Приречені конфлікти: як Трамп і Путін потрапили у пастку власних рішень

На початку конфлікту, чи то в Ірані для Трампа, чи в Україні для Путіна, обидва лідери мали спільну ілюзію швидкої перемоги. Вони розраховували на блискавичну капітуляцію противника, ігноруючи застереження своїх радників про можливі ускладнення. Цей поспішний оптимізм, заснований на самовпевненості, став першим кроком до створення власної пастки.

З часом ця стратегія перетворилася на тягар. Дональд Трамп у ситуації з Іраном опинився між погрозами "повністю знищити іранську цивілізацію" та пропозиціями "надто вигідних умов" для Тегерана. Така непослідовність викликала стурбованість навіть у союзників США в Перській затоці, зокрема, прем'єр-міністра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу.

Паралельно Володимир Путін продовжував називати повномасштабне вторгнення в Україну "СВО". Його стратегія перетворилася на "криваву м'ясорубку" з великими щомісячними втратами, але він і надалі сподівається змусити Київ виконати його вимоги. Це заперечення реальності стало його основною проблемою.

Нездатність досягти швидкого успіху змусила лідерів застосовувати схожі тактики. Трамп, під час інтерв'ю ведучій NBC Крістен Велкер, у роздратуванні залишив студію, звинувативши пресу в корумпованості. Це стало проявом його безвихідності.

Путін, у свою чергу, заявив про нарощування повітряних ударів по Україні, щоб «відбити бажання» Збройних Сил України завдавати ударів по цивільних об'єктах, маскуючи свої терористичні дії під "заходи у відповідь". Обидва лідери, попри зовнішні обставини, прагнуть диктувати умови, не бажаючи відступати від власних амбіцій.

Наслідком цих "нескінченних війн" стало зростання внутрішнього невдоволення як у Сполучених Штатах, так і в Росії. Хоча демократична система США має механізми для виправлення помилок, Росія залишається закритою системою, де назріває приховане невдоволення.

Також варто зазначити, що глава країни-агресорки може готувати масштабний зимовий наступ проти України, щоб компенсувати військові невдачі та перекрити дедалі більший внутрішній тиск у РФ.

Аналітик видання The Washington Post Девід Ігнатіус зазначає, що Трамп і Путін розраховували на швидку капітуляцію супротивників. Ця віра в швидку перемогу, ігноруючи застереження радників, призвела їх до нинішнього глухого кута. На його думку, такі керівники, заперечуючи реальність та живлячись улесливістю, втрачають "м'яку силу" та відштовхують колишніх союзників.

На тлі відсутності перемог у РФ починає лунати перша відверта критика. Президент Російської ради з міжнародних справ Дмитро Тренін визнав, що незнання України створило для Москви великі проблеми. А керівник одного з центрів Вищої школи економіки Василь Кашин прямо назвав ліквідацію "українського режиму" технічно неможливою без повної та довготривалої окупації країни.

Оглядач The Washington Post Девід Ігнатіус наголошує: "Небезпека таких керівників полягає в тому, що вони відкидають реальність, живляться улесливістю, втрачають "м'яку силу" та відштовхують колишніх союзників".

Ці "нескінченні війни" стануть в історію як грандіозні помилки, подібні до американського вторгнення в Ірак у 2003 році. Хоча деякі системи виявляють здатність до виправлення, доля закритих режимів залишається невизначеною, що може призвести до непередбачуваних наслідків.