову, то поводьтесь як модератори, а не як "передасти".

Показуйте силу, формуйте рамку розмови, змушуйте сторони слухати вас і одна одну", – додає джерело.

Саме завмирання дипломатичного процесу змусило Україну шукати нові способи посилення власних позицій.

І такі аргументи почали з'являтися.

Володимир Зеленський під час спецнаради.

З початку року Україна поступово перехоплює ініціативу в окремих доменах війни.

Насамперед – за рахунок нарощування кількості та ефективності далекобійних ударів по російських оборонних підприємствах, енергетичній інфраструктурі та нафтогазовому сектору.

Другою важливою зміною стало позбавлення росіян доступу до технологій супутникового зв'язку Starlink.

Коли на фронті Україна отримала монопольне право на застосування зв'язку від компанії Ілона Маска, то це дало значну оперативну перевагу ЗСУ.

Ця перевага посилилась стрімким нарощуванням виробництва дронів середньої дальності (30–200 кілометрів), які працюють через Starlink і можуть керуватися протягом усього польоту.

Саме ця технологія вже починає приносити серйозні результати і в перспективі може стати одним із головних чинників зміни ситуації на полі бою.

Україна крок за кроком рухається до реалізації того, що в українських військових колах називають логістичним локдауном Криму: йдеться про поступове перерізання військової, транспортної та енергетичної логістики як на самому півострові, так і на сухопутному коридорі, який з'єднує його з територією Росії.

Якщо цей задум вдасться реалізувати повною мірою, Крим і південне угруповання російських військ можуть опинитися в умовах своєрідної – першої в історії – оперативної дронової блокади.

Без масштабного українського наземного наступу, без великих механізованих операцій, але з поступовим руйнуванням систем ППО, логістики, енергопостачання та можливостей для забезпечення військ.

За словами співрозмовників УП у вищому керівництві Сил оборони, цей процес уже триває.

"Почекайте липня – і ви побачите, що таке українська сила", – каже один із них.

Саме на цьому тлі Зеленський вирішив активізувати і дипломатичний контрнаступ.

Бойове листування на тлі епохи.

Треба віддати належне Володимиру Зеленському – він майстер медійних ефектів та утримання уваги публіки.

Причому йому піддаються навіть такі давно зужиті жанри, як політичний епістолярій.

На початку червня президент надіслав кілька важливих листів до ключових світових столиць – у Вашингтон, Берлін і Брюссель, а також згадане вище послання Путіну.

Ідея виявилася несподівано ефективною.

Принаймні в плані медійної залученості аудиторії.

Ці листи виконують приблизно ту саму функцію, яка на початку повномасштабного вторгнення лежала на відеозверненнях Зеленського до світу.

Вони приковують увагу міжнародної аудиторії, змушують усіх учасників процесу реагувати і водночас дозволяють Україні нав'язувати власну інформаційну рамку.

До речі, вперше відчуття того, що на Путіна можна і варто інформаційно тиснути, з'явилося ще 9 травня, коли українській стороні вдалося втягнути Кремль у непублічну дискусію навколо дозволу на проведення параду в Москві.

Тоді, незалежно від того, яке рішення ухвалював Путін, інформаційно він уже перебував у програшній позиції.

Нинішня стратегія полягає в тому, щоб перетворити цей одноразовий тактичний успіх на оперативну перевагу.

Тобто не реагувати на інформаційні операції Росії, а самим задавати порядок денний і заганяти Кремль у наперед підготовлені інформаційні коридори.

Інше завдання війни дронів та листів – повернути увагу Сполучених Штатів до українського питання.

Останні місяці американська дипломатія значною мірою переключилася на Близький Схід та іранський напрямок.

У Києві не приховують роздратування з цього приводу.

"Вони загрузли в іранській історії.

Там кожні два дні то домовленість підписується, то знову все зривається.

Вони банально не можуть відволіктись від Ірану на інші проблеми.

Ми для них зараз не перший пріоритет.

Але ми хочемо, щоб люди Трампа хоча б приїхали і визначилися, як ми рухаємося далі", – пояснює співрозмовник УП в команді Зеленського.

Сам Зеленський уже навіть жартував із приводу постійно анонсованих і постійно відкладених візитів американських представників.

"Ми дійсно на постійному зв'язку з американською стороною щодо наших перемовників.

Ми очікуємо на приїзд переговорної групи.

Але на мій погляд, надто довго.

На жаль ми знаходимось сьогодні не в фокусі.

