Перший віцепрезидент НОК Олексій Перевезенцев: Telegram-канал міністра спорту РФ називається «Кулемет Дегтярьова». Як вам таке?

Світовий спорт давно перестав бути лише ареною для досягнень. За лаштунками міжнародних федерацій та Міжнародного олімпійського комітету (МОК) ухвалюються рішення, які впливають не лише на долі спортсменів, а й цілих країн. Водночас значна частина цих процесів залишається закритою для широкої громадськості, а ключові переговори та домовленості часто відбуваються кулуарно.

Перший віцепрезидент Національного олімпійського комітету України та президент Всеукраїнської федерації кьорлінгу Олексій Перевезенцев належить до пулу тих функціонерів, які мають доступ до міжнародного спортивного середовища та добре знають, що відбувається поза офіційними пресрелізами і публічними заявами.

В інтерв’ю з Перевезенцевим «Главком» обговорив розвиток кьорлінгу в Україні та боротьбу проти повернення росіян до світових змагань. Зокрема, вже 22-25 червня відбудеться чергова сесія МОК, на якій можуть бути ухвалені і доволі неприємні для нашої країни рішення.

«Чемпіонат України з кьорлінгу відбувається в Шотландії»

Давайте почнемо розмову зі стану справ у Всеукраїнській федерації кьорлінгу. Ви вже більше десяти років її очолюєте. З чого почалася ваша робота в українському кьорлінгу?

У 2012 році до мене звернувся тодішній очільник НОК України Сергій Бубка, щоб я навів лад у Всеукраїнській федерації кьорлінгу. Він мені сказав: «Ти професійний юрист, наведи там лад з документами. А я потім знайду людину, яка це очолить».

Тоді Україна готувала заявку на участь у конкурсі на проведення зимової Олімпіади-2022. Тоді у федерації були певна інституційна проблема. Зокрема, зі статутними документами. Та і взагалі були проблеми з розвитком цього виду спорту.

А це ж олімпійський вид спорту…

Саме так. Тоді кьорлінг також мав стати частиною заявки на проведення Олімпіади. Отже, я навів у федерації лад. Але потім вже захопився всім цим процесом, стало цікаво. Я долучився до цієї міжнародної кьорлінгової родини. І от досі я займаюся федерацією.

Як зараз розвивається український кьорлінг в умовах повномасштабного російського вторгнення?

Ми нашу національну кьорлінгову програму перемістили з початком повномасштабної агресії в 2022 році в Шотландію. У нас, зокрема, чемпіонат України відбувається в Шотландії. У нас є проблеми з кадровим резервом. У нас є проблеми з новими спортсменами в цьому виді спорту: і серед дівчат, і серед хлопців…

Водночас, за цей час, спортсмени змогли системно брати участь в шотландських і англійських турнірах. Вони там змагаються проти гравців дуже сильного рівня. Також нам допомагає Міжнародна федерація кьорлінгу (World Curling).

Зараз я покладаю особливо великі надії на нашу чоловічу збірну.

Звісно, питання розвитку українського кьорлінгу є болючим для мене, тому що ми все ж маємо кадрові проблеми... Ми шукаємо зараз і молодь талановиту, яка цікавиться кьорлінгом, але яка була змушена виїхати навчатися або проживати за кордон.

Якщо ж говорити про результати, то рейтинг нашої збірної чоловічої з року в рік зростає.

Зокрема, ми отримали ліцензію на юнацькі Олімпійські ігри 2024 року в Канвондо. Вона була здобута на основі результатів наших дорослих спортсменів. Ми були представлені змішаною парою. Виступили скромно (Україна на юнацькій Олімпіаді-2024 здобула одну перемогу та зазнала чотирьох поразок – «Главком»)… Знову ж таки, це через брак талановитої молоді. Впливає війна…

Звісно, я мрію про відновлення повноцінного кьорлінгового льоду для проведення змагань тут в Україні. Зокрема, в столичному ТРЦ Dream Town.

