Конец Польши, которая удивила в 2022-м: что стоит за возмущением поляков на указ о героях УПА

Скандал, спричинений указом Зеленського про "героїв УПА", переростає в Польщі в ширший антиукраїнський дискурс, сповнений ненавистю, образою та зверхністю.

Для двосторонніх відносин та зміцнення безпеки в регіоні ситуація є вкрай загрозливою.

Найрезонанснішим став намір президента Польщі Кароля Навроцького відкликати присудження ордену Білого Орла главі України Володимиру Зеленському.

Однак не бракує й інших проявів обурення.

Лідер "Солідарності" та перший президент демократичної Польщі Лех Валенса на знак протесту відчепив значок з українським прапором.

Місцева влада деяких міст зняла жовто-сині стяги з міських ратуш.

Такі міста як Перемишль та Холм заявили, що готові віддати українські відзнаки "Місто-рятівник", які отримали від українського президента.

Віцемаршалок польського Сейму Кшиштоф Босак запропонував заблокувати входження України в ЄС.

А частина політиків – припинити надавати її будь-яку допомогу, доки Київ не назве УПА злочинцями та не викине її зі своєї історичної політики.

Деякі пропонували навіть закрити аеропорт у Ряшеві, через який союзники постачають в Україну зброю.

У чому глибинні причини такої ситуації і чим вона може обернутися для обох країн?.

Від "совєцької ментальності " до змови з Берліном.

У Польщі обговорюють купу різних "антипольських" та інших теорій щодо причин рішення Зеленського.

Хтось каже, що надання підрозділу ЗСУ імені "героїв УПА" повʼязане з бажанням президента здобути собі популярність у військових та електорат "західних регіонів країни".

Інші припускають, що таким чином Зеленський "відвертає увагу від корупції у своєму оточенні".

А дехто навіть стверджував, що український лідер зробив це свідомо, бо "знав про негативну реакцію поляків".

Мовляв, антиукраїнський голос з Польщі допоможе Зеленському змобілізувати навколо себе українців і покращити свій рейтинг перед виборами.

Щоправда, ніхто не пояснює, коли ці вибори мають відбутися – кінця повномасштабної війни не видно.

Однією з найцікавіших є теза про союз України з Німеччиною проти Польщі: мовляв,.

Зеленський домовився з німцями і тому все тепер робитиме на шкоду полякам.

А колишній польський дипломат у Москві та Мінську, нині активний публіцист Вітольд Юраш, пояснював рішення Зеленського "совєцькою ментальністю України" – яка проявляється у тому, що вона рахується тільки з сильними.

А оскільки Зеленський розглядає Польщу як слабку державу, тому і не рахуватиметься з нею.

Як видно, у багатьох припущеннях домінує яскравий полоноцентризм, що точно не допомагає в об’єктивній оцінці ситуації.

Нерозуміння українських реалій.

Всі ті пояснення з польського боку побудовано на абсолютному неврахуванні змін в українському суспільстві за останні пʼять років та хибному трактуванні дійсності, в якій живе Україна.

Зокрема й того факту, що від початку російської агресії ставлення до історії ОУН та УПА в Україні суттєво змінилося.

Фундаментом цих змін був 2014 рік.

Згодом, у 2015-му, ухвалили закон про визнання борцями за незалежність різних українських формацій, серед них ОУН та УПА.

А повномасштабне російське вторгнення спричинило популяризацію історії боротьби повстанців проти радянської влади, яка набула нового забарвлення.

Після лютого 2022 року соціологічні опитування показують, що переважна більшість українців знають про УПА і добре ставляться до визнання їх борцями за незалежність.

В історичній політиці України має місце сильний акцент на тому, що повстанці воювали з комуністами та нацистами, що також сприяє формуванню в суспільстві позитивного ставлення до УПА.

Збройні сили України у своїх шерегах мають людей з досить різним світоглядом та поглядом на історичне минуле.

Але для багатьох військових важливо усвідомлювати, що країна, яку вони боронять, має свою бойову історію.

І складовою її є багаторічний опір УПА радянській системі.