Іран – це питання номер один для Сполучених Штатів Америки, а потім іде питання України.

На жаль, ми знаходимось в черзі цих воєн", – пояснював ситуацію президент України 3 червня.

"На жаль ми знаходимось сьогодні не в фокусі.

Іран – це питання номер один для Сполучених Штатів Америки, а потім іде питання України", – зауважив Зеленський.

Врешті, не дочекавшись приїзду Віткоффа і Кушнера в Київ, Зеленський провів із ними розмову телефоном під час зупинки в аеропорту Кишинева.

"Обговорили перспективи в контексті саміту G7 та інших подій у червні.

Поінформував про наявні у нас дані щодо того, на що налаштовані в Москві", – коротко поінформував президент про зміст розмови і полетів у Лондон на зустріч із лідерами Британії, Франції та Німеччини.

Врешті, в ході зустрічі у форматі "євротрійки", а потім і з країнами нордично-балтійської "вісімки" Зеленський прямо говорив колегам, що настав час активніше включатися в процес і спільно тиснути на Путіна на всіх міжнародних майданчиках.

Включно із форматом G7, про який Зеленський чомусь говорив із переговірниками Трампа по Росії Кушнером і Віткоффом.

Логіка України доволі проста: мати американців просто в ролі посередників Україні не дуже вигідно.

Не в останню чергу тому, що команда Зеленського і сама здатна говорити з росіянами.

Це було видно і під час прямих переговорів в Еміратах, де українські та російські перемовники кілька годин спілкувались без посередників.

Прямий контакт із Путіним став очевидним після того, як російський диктатор розкрив факт приїзду в Україну і розмови з Зеленським свого довіреного олігарха Романа Абрамовича.

Це був уже не перший приїзд мільярдера в Київ під час повномасштабної війни.

В березні 2022 року його таємно приймали в столиці України, і він навіть встиг чимось отруїтися.

Це здійняло такий переполох у команді Зеленського, що вони видихнули лише тоді, коли Абрамович живим виїхав з України.

Про те, що з російським олігархом відбулись нові переговори в Україні, УП знала, але на прохання своїх джерел не могла повідомити, щоб не зірвати цей канал комунікації.

Однак після того, як Путін дезавуював його існування, Зеленський детально описав суть переговорів і свого послання російському правителю.

Єдине, що можна додати, що до послання Зеленського був ще один невеликий додаток від української переговорної команди.

Зміст його зводився до тези, що російські військові вводять Путіна в оману щодо реального стану справ на фронті і ні до кінця літа, ні восени весь Донбас не візьмуть.

І от коли він це побачить, то має згадати, що Україна його саме про це попереджала, і отже, варто нарешті просто зупинитись.

Поки що Путін публічно заявив, що не бачить підстав для особистої зустрічі із Зеленським, оскільки "немає предмета домовленостей".

У Києві такої реакції очікували.

Ніхто на Банковій і не розраховував, що Путін погодиться завершувати війну вже в червні чи липні.

Натомість серед українських співрозмовників дедалі частіше звучить інша дата – жовтень – листопад.

"Саме тоді, от за сукупністю всього: і військових, і дипломатичних, і міжнародних факторів – може відкритися певне вікно можливостей для переговорів.

Десь перед американськими виборами і після російських в Думу", – розмірковує співрозмовник УП в дипломатичній команді президента.

Тоді можна буде спробувати не одразу домовитися про остаточний мир, а хоч би дипломатично зафіксувати новий баланс сил на полі бою, досягти поетапного припинення бойових дій і після цього переходити до пошуку політичних рішень щодо остаточного завершення війни.

До того часу Україна має шанс використати кілька місяців із максимальною користю для себе.

По-перше, зробити все для старту реальної інтеграції до Європейського Союзу після відкриття переговорних кластерів.

По-друге, добитися формування візії європейського представництва на майбутніх мирних переговорах.

Україна хоче бачити Європу за столом, але не в ролі ще одного "фасилітатора".

Сам Зеленський днями під час виступу в Талліні сформулював це максимально прямо: Європа не може бути нейтральним посередником, тому що вона є союзником України.

Тому головна задача Києва сьогодні не змусити Путіна сісти за стіл переговорів уже завтра, а використати літо для посилення власних позицій.

Щоб тоді, коли восени справді відкриється можливе вікно для великих рішень, Україна підійшла до нього максимально сильною, зібраною і готовою разом із союзниками нав'язувати власний порядок денний.

Роман Романюк, УП.