У нас до 2022 року були серйозні напрацювання щодо розбудови інфраструктури для розвитку кьорлінгу... Зокрема, планувалося створити спеціалізовані майданчики для занять у центрі та на заході України. Також були плани і щодо сходу нашої країни. Але війна…

«Росіяни дуже сильно репетували, коли їхні юніори не отримали віз для участі у Чемпіонаті світу у Канаді»

Щодо World Curling. Який там наразі стан справ щодо допуску росіян і білорусів до змагань? Зокрема, нещодавно були допущені до участі у світовій першості атлети з країни-агресора віком до 21 року…

Я вам скажу так. World Curling не залишився осторонь рішень, які ухвалив МОК щодо допуску до змагань російських і білоруських юніорів. Міжнародний олімпійський комітет в ненав'язливій формі рекомендує міжнародним федераціям, щоб вони також ухвалювали таке саме рішення.

Наприклад, у софтболі допустили до змагань лише спортсменів віком до 18 років, як, в принципі, це і прописано в рішенні МОК.

У нас ж у кьорлінгу, чомусь допустили до змагань спортсменів віком до 21 року.

Для нас це чутлива історія. Ми всі прекрасно розуміємо, що з 18 років – це вже є люди призовного віку. Вони можуть бути мобілізовані і стати комбатантами. Тобто, вчора це ще спортсмени, а вже завтра – учасники СВО, як каже російська пропаганда.

Хочу ще зазначити, що у рішенні МОК, про яке ми говоримо, зазначається, що повернення російських і білоруських спортсменів не має відбутися стрімко і швидко. Це має бути поступовий процес. Це прямо зазначено в документі.

Скажу, що World Curling стоїть перед дуже непростим вибором. Для багатьох міжнародних національних федерацій було здивуванням те, що правління World Curling ухвалило рішення щодо допуску російських і білоруських юніорів до Чемпіонату світу в Канаді без широких консультацій.

Все ж, росіяни не потрапили до Канади на юніорський Чемпіонат світу. Вони тоді не отримали візи. Розкажіть, яка для цього була пророблена робота?

Про деякі речі не варто говорити публічно… Скажу так: був здійснений комплекс заходів.

Я хочу подякувати Міністерству молоді та спорту, Міністерству закордонних справ, нашій українській громаді в Канаді, Світовому конгресу українців. Я думаю, що це був виклик і для Канади, яка є державою, яка послідовно підтримує Україну в нашій боротьбі.

Щодо World Curling, то ще можу сказати, що є стійка коаліція країн, для яких є дуже некомфортним повернення російських спортсменів в міжнародний формат змагань.

Хоча, є країни, які, звісно, і на політичному рівні їх підтримують. Зокрема, це Китай, Індія. Та ж Сербія, хоча у них там не дуже розвинений кьорлінг.

Є країни, які Україну підтримують дуже активно. Зокрема, це країни Балтії.

Якщо ще говорити про невидачу віз росіянам, то вони після цього дуже сильно репетували. Це все в ЗМІ було.

Керівником російської федерації кьорлінгу ще нещодавно був скандальний депутат Думи Дмитро Свищев. Він перебуває під санкціями США, ЄС, Великої Британії, Канади, Австралії, Швейцарії, України і ще кількох країн. Що скажете про нього? Як взагалі члени World Curling з тих країн, які проти нього запровадили санкції, з ним спілкуються? Чи вони цим не порушують законодавство своїх держав?

Я ставив це питання перед керівництвом міжнародної федерації: «Яким чином ви контактували з ним? Він перебуває під санкціями всіх держав, громадянами яких ви є». Вони відповідають: «Ну, ми онлайн контактували…». Він доволі епатажна особистість, судячи з його заяв…  І це не лише про Свищева, а й про міністра спорту РФ та президента Олімпійського комітету Росії Михайла Дегтярьова. Наприклад, Telegram-канал міністра спорту РФ називається «Кулемет Дегтярьова». Як вам таке?

Раніше він у нього взагалі називався «Кулемет Дегтярьова Z». Він Z прибрав, коли очолив Олімпійський комітет…

Саме так. От Свищев та Дегтярьов є наочним прикладом для світової спільноти, що спорт для Російської Федерації є частиною пропагандистської роботи.

