«Кожна жінка, яка зараз живе в Херсоні та в Україні загалом, варта того, щоб про неї писати книгу»

Письменниця та журналістка «Суспільне Херсон» Альона Мовчан презентувала книжку «Бути жіночною під час війни — мистецтво».

Перша презентація книги «Бути жіночною під час війни — мистецтво» відбулася на початку травня в одному з херсонських укриттів, і на неї прийшли героїні історій. Презентація книжки в одній із кав’ярень Києва зібрала херсонців, які вимушено опинились у столиці.

У книжці зібрана 21 історія херсонок, які залишаються жити в прифронтовому місті під російськими обстрілами та дроновими атаками. Це жінки різного віку й різних професій, яких об’єднує спільне рішення залишатися жити й працювати в Херсоні. Серед героїнь книжки — волонтерка, військова, поліціянтка, медикиня, підприємиці, бібліотекарка та культурна менеджерка.

Альона Мовчан презентує книжку «Бути жіночною під час війни — мистецтво»

Хтось із них пережив окупацію в рідному місті, хтось виїхав і повернувся після деокупації, хтось втратив дім, а хтось — бізнес, комусь довелося кардинально змінювати свої життя й роботу. Хтось із них народився в Херсоні, хтось — приїхав і відчув себе тут вдома. Херсон — це те, що їх об’єднує.

30-річна держслужбовиця, фахівчиня з питань культури, меморизації та національної пам’яті Аліна Мох під час прощань із військовими виконує почесну місію — дає сигнал, який звучить коли виносять загиблого, й усі присутні стають на коліна. Вона пережила окупацію, в її квартиру двічі «прилітало». За схожість із голлівудською актрисою її називають «херсонською Монро». «Бути жінкою в прифронтовому місті — це бути частиною чогось набагато більшого, ніж ти можеш уявити. Бо абстрактне прифронтове місто — це про виживання. А Херсон — це про спротив», — говорить Аліна Мох.

27-річна Анастасія Вербовська початок повномасштабного вторгнення зустріла за кордоном, але вже 28 лютого 2022 року була в Україні. Волонтерила, возила ліки в окупований на той час Херсон, за що потрапила «на підвал» до росіян. Виїхала і знову повернулася в місто після деокупації, відкрила власну кав’ярню і продовжує працювати попри небезпеку й умови. «Бути жінкою прифронтового міста — це мати сталеві нерви й характер», — говорить Анастасія Вербовська.

38-річна Христина Панасюк до повномасштабної війни жила в Рівному та займалася музикою, а у листопаді 2023 року стала військовою психологинею ЗСУ. Уже третій рік вона служить на херсонському напрямку.

«Для війни не народжуються ні жінки, ні чоловіки, але якщо так сталося, то треба виконувати свою місію і при цьому берегти себе й оточення. Дбати про прості речі: щоб було тепло, щоб поруч була аптечка, турнікет, щось, що може врятувати життя. І ще… дуже важливо не втрачати віру», — говорить Христина Панасюк.

Під час презентації книжки «Бути жіночною під час війни – мистецтво»

Усі історії книжки «Бути жіночною під час війни — мистецтво» зібрала й об’єднала в одне видання Альона Мовчан, а фотограф Олександр Корняков доповнив розповідь знімками героїнь на фоні зраненого міста.

Альона Мовчан розповіла «Детектору медіа», що ідея цієї книжки виникла раптово, коли однієї ночі вона перечитувала п’єси сучасних українських драматургів.

«Зрозуміло, що більшість п’єс створені про війну, про те, що відбувається в країні. Я читала в дуже складні емоційні моменти, аби відволіктися, бо це ніч, мозок у нас так працює, імпульсивно на все реагує. Я заходила в тікток і мені траплялися херсонські дівчата — гарні, яскраві, попри все, попри ці виклики. Я бачила, які вони красиві, як вони зберігають жіночність, нафарбовані, на підборах, яскраві й доглянуті. І це надихнуло. Я думала, бути жіночною — це мистецтво, а бути жіночною під час війни — це найвище мистецтво», — розповідає Альона Мовчан.

На ранок у неї вже був список із 15 жінок, чиї історії їй хотілося б розповісти.

«Я їм відразу написала наступного дня, отримала їхні згоди. Уже беручи інтерв’ю, розуміла, що в книзі про місто на лінії фронту мають бути представники військових, а ще екстрених служб — швидкої допомоги, ДСНС, поліції. І так додавала ще дівчат. Я з ними з усіма зустрічалася, ми спілкувалися, записували розмови. І це дуже надихало», — говорить авторка книжки.

Втілити цей задум в життя вдалося завдяки благодійному фонду «Мирне небо Харкова» та міжнародної місії JERU.

«Це була неймовірна можливість, тому що видавати книжки дорого, а цю книгу мені дуже хотілося зробити гарною. Обкладинку робила Мар’яна Коломієць, херсонська дизайнерка. Я довго думала, якою має бути обкладинка. Перша задумка — рожева книга, на ній сірі образи жінки й назва. Потім був варіант, де була будівля Херсонської ОВА — і на фоні стояли туфлі. Потім ще була версія, де троянди наші біля херсонської адміністрації. Було багато варіантів. Врешті-решт, зупинилися на варіанті обкладинки дівчини в рожевому віночку з квітів і зображенні розбомбленої будівлі ОВА», — розповіла Альона Мовчан.

Вона також говорить, що спеціально не ставила своє ім’я на першій сторінці як авторки, бо вважає себе тією, хто втілила ідею.

«Тут ми всі з дівчатами авторки, тому що вони поділилися своїми історіями, і я їм за це дуже вдячна. Це неймовірно, що вони змогли розповісти моменти, які дуже надихають, які стимулюють, читаючи які ти розумієш, що кожна людина може все», — говорить Альона Мовчан.

Вона розповідає, що під час спілкування з героїнями книжки багато нового дізналася про них, а якісь історії її особливо вразили.

«Кожна історія по-своєму вражає. Олена Юдіна розповідала про червону помаду, без якої не уявляє свого життя. А ми ж знаємо, що і під час Другої світової війни дівчата використовували червону помаду. Вона розповідала, що так себе підтримувала. Жанна Нерон працює в медичній сфері й займається в залі по п’ять годин. Або фраза Яни Покрищенко «любов править світом, а жінка править любов’ю» — хіба це не те, що хочеться запам’ятовувати? Чи військова Христина Панасюк, яка не є херсонкою, але розповідає про те, що Херсон — це вже як її другий дім», — говорить Альона Мовчан.

Під час презентації книжки в Києві

Тираж книги — 200 екземплярів. Її безплатно передають у бібліотеки області, в музеї, благодійні організації та вручають під час презентацій.

«Кожна жінка, яка зараз живе в Херсоні та в Україні загалом, варта того, щоб про неї писати книгу. Але написати про всіх жінок неможливо. Я планую випускати другий том. І ще дуже хочу перекласти цю першу книгу англійською, аби відправити її за кордон. Хочеться, щоб більше людей дізналися про неймовірних українських жінок! Тому буду шукати кошти і можливість перекладу, і поширювати її далі», — поділилася письменниця подальшими планами під час презентації у Києві.

Автограф-сесія після презентації видання

Альона Мовчан та учасники презентації книги «Бути жіночною під час війни — мистецтво»