Різкий поворот: як Ердоган змінив Путіна на Україну на Близькому Сході

На початку співпраця між президентом Туреччини Реджепом Таїпом Ердоганом та російським лідером Володимиром Путіним була складною. Їхні інтереси в Сирії розходилися: Туреччина підтримувала повстанців проти Башара Асада, тоді як Росія захищала режим диктатора. Але попри розбіжності сторони знаходили компроміси, наприклад, коли у 2016 році Росія дозволила Туреччині вторгнутися на північ Сирії в обмін на обмеження допомоги повстанцям. Це посилило позиції обох держав у регіоні та створило напругу у відносинах Путіна із західними альянсами, надаючи Ердогану союзника на тлі погіршення відносин із НАТО.

Спочатку Ердоган розглядався як молодший партнер, однак повномасштабна війна в Україні істотно змінила баланс сил. Західна ізоляція змусила Путіна все більше покладатися на турецького президента, який відмовився вводити санкції та перетворив Туреччину на ключовий центр для російських інвестицій, торгівлі та енергетичних потоків.

Переломним моментом стало повалення режиму Башара Асада наприкінці 2024 року. Росія, зайнята війною в Україні, не змогла надати Асаду необхідної допомоги. Москва намагалася оперативно встановити контакти з новим тимчасовим лідером Сирії Ахмедом аль-Шараа та продовжила постачання нафти, що змусило її домовлятися з урядом, сформованим з людей, яких російська авіація бомбила роками. Туреччина ж відновила домінантну позицію, скориставшись цим моментом для зміцнення своїх зв'язків у НАТО та переформатування відносин з Росією.

У квітні цього року президент України Володимир Зеленський здійснив свій перший візит до Сирії, прибувши турецьким державним літаком. Він зустрівся з Ахмедом аль-Шараа та головою МЗС Туреччини, обговоривши питання військової та енергетичної співпраці. Україна отримала можливість застосувати свій досвід у військовому виробництві та війні безпілотників у країні, яка раніше перебувала під значним впливом Москви. Туреччина, зі свого боку, бере участь у модернізації сирійської армії, допомагаючи їй позбутися радянської спадщини.

Паралельно Київ активно розвиває військові зв'язки з країнами Перської затоки, використовуючи власний досвід протидії іранським «шахедам», які Росія також застосовує проти України. Після атак Ірану на сусідні держави, Володимир Зеленський направив українські групи протиповітряної оборони до Саудівської Аравії, Катару та Об'єднаних Арабських Еміратів. Цей крок став ще однією стратегічною невдачею для Москви, яка роками будувала економічні та безпекові відносини з монархіями регіону.

Ці події є частиною ширшого геополітичного зсуву, що відображає втрату Росією здатності демонструвати глобальну силу, про що повідомляє «Главком» з посиланням на The New York Times. Анкара, яка тривалий час балансувала між НАТО та Москвою, тепер повернула собі свободу дій після десятиліття покірності Росії. Для України, що прагне знайти союзників та джерела доходів, вихід на Близький Схід створює можливість закріпитися в статусі гаранта безпеки.

Такий стратегічний розворот демонструє глибокі зміни у світовій політиці, де Україна, за підтримки ключових регіональних гравців, може зміцнити свої позиції та стати важливим гравцем на міжнародній арені, переписуючи геополітичну карту Близького Сходу.