«Десь 25% українських спортивних федерацій не справляються з роботою на міжнародному рівні»

Міжвідомча робоча група при Міністерстві молоді та спорту займається питаннями участі українських атлетів у змаганнях, де також присутні спортсмени з країн-агресорів. Ви є співголовою цієї робочої групи, а ваш покірний слуга, керівник відділу спорту «Главкома» її членом. Розкажіть трохи читачам про діяльність цієї структури.

У нас є спроможні українські федерації, які дійсно можна ставити у приклад, якщо йде мова про їх опонування політиці повзучого повернення росіян у світовий спорт.

Є успішні кейси. Наприклад, самбо, дзюдо. Вони, зокрема, змогли досягти, щоб у регламенти проведення міжнародних змагань були внесені зміни. Щоб наші спортсмени, наприклад, не були присутні при виконанні гімнів країн-агресорів. Самбо, дзюдо – ті види спорту, де дуже сильні російські позиції.

Є наша федерація фехтування. Вони вже давно дуже активно працюють в цьому напрямку. Їм дуже непросто.  Бо є фактор Усманова (Міжнародна федерація фехтування перебуває, фактично, під повним контролем російського підсанкційного олігарха Алішера Усманова – «Главком»).

Але, є наші федерації, які, здавалось би, спроможні, з точки зору постатей керівництва, але у них немає абсолютно жодного бажання щось робити… Фактично, ми з вами разом змушуємо їх до того, щоб вони, хоча б, взяли і подивилися, як це вже зроблено в інших федераціях.

Щоб вони ініціювали внесення змін до регламентів міжнародних федерацій… Наприклад, знову таки, щодо присутності наших атлетів під час виконання гімну Росії. Щоб цим не підставляти наших спортсменів… Щоб не викликати негативних емоцій в наших хлопців та дівчат, які боронять Україну. Бо їм точно неприємно бачити якісь спільні фотографії та церемонії нагородження, де присутні українці і представники країн-агресорів.

Це все болючі теми для суспільства, яке травмоване війною. Будь-які успіхи наших спортсменів, і при цьому паралельні успіхи на цих ж змаганнях росіян, можуть викликати замість позитивних емоцій – лише негативні.

І ми маємо виставити запобіжники від цього. Нашим федераціям потрібно ініціювати внесення змін до регламентів змагань, керівних документів міжнародних федерацій і т.д. Щоб українці не тиснули руки росіянам, не слухали гімн Росії під час церемоній нагородження, не брали участі у спільних фотосесіях.

Фактично,  завдання нашої з вами групи, вважаю, є превенція та профілактика. Щоб наші спортивні національні федерації працювали з атлетами. Вони мають розуміти, що вони представляють країну, яка перебуває у війні, населення якої страждає. Участь українських спортсменів у змаганнях – це, передусім, демонстрація нашої, в тому числі, м'якої сили.

Також участь у змаганнях – це демонстрація того, що ми живі. Що ми попри всі обставини маємо здобутки на міжнародній арені. Знову ж таки, для нашого суспільства це дає відчуття національної гордості та ідентичності.

Зазначу, що я бачу з боку багатьох наших федерацій бажання проводить цю системну роботу на міжнародному рівні. Вони взяли за зразок кращі практики і почали потихеньку працювати.

Скільки, за вашою оцінкою, наших спортивних федерацій не справляються з такою роботою на міжнародному рівні?

Десь чверть. Але, я сподіваюся, що ми їх якось спільними зусиллями витягнемо.

Поговоримо про успішні кейси. Олімпіада-2024. Лише 15 росіян і 16 білорусів було допущено до неї. Ви були залучені до процесу відсторонення. Як вдалося цього результату досягнути?

Тоді перед Олімпіадою-2024 Міжнародний олімпійський комітет найняв велику міжнародну компанію, яка здійснювала перевірку росіян і білорусів щодо, зокрема, підтримки ними війни.

Приємно, що МОК відзначав, що та інформація, яку надавала Україна, була більш глибокою, ніж та, яку передавала ця спеціалізована компанія.

Ви, Артеме, безпосередньо брали участь у зборі такої інформації, і я вам за це дуже вдячний. У приватних бесідах представники МОК відзначали, що, можливо, вони взагалі не мали якусь організацію наймати. Україна з цією роботою краще впоралась, ніж ця організація. Це, звичайно, приємно було чути.