Нині популярні упівські пісні, бо вони про боротьбу з тими, проти кого воює і сучасний військовий.

Час інший – ворог той самий.

Те, що український підрозділ захотів носити імʼя героїв УПА, а президент Зеленський погодив таке бажання, лише відображає українські реалії.

Тут немає подвійного дна, як помилково вважають у Польщі.

Забуті домовленості.

Водночас варто брати до уваги не лише те, що відбувається ось зараз – а що цьому передувало.

У 2022 році Польща здивувала не лише українців та весь світ, а й сама себе – коли щиро відкрила свої кордони та почала допомагати Україні.

Саме у червні того року між президентами та на рівні конкретних відомств було досягнуто домовленості не говорити до завершення війни про історію, яка однозначно викликала конфліктні ситуації.

Ці домовленості закріпив меморандум, який підписали тодішні міністри культури Олександр Ткаченко і Пйотр Ґлінські.

Схоже, тоді було розуміння, що наративи про УПА та ОУН в Польщі та Україні настільки різні, що війна – найгірший момент для таких дискусій.

І це може легко використати Росія, щоб послабити обидві країни.

Програють і Україна, і Польща.

На жаль, зараз цей меморандум мало хто згадує, особливо у польському експертному середовищі.

Вже у 2023 році у польському політичному дискурсі тема "злочинів УПА та заборона ексгумацій" повернулась до мейнстріму.

Про меморандум забули, а українці й не нагадували, бо для них насамперед важила складна ситуація на фронті.

Історична тема у Польщі змішалася з економічними претензіями, які переросли у справжню антиукраїнську кампанію із блокуванням кордону та висипанням українського збіжжя.

Тоді вже українці заговорили про свою вразливість й ігнорування її поляками.

У відповідь у Польщі почав міцнішати наратив про "невдячну Україну", який фактично виправдовував всі ці антиукраїнські акції та гасла.

Зрозуміло, що й офіційний Київ не мовчав – що додавало ще більше "палива" антиукраїнській кампанії у Польщі.

Ну а зараз наративи про "невдячних українців" і "злочинців УПА" злилися воєдино.

Експлуатація вразливості.

Інше питання, чим мав передбачати Володимир Зеленський вочевидь негативну реакцію Польщі на його указ і чому не врахував того, що у Польщі УПА сприймають виключно як злочинців? Ну й важливе дотичне запитання – а що в Україні знають про етнічні чистки на Волині часів Другої світової війни?.

Відразу ж відповідаючи на останнє – соцопитування свідчать, що про етнічні чистки поляків на Волині, стосунок до яких мали конкретні відділи УПА, українці знають мало.

Втім, так само в Україні нічого не знають про етнічні чистки, які проводили проти українців відділи польських Армії Крайової, Селянських Батальйонів чи Національного військового об’єднання.

Бо на рівні держави та в медіа про це фактично не говорять.

Слабка обізнаність означає вразливість, яку можна інстурменталізувати – тобто, використати комусь у власних цілях.

В історії з Волинню це стосується і поляків.

У Польщі етнічні чистки проти українців називають "відплатні акції".

Це вже має як би зменшити їхню злочинність та відкинути будь-які аргументи, що етнічні чистки українців і поляків можна порівнювати.

Але ж про факти можна говорити тоді, коли є відкритість до дискусії щодо їх інтерпретації.

Зараз очевидно, що в Польщі нема жодної політичної волі, щоб така відкритість з’явилася.

А без цього дискусія не розпочнеться, і криза перманентно повертатиметься в україно-польські відносини.

Перманентне повторювання єдиної в Польщі версії історії впливає не лише на радикалів, а й на поміркованих.

Приклад різного роду дискусій на тему "УПА та Зеленський" у Польщі протягом останніх двох тижнів яскраво це засвідчує.

Майже всі тамтешні коментарі щодо указу Зеленського містили тезу про "польську вразливість".

Щоб розуміти, що це таке, треба знати, як у Польщі будували наратив про етнічні чистки на Волині.

І варто починати не з 1990-х років, а ще з часів комунізму, коли польська еміграція та комуністичні автори писали про "звірства бандерівців і сотні способів мордування поляків".

