Діти-герої. Подвиги українських школярів, якими захоплюються дорослі

Міністерство внутрішніх справ провело щорічну акцію «Діти-герої». На ній було відзначено дітей, які не розгубилися у критичних ситуаціях та не опустили руки, попри складні життєві обставини: вони рятували молодших за себе від вогню, води та обстрілів; евакуйовували поранених після прильотів та надавали першу медичну допомогу; допомагали війську, проявляючи креатив та наполегливість...

У 2026 році відзначено десятеро таких сміливців, їм від восьми до 17 років. «Главком» 12 червня відвідав церемонію нагородження, яка відбулася в екопарку «Ясногородка», що на Київщині. Розповідаємо історії тих, хто, попри юний вік та складне дитинство, уже став героєм.

Як зазначив міністр внутрішніх справ Ігор Клименко, акція «Діти-герої» відбулася вчетверте. Протягом трьох попередніх відомство нагородило 22 дітей, цьогоріч відзначено ще десятьох. «Ми хотіли б щороку вшановувати дітей, які попри тяжкі обставини все-таки зробили те, що вони мали зробити... Особливо важливо, що це відбувається під час війни, що наші герої – не тільки на лінії фронту, а це й наші діти, які на відносно мирній території пишуть історію подвигу», – зазначив Клименко.

Окрім урочистої частини, на дітей чекала екскурсія контактним зоопарком, подарунки, міні-концерти від співачок Злати Огнєвич і Вікторії Ніро. Також із привітаннями на захід завітали тревел-блогер Антон Птушкін, посол Азербайджану Сеймур Гурбан оглу Мардалієв та представник міністерства внутрішніх справ Азербайджану Шахін Годжаєв.

Марія Красота, 9 років

Найпершою особливу відзнаку отримала 9-річна Марія Красота, яка тільки-но закінчила третій клас. У листопаді 2025 року дівчинка врятувала від пожежі двох молодших братиків – Андрія та Артема. Від пічного опалення у їхній домівці, в селі Ганнопіль Вінницької області, спалахнув вогонь. Діти в цей момент бавилися вдома. Марія винесла братів у літню кухню й почала самотужки гасити пожежу та кликати рідних на допомогу. Половина будинку згоріла, але завдяки відважності дівчинки ніхто не постраждав.

«Я тоді дуже злякалася, але розуміла: якщо втечу, брати загинуть», – сказала Марія.

Зараз дівчина називає своєю місією опіку над рідними, а в майбутньому хоче стати патрульною.

Кирило Салов, 15 років

Кирило Салов із Закарпаття займається плаванням протягом семи років. Попри вроджену ваду руки, хлопець здобув близько 150 медалей та чотири кубки на спортивних змаганнях, а також звання кандидата у майстри спорту. Його мрія – стати майстром спорту, потрапити в Збірну України з плавання та підкорити Олімпійські ігри. Заради цього Кирило щодня двічі-тричітренується.

Хлопець привернув увагу закордонних благодійників і тепер завдяки ним має три сучасні протези для різних потреб: механічний, біонічний та спеціальний для плавання.

Калина Папроцька, 15 років

Калина Папроцька з Житомирщини. Під час обстрілу Коростеня 3 квітня 2026 року уламки російської ракети зруйнували й пошкодили домівки двох сотень людей, одинадцятеро осіб постраждали, одна – загинула.

Тоді Калина якраз збиралася до школи, але через повітряну тривогу залишилася вдома із дворічною племінницею Амірою.

«Я була на гойдалці, а племінниця – біля великого панорамного вікна. Я чую, як щось летить, дедалі швидше і ближче. Я бачу, як Аміра почула і вже біжить до мене. Дуже швидко встаю і беру її на руки. У цей момент – вибух. Ми були біля вікна, усе скло полетіло нас», – згадує дівчина.