Зрештою, я вам скажу, це моє особисте відчуття, що сама ця сіра форма, сама ця абревіатура під якою змагалися росіяни – AIN (Individual Neutral Athlete)… Це все було досить дискомфортно для них. Ці спортсмени, які змушені без прапора, без гімну, в цих, фактично, робах змагатися… Це при тому, що Олімпійські ігри – мрія для кожного спортсмена.

Коли Україна надавала ці докази про підтримку російськими спортсменами війни, чи не було у МОК такої реакції, що от «знову Україна заважає цим нейтральним спортсменам нормально змагатися, скільки вже можна…»? Тобто чи був негатив від МОК?

У МОК визнають успішність і рейтинговість НОК України. Я хочу сказати, хоча, можливо і некрасиво хвалити себе і свою структуру, але наш НОК, згідно з оцінкою МОК, – це досить активна і рейтингова організація. МОК, зокрема, позитивно оцінює наш план роботи щодо поширення ідей олімпізму, запровадження різних кодексів. Зокрема, етичного кодексу, кодексу з протидії маніпулювання результатами спортивних змагань.

МОК надавав підтримку нашим спортсменам з фонду Олімпійської солідарності. Я дуже вдячний керівництву МОК за ту підтримку, які він надає і НОК України, і нашим спортсменам.

Але, все ж, при цьому поступово відбувається повернення росіян і білорусів у світовий спорт…

Міжнародний олімпійський комітет перебуває сьогодні у досить непростій ситуації.

Їхні рішення щодо відсторонення Олімпійського комітету Росії від міжнародного олімпійського руху, щодо виступу російських та білоруських спортсменів в нейтральному статусі… Цим рішенням МОК дорікають багато інших країн, які мають відповідні претензії до своїх сусідів або держав, які вони вважають агресором. Цим рішенням МОК дорікає Палестина, Ізраїль, Іран.

Ми говоримо МОК, що в нас повномасштабна війна. Вони відповідають, що у світі існує велика кількість локальних конфліктів, багато людей страждають. Різні називають цифри цих локальних конфліктів. Від 30 і до ще більшої цифри. МОК постійно говорить: якщо вони всіх учасників таких конфліктів відсторонять від світового спорту, то повністю вихолостять ідею самих Олімпійських ігор.

МОК постійно говорить про унікальність свого рішення щодо росіян і білорусів. Що вони дуже сильно підтримали Україну цим рішенням, і що, як я вже казав, цим рішенням їм дорікають. І що вони змушені, в тому числі, за відсутності з нашого боку нових доказів про порушення Росією автономії національних олімпійських комітетів і принципів Олімпійської хартії, переглядати і пом'якшувати санкції.

Приводять, як приклад, аналогії з Міжнародним антидопінговим агентством (WADA). Дискваліфікація спортсмена буває довічною. Але це має бути мегапорушення. А в більшості випадків – це два-три роки. WADA може переглянути своє рішення? Може. От, так само і МОК може.

Тобто, як би ми не ставились до МОК, але ми змушені рахуватися з ним, бо це регулятор світового спорту. Знаєте, щось нам може не подобатись, щось ми можемо не сприймати… Але не можна себе виключати з загальносвітового спортивного процесу. Це все одно, що відмовитися від інтернету. Тобто, можна ж відмовитися від інтернету. Можна стати якимсь старовіром і піти собі жити в ліс. Відмовитися від електрики, прати одяг руками. І, мабуть, це теж якийсь шлях. Ті ж росіяни, коли їх відсторонили, казали: «А навіщо нам Олімпійські ігри? Будемо проводити свою Спартакіаду». Але потім у них все це затихло і вони почали робити все можливе, щоб повернутися у світовий спорт.

Тому у нас має бути обережна дипломатія з цього питання. Має бути баланс і суспільного інтересу, і інтересу спортсменів. Звісно, ми очікуємо від Міжнародного олімпійського комітету більшої послідовності і відданості Україні. Ми постійно проводимо роботу, постійно надаємо докази щодо росіян. Ми, Національний олімпійський комітет, разом Міністерством молоді та спорту, національними спортивними федераціями постійно проводимо цю роботу.

А як МОК на все це реагує?