З початком української незалежності та демократизації Польщі були шанси на побудову двостороннього діалогу щодо трагічного минулого.

Але ці спроби так і залишилися нереалізованими.

На це була низка обʼєктивних причин.

Росіяни і поляки – разом.

З проголошенням української незалежності в 1991 році українські історики почали писати про діяльність ОУН та УПА.

Радянська влада називала їх "ворогами народу та бандитами", але після краху СРСР про них заговорили як про організації, що боролися за незалежність і проти радянської влади.

І цей факт справді беззаперечний, бо метою ОУН та УПА була незалежна Україна, а Радянський союз був їхнім ворогом.

Однак вивчаючи історію українського визвольного руху часів Другої світової війни, історики в Україні намагались уникати теми відповідальності конкретних відділів УПА за знищення цивільного польського населення чи тимчасової співпраці з нацистами.

Адже важко було погодити факти героїчної боротьби за українську незалежність та, на жаль, її темних сторінок – звісно, не всі в УПА чи ОУН були героями.

Тут ще й докладалася радянська пропаганда, яка з розпадом СРСР нікуди не зникла.

Росія продовжувала використовувати тему УПА проти України – розуміючи, серед іншого, що вона чудово підходить до зрощення незгоди між поляками та українцями.

Тому в Польщі середовища, яких можна підозрювати у співпраці з російськими спецслужбами, почали активно будувати наративи про "геноцид поляків на Волині з рук УПА".

І звісно ж, треба було показати, що це найбільша трагедія в історії Польщі, а українські націоналісти з УПА найжорстокіші вбивці польського цивільного населення.

Треба визнати, це пропаганді вдалося зробити сповна.

бо "історичну правду" вже встановлено.

Натомість ретельних досліджень як бракувало, так і бракує.

Особливо якщо йдеться про опрацювання німецьких окупаційних джерел чи матеріалів радянських спецслужб.

Також варто продовжувати проводити встановлення поіменного списку жертв, щоб уникнути маніпуляцій з цифрами.

А цифри мають значення, бо дозволяють розуміти масштаби і, відповідно,впливають на градус емоційності.

Без поіменного підрахунку цифри будуть зростати, і саме це відбувається за останні кільканадцять років.

І що вищі цифри, то простіше говорити про найбільшу та найстрашнішу сторінку в історії Польщі за участі українців.

Ціна конфлікту може бути зависокою.

Такий загальнопольський консенсус і сформував вразливість поляків до історії, яка стала для них фундаментом у відносинах з Україною.

Тому все, що в Україні буде повʼязане з абревіатурами "ОУН" та "УПА" у руслі вшанувань на рівні державної політики, викликатиме негативну реакцію у Польщі.

Адже зачіпає цю вразливість.

На це накладається ще один важливий фактор.

Що більше Україна перетворюватиметься із об’єкта світової політики на суб’єкта, то сильнішою та агресивнішою буде реакція Польщі на вшанування у нас ОУН та УПА.

До обʼєкта завжди менше запитань, ніж до субʼєкта, бо той стає конкурентом і здатен до власної політичної гри.

Доки Польща була адвокатом України у Європі, доти вона відчувала свою ключову роль у регіоні та для України.

Із втратою цієї ролі в силу різних обставин, у Варшави стає все менше розуміння української вразливості та все більше претензій за ігнорування офіційним Києвом польського контексту.

Зрештою, ці претензії не позбавлені підґрунтя, адже українська влада справді часто ігнорувала Польщу.

А останні два тижні показали, що доволі емоційна реакція поляків на елемент внутрішньої політики України, яким є указ президента Зеленського, все більше віддаляють офіційний Київ та Варшаву від побудови партнерських стосунків.

І все більше штовхають українську владу до ігнорування польських претензій.

Обидві країни можуть заплатити надто високу ціну, якщо маховик ненависті не зупинити.

Бо вислів "Без вільної України не буде вільної Польщі" – це не красиве гасло, а реальність, в якій ми жили і живемо.

Автор: Ольга Попович, редакторка щорічника "Український Альманах" (видання Обʼєднання українців у Польщі).