Карина закрила собою племінницю, їх віднесло вибуховою хвилею на 8 м. Лише згодом Калина усвідомила, що сама дістала поранення: «Дивлюсь на свої коліна: у мене порвані штани, дуже багато крові. Тільки тоді мені стало страшно, і я почала плакати, але болю не відчувала».

Школярка пригадала, що в той момент думала не про себе, а лише про те, як захистити маленьку Аміру: «Просто я дуже її люблю. Це, напевно, моя найдорожча людина. Вона така маленька. Я просто розумію, що в неї все життя ще попереду.  Я дуже переживала, щоб з нею нічого не сталося. Розуміла, що я просто повинна це зробити…».

Діана Насібова, 15 років

Протягом чотирьох років щовихідних Діана Насібова виходить на ринок у рідному Ніжині Чернігівської області, де продає власноруч виготовлені з бісеру прикраси та співає, збираючи кошти для українських військових – у спеку, дощ і навіть мороз.

За цей час Діана вже зібрала понад 7 млн грн, за які було придбано шість автомобілів для військових, велику кількість тепловізорів і приладів нічного бачення, амуніцію, рації, генератори та інше обладнання.

Крім того, дівчина допомагає і пораненим військовим – понад 70 тис. грн, які вона зібрала, було спрямовано на лікування захисників.

«Пам'ятаю першу суму, зібрану за один день. Це було 165 грн з копійками. Для мене це був початок чогось великого», – розповіла Діана.

Кімната дівчини увішана шевронами, прапорами та подяками від оборонців, яким вона допомагала. «Для мене честь, що я знайома з цими людьми. Кожен, навіть маленька дитина, здатен зробити щось велике. Залишилось тільки мати бажання і йти до своєї мети», – каже Діана.

Артем Лукащев, 8 років

Унаслідок короткого замикання у квартирі харків’янина Артема Лукащева сталася пожежа. Рахунок йшов на хвилини, але хлопець не розгубився й вчасно викликав вогнеборців, що врятувало життя і йому, і його бабусі, яка через стан здоров’я не могла самостійно вийти із задимленого помешкання.

Того вечора Артем сидів у своїй кімнаті та робив домашнє завдання. «Раптом почув якийсь звук, щось бабахнуло. Побачив, що з шафи йде густий дим. Швидко схопив свій телефон і почав набирати «101». Це номер пожежної служби. Я їм сказав, що перебуваю вдома один із маломобільною бабусею, яка не може вийти до коридору. Далі зачинив двері кімнати і почав допомагати своїй бабусі вийти», – розказав хлопець.

За виявлену мужність і героїзм Артем отримав подяку від надзвичайників. Хлопець зізнався, що його шкільна вчителька Людмила Олександрівна навчила його правильно діяти під час пожежі.

Максим Бородін, 11 років

Уже два з половиною роки Максим Бородін з Кам’янського, що на Дніпропетровщині, допомагає українським військовим. У рідному місті він є одним із наймолодших волонтерів, одразу після школи він плете маскувальні сітки для фронту та виготовляє окопні свічки й кавери (чохли) для військових шоломів.

«Грошей не було, тому я вирішив допомагати сітками. (…) Я можу плести сітки три-чотири години», – зазначив Максим.

Завдяки його наполегливій праці уже виготовлено 30 тис. кв. м маскувальних сіток (це приблизно чотири футбольні поля!), майже 3,5 тис. каверів для шоломів та понад 7 тис. окопних свічок. Крім того, під час спілкування із захисниками в Максима й одного з військових виникла ідея зробити тактичний кавер на шолом з матеріалу для сіток. З того часу такі вироби постійно відправляються на фронт.

Найбільша мрія хлопця – щоб закінчилася війна, а ціль на майбутнє – стати військовим.

Олександр Казар’ян (17 років) та Ростислав Пачковський (14 років)

Олександр Казар’ян та Ростислав Пачковський – товариші з Запоріжжя, що прийшли на допомогу екстреним службам під час масованого російського удару 5 травня 2026 року. Тоді ворог спрямував на місто керовані авіабомби. Підлітки опинилися в епіцентрі подій одними з перших і, почувши крики, кинулися рятувати людей та надавати першу домедичну допомогу.