У приватних розмовах нам з МОК часто натякають: «Ну, ви ж розумієте, ви маєте враховувати, що наступні Олімпійські ігри у 2028 році пройдуть в Лос-Анджелесі. От сьогодні політичне керівництво Сполучених Штатів хотіло би бачити на цій Олімпіаді більшість країн». Вони не кажуть прямо, яких країн. «Більшість країн». Але ми розуміємо, про які країни вони хочуть нам сказати і що вони мають на увазі.

От, наприклад, Національний олімпійський комітет США дуже часто щодо тих питань, які нас хвилюють, займає не таку позицію, яку ми в Україні від них хотіли б. От чесно. Можливо, я когось цим здивую, але це так є. І ви подивіться, воно ж все синхронізується. МОК нас давно попереджав щодо зняття санкцій з білорусів: «У нас немає можливостей далі їх відсторонювати». Актом агресії у міжнародному праві вважається, в тому числі, захід з території третьої держави військових сил на територію суверенної держави. Сьогодні такого заходу з території Білорусі не відбувається. Тому МОК вважає, що усунуті всі підстави для того, щоб тримати далі білоруський спорт поза міжнародною світовою ареною. Вони про це прямо говорять. От, якщо знову буде такий захід військ з Білорусі на територію України, то тоді знову можна буде порушувати питання щодо санкцій проти білорусів.

Зараз що ще турбує: росіяни системно працюють над тим, щоб переносити міжнародні змагання в країни, які є, умовно кажучи, дружніми до них. З якими не виникне візових питань. І туди будуть без проблем допущені всі їхні спортсмени. Це, зокрема, балканські країни, Китай. Це як з міжнародною торгівлею. Росія завозить до себе підсанкційні товари через сірий імпорт. Так само і у спорті відбувається. Політика росіян проста – «вода свою шпаринку знайде». Вони шукають різноманітні схеми для повернення у світовий спорт.

«Сподіваюсь, що Ковентрі у своєму напруженому графіку обов'язково знайде час відвідати Україну»

У 2022 році відбувся візит тодішнього очільника МОК Томаса Баха до України. Чи можна очікувати подібний візит нинішньої очільниці організації Кірсті Ковентрі?

Зараз Ковентрі стоїть перед низкою серйозних викликів. Наприклад, Міжнародний олімпійський комітет почав займатися питанням кіберспорту. В Ер-Ріяді мали відбутися перші кіберспортивні Олімпійські ігри. Але пізніше вони були скасовані.

Зараз дуже непроста ситуація з юнацькими Олімпійськими іграми, які мають у цьому році відбутися в Дакарі (Сенегал).

І от США, наприклад, висувають багато застережень щодо проведення цих ігор. Зокрема, згадують про епідеміологічну та безпекову ситуацію в країні. Хоча, вона є набагато кращою, ніж в багатьох інших країнах Африки.

Для Ковентрі, як для представниці африканського континенту, ці юнацькі Олімпійські ігри є дуже важливими. А вони зараз, як на мене, виглядають не досить привабливим та вдалим проєктом.

Скажу так. Я сподіваюсь, що Ковентрі висловить солідарність Україні і знайде час в своєму напруженому графіку, щоб відвідати нашу країну. Ми в НОК над цим працюємо. Ми її вже запрошували до України. І, можливо, це дасть такий новий імпульс для сприйняття з боку світової спортивної спільноти тих процесів, з якими ми тут стикаємось. У нас дуже багато зруйнованих об’єктів спортивної інфраструктури, багато спортсменів і тренерів загинула. Хтось боронить Україну. Багато спортсменів і тренерів виїхали за кордон і змушені там тренуватися.

Наступне питання щодо МОК і Ковентрі. Процеси щодо повернення росіян і білорусів посилилися після її обрання президенткою МОК. Це збіг? Чи все ж тут її особиста позиція впливає?

Впливає сукупність факторів. Ми активно боремося з їхнім поверненням. Зокрема, і ви, Артеме, активно залучені до цього процесу. І я не припиню дякувати вам за ту допомогу, яку ви надаєте. Росіяни ж теж не сидять склавши руки. У них є значно більше фінансової можливості, ніж у нас. Олімпійський комітет Росії, наприклад, вніс зміни до своїх офіційних документів і прибрав звідти згадку про окуповані українські території. Але ж це не скасувало безпосередньо проведення Росією спортивних та інших заходів на цих окупованих українських територіях. Тобто, ті дії, які стали підставою свого часу для відсторонення Росії.

Однак, збирати докази про таку діяльність Олімпійського комітету РФ стає все важче і важче. Ми ж маємо доводити, що нічого не змінилося – Росія продовжує порушувати Олімпійську хартію.

Візьміть лінію, яку росіяни обрали щодо подання позовів до Спортивного арбітражного суду (CAS). Що вони зробили для того, щоб формально прибрати зв'язок російської держави з їхніми спортивними федераціями. Для фінансування всіх юридичних процедур у CAS у Росії створена структура на основі трьох університетів. І ці університети, фактично, здійснюють функцію юридичної клініки для їхніх національних спортивних федерацій щодо відстоювання інтересів у CAS.

У них є підтримка. У нас є своя коаліція держав, а у них є своя коаліція. І вони над цим працюють. Повірте, особливо для нас болюче, коли в них в коаліції в різних видах спорту опиняються, наприклад, представники Нової Зеландії чи Австралії. Чи інші країни, які б, по ідеї, мали б підтримувати нас. Але це все міжлюдські контакти, якісь свої впливи. Було б дуже просто сказати, що от з приходом Ковентрі розпочався ренесанс і повернення російського і білоруського спорту на світовому арену. Я б не робив таких висновків. Це дуже простий висновок. Це сукупність факторів. У тому числі, глобальних політичних.

Повірте, представники МОК спілкується на рівні лідерів різних держав, міжнародних організацій, представників величезних транснаціональних компаній, які є спонсорами МОК…

Ще на Ковентрі діє фактор серйозних і впливових держав, які тиснуть і штовхають її до прийняття аналогічних рішень, які МОК прийняв щодо Росії. Щоб МОК ухвалив аналогічне рішення щодо Ізраїлю, наприклад, або Ірану, або США. І як тут знайти баланс? Вона ж має знайти консенсус.

«Допускаю, що МОК вважає вчинок Гераскевича на Олімпіаді узгодженим з НОК України»

Якщо говорити про минулу зимову Олімпіаду і відсторонення Владислава Гераскевича. МОК сьогодні не вважає, що це рішення було помилкою? Адже у світових ЗМІ до цього скандалу було прикуто багато уваги. МОК цього точно не хотів...

Складне питання, Артеме… Це був мужній вчинок Владислава. Повертаючись назад, я думаю, що МОК, можливо, вчинив би по-іншому, якби знали, якими будуть наслідки. Але вони зробили, як вони зробили.

Особисто від себе скажу так. Я допускаю, що МОК і досі вважає, що вчинок Владислава був повністю узгоджений з Національним олімпійським комітетом України. Але ми вже дізналися тоді, коли це стало публічним, це не узгоджувалось, не проговорювалось ні з ким з НОК.

Коли НОК приймав рішення щодо того, щоб Владислав був прапороносцем України, то це було ж не просто так. Ми враховували заслуги Гераскевича: для нього були вже треті олімпійські ігри. У нього були свої здобутки. (У передолімпійському сезоні четверте місце Гераскевича на світовій першості стало найкращим індивідуальним результатом на чемпіонатах світу серед всіх українців, які змагалися в зимових олімпійських видах спорту – «Главком»).

Тоді, коли ми визначали, що Гераскевич буде прапороносцем, ми, звичайно що, не знали, що він планує таку акцію своєї громадянської позиції.

Якщо ж говорити про ці фактори в комплексі… Владислав був прапороносцем, була спільна пресконференція Гераскевича і керівників НОК України і Мінспорту під час Олімпіади… Я припускаю, що, враховуючи весь цей набір чинників, МОК вважає, що це була спланована акція України, щоб зіпсувати загальну атмосферу Олімпійських ігор. Я це зараз говорю не як функціонер НОК, таке моє відчуття після особистих комунікацій з МОК. Але прямо вони це не говорять.