«Я був вдома, почув свист, вибухи, вдягнув спорядження і вийшов на вулицю, побачив дим. Далі подзвонив до друга, який працював на СТО, і він мені підтвердив, що прилетіло саме на це СТО», – розповів Олександр Казар’ян у коментарі «Главкому».

Юнак вдягнув плитоноску свого вітчима, який загинув на війні, та схопив інше спорядження, яке зібрав власноруч або отримав у подарунок від друзів-військових, а тоді попрямував рятували постраждалих. У пригоді Олександру стали курси тактичної медицини від Центру спеціальної підготовки, а також вишколи від Третьої штурмової бригади, «Азову» і молодіжної патріотичної організації «Центурія».

Олександр витягнув із небезпечної зони щонайменше шістьох людей. Його молодший напарник Ростислав допоміг евакуювати ще чотирьох постраждалих. На запитання, чи вважають себе героями, юнаки відповіли: точно можуть називатися свідомими громадянами.

Крім того, Олександр Казар’ян зізнався, що в майбутньому хоче стати міністром юстиції: «Потрібно брати все до своїх рук».

Олександр Леміш, 17 років

Ліцеїст Криворізького ліцею МВС Олександр Леміш під час проходження щорічного таборування в горах помітив, як біля водоспаду маленький хлопчик послизнувся на мокрому камінні, не втримав рівновагу і впав у холодний потік води. Сашко зорієнтувався миттєво – з розбігу стрибнув у воду та витягнув хлопчика до берега, чим врятував йому життя. Нині ліцеїст складає іспити та мріє стати військовим психологом.

У коментарі «Главкому» Олександр Леміш розказав, що ухвалив рішення в майбутньому долучитися до війська через смерть батька Станіслава, який боронив Україну у складі 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр».

«17 липня 2024 року отримав сповіщення про смерть батька. У мене одразу був шок. Здавалося, що ще тільки-но він був поруч, а вже його нема. Тоді я одразу зрозумів, що я теж піду у військо», – каже юнак.

Після ліцею Олександр планує вступати у вищий військовий навчальний заклад, щоб стати офіцером. Розглядає для себе службу у Третьому армійському корпусі.

Юнак соромиться називати себе героєм і про свій вчинок говорить так: «Мені здається, це міг зробити кожен».

Олег Шпичка, 17 років

Нагородження завершувалося історією юнака Олега Шпички. 17-річний юнак до евакуації проживав у Великописарівській громаді на Сумщині та допомагав військовим. Одного дня, повертаючись з навчання додому, Олег та його друг потрапили під ворожий удар.

«Я їхав з навчання, з Тростянця, додому. Це було вже десь о десятій вечора. Я був із другом, у нас влучив FPV-дрон. Відразу на місці мені відірвало ногу, втратив око, пробило грудну клітку. Я відповз від дрона, щоб не згоріти. Я відразу зрозумів, що в мене немає ока, що рука погано працює. На мені був ремінець чи то від барсетки, чи то від рюкзака. Я його зняв, натягнув на ногу, зав'язав і туго затягнув, щоб не витікала кров. Раніше читав книжки про те, як надати першу медичну допомогу, і ось запам'яталося, знадобилося в житті», – пригадав Олег.

Друг юнака не постраждав та зміг покликати на допомогу. Зрештою військові медики врятували Олегу життя. Хлопець втратив ногу та око. Після лікування й реабілітації він отримав протез, а за тиждень після протезування вже опанував ходьбу на ньому. Евакуаційна група «Білі янголи» вивезла родину Олега з Великописарівської громади, яка перебуває під щоденними ворожими обстрілами. Нині юнак продовжує навчання та мріє стати військовим.

Єлизавета Жабська, «Главком»