22-25 червня відбудеться чергова сесія МОК. Чи може під час неї бути ухвалене якесь нове рішення на користь Росії? Наприклад, рекомендація повернути їм національну символіку…

Я такою інформацією не володію, що буде якесь рішення на користь Росії.

У НОК восени минулого року була офіційна зустріч з представниками МОК. Вони говорили про те, що в Мілані на Олімпіаді не буде спортсменів під російськими і білоруськими прапорами. Вони виконали це. Вони говорили про повернення білорусів після Олімпіади. І це теж відбулося. Але вони нічого не говорили саме про повноцінне повернення російського спорту. Я думаю, що МОК перебуває в режимі моніторингу ситуації. Зрештою, вони просили нас надавати більше інформації про порушення росіянами принципів Олімпійської хартії, про спортивну діяльність Росії на окупованих українських територіях.

Я вважаю, що у 2026 році ще не буде якихось різких рішень на користь Росії від МОК. Можливо, такі рішення будуть ухвалені пізніше. Але наразі я не відчуваю, що подібне рішення буде ухвалено дуже швидко.

Рішення щодо можливого повернення росіян не буде простим для МОК. Воно не буде мати загального консенсусу. Є люди, які займають дуже принципову позицію щодо Росії, – функціонери деякі. Якщо завершувати відповідь на це питання, то вважаю, що у червні буде якесь проміжне рішення про перенесення розгляду теми Росії на пізніші терміни. Хоча, я й можу помилятися.

«Ми позбавляємо російських спортсменів права на можливість реалізуватися»

У цьому році відбудуться вибори президента НОК. У вас є намір взяти у них участь?

Нема. Я вважаю, що Вадим Маркович Гутцайт гідно відпрацював цю каденцію. Зрозуміло, що буде виборчий процес. І мені неетично про це взагалі говорити, бо я є головою етичної комісії НОК, а вона задіяна у виборчому процесі.

Ви сьогодні під час розмови кілька разів вживали вислів «м’яка сила». І це невипадково: у вас разом з політологом-міжнародником Максимом Андрущенком цього року вийшла книга з такою назвою «М’яка сила спорту». Розкажіть про неї.

Ми присвятили цю книгу «Янголам спорту» – українським спортсменам і тренерам, які загинули у ході війни з Росією. Це, звісно, наш біль… Це нереалізовані перемоги, просто нереалізовані життя людей. Ми маємо ідею, щоб примірники цієї книги підписали наші відомі спортсмени. Потім хочемо зробити благодійний аукціон, аби виручені кошти стали допомогою для наших захисників.

У цій книзі ми намагаємося проаналізувати спорт як інструмент міжнародного впливу та публічної дипломатії. Там є два вступи. Перший зробив постійний представник України при ООН Андрій Мельник. Другий зробив відомий американський політолог Кеннет Джанда. Він, зокрема, відомий тим, що зробив типологію політичних партій у США.

Фінальне питання. Ваше бачення: чому ця робота, яку ми з вами проводимо щодо відсторонення спортсменів з країн-агресорів, є важливою? У когось можуть виникнути думки: «Хоче якийсь російський спортсмен поїхати десь у Парижі побігати на стадіоні на змаганнях. То нехай їде. Навіщо ви його чіпаєте. Що зміниться від того, що він туди не поїде»…

Це дуже філософське питання, я вам скажу. Давайте прямо скажемо: у  чому полягає взагалі основна ідея санкційної політики – в тому, щоб державі, яка порушує якісь правила міжнародної поведінки, стало некомфортно в усіх вимірах. Таким чином, ми створюємо підґрунтя для незадоволення частини суспільства. Зокрема, тієї частини суспільства, яка цікавиться спортом. А спортом цікавиться велика кількість людей в Росії, багато з них незадоволені тим, що РФ відсутня в світовому спорті. Я вже не кажу безпосередньо про спортсменів. Ця робота – частина діяльності зі спонукання до миру.

Всі сентименти, які можуть бути щодо цієї теми… Ми позбавляємо російських спортсменів права на можливість реалізуватися? Так, позбавляємо. І таким чином створюємо елемент невдоволення політикою, яку проводить відповідний правлячий режим. От і все. Оце так це треба сприймати.

Артем Худолєєв, «Главком»