«Сміттєвий» тариф. Чому ми платимо за реформу, яка не відбулася

Ви відповідальний споживач послуг управління побутовими відходами і вчасно сплачуєте за послуги? А чи знали ви, що виконавці послуг управління побутовими відходами здійснюють свою діяльність поза законом.

Звучить абсурдно, але саме такого висновку можна дійти, якщо уважно прочитати Закон України «Про управління відходами» та проаналізувати, як він виконується в українських громадах.

Більшість громадян сумлінно сплачують рахунки за вивезення побутових відходів. Вони переконані, що отримують послугу від підприємства, визначеного відповідно до закону, а органи місцевого самоврядування забезпечили належну організацію всієї системи. Проте реальність виявляється зовсім іншою.

Новий Закон України «Про управління відходами» запровадив принципово нову модель організації послуг управління побутовими відходами. Центральним елементом цієї моделі став адміністратор послуги управління побутовими відходами. Саме через нього громада повинна організовувати надання послуги, збирати гроші за послугу від споживачів, забезпечувати договірні відносини та функціонування всієї системи.

Іншими словами, після набрання чинності законом громади були зобов'язані привести свої системи управління відходами у відповідність до нових вимог. Для цього необхідно було створити адміністратора послуги, визначити його повноваження, укласти нові договори з виконавцями або провести нові конкурси відповідно до нових законодавчих вимог.

А тепер — найцікавіше.

Станом на сьогодні фактично лише місто Черкаси повноцінно реалізувало вимоги закону щодо створення та функціонування адміністратора послуги управління побутовими відходами. Решта громад України цього не зробили. Від маленьких сіл до багатомільйонного Києва система і надалі працює за старими правилами, які були сформовані ще до ухвалення нового закону.

Що це означає на практиці?

Це означає, що підприємства, які сьогодні здійснюють збирання, перевезення та захоронення побутових відходів, працюють поза тією моделлю організації послуги, яку прямо вимагає чинний закон. Громади не створили передбаченого законом механізму управління послугою, але виконавці продовжують надавати послуги так, ніби законодавство не змінилося.

Таким чином виникає юридичний парадокс. Закон встановив новий порядок організації послуги. Громади його не виконали. Але послуги продовжують надаватися. Відповідно, діяльність виконавців здійснюється в системі, яка не відповідає вимогам чинного законодавства.

Особливо показовою є ситуація з полігонами. В Україні офіційно за дозволом працюють чотири полігони видалення побутових відходів. Проте навіть наявність такого дозволу не вирішує проблеми. Полігон може мати необхідний документ на здійснення операцій, але якщо він не працює в системі, організованій через адміністратора послуги, передбаченого законом, залишається відкритим питання про законність його функціонування.

У підсумку маємо доволі дивну ситуацію. Громадяни справно оплачують послуги. Підприємства отримують кошти. Органи місцевого самоврядування звітують про виконання своїх повноважень. Але закон, який визначив нові правила функціонування всієї системи, фактично не виконаний на більшій частині території України.

І це вже не проблема окремого перевізника чи полігону.

Це проблема державного управління, коли центральні органи влади не реагують на явне порушення закону.

Я навіть наведу вам приклад, як Міністерство розвитку громад прямо визначає проблему у відповіді на запит від сільської ради від 2024 року:

«З метою уникнення неузгодженості норм закону щодо визначення адміністратора послуги з управління побутовими відходами Верховною Радою України зареєстровано проєкт закону України від 18.09.2023 за №10066 «Про упаковку та відходи упаковки», поданого Кабінетом міністрів України, яким, зокрема, пропонується частину першу статті 32 Закону України «Про управління відходами» викласти в такій редакції: «1. У територіальних громадах з чисельністю населення понад 500 тисяч осіб рішенням міської, сільської, селищної ради визначається адміністратор послуги з управління побутовими відходами. В інших територіальних громадах також може бути визначений адміністратор послуги з управління побутовими відходами рішенням міської, сільської, селищної ради».

Але найцікавіше те, що міністерство цим листом фактично повідомляє, що звертатиметься до Державної екологічної інспекції (ДЕІ): щодо недопущення повторних випадків зобов’язання визначення адміністратора послуги з управління побутовими відходами до встановлення чіткого законодавчого регулювання, повідомивши всі територіальні та міжрегіональні територіальні органи ДЕІ України.

Фактично міністерство не заперечує існування проблеми. Навпаки, своїм листом воно визнає, що громади масово не виконують вимог закону, і пропонує контролюючим органам тимчасово не реагувати на це порушення до внесення змін до законодавства.

Хочу тільки нагадати, що проєкт закону України від 18.09.2023 за №10066 «Про упаковку та відходи упаковки» відкликаний. Тобто його в Верховній Раді вже нема, відповідно, змін теж нема…

Таким чином Україна вкотре демонструє класичний підхід до реформ: спочатку ухвалюється невдалий закон, потім звітується про його європейський характер, а після цього роками ігнорується його практичне виконання. У результаті вся країна опиняється в ситуації, коли закон формально діє, але система продовжує жити за старими правилами.

Тариф на послугу управління побутовими відходами

Виникає ще одне цікаве питання.

Якщо після 2024 року у вашій громаді підвищували тариф на послугу управління побутовими відходами, то варто поцікавитися: хто саме його розрахував?

Згідно із Законом України «Про управління відходами», саме адміністратор послуги повинен здійснювати розрахунок середньозваженого тарифу та подавати його на затвердження органу місцевого самоврядування.

Та якщо адміністратора не створено або створено, але він не працює, то хто тоді виконує його повноваження?

Виходить доволі цікава ситуація. Закон визначив, що тариф повинен розраховувати адміністратор. Адміністратора немає. Але тарифи продовжують переглядатися та підвищуватися.

Тому якщо після 2024 року тариф для населення розраховував і подавав на затвердження безпосередньо виконавець послуги, а не адміністратор, то така процедура прямо суперечить вимогам Закону України «Про управління відходами». Відповідно, і самі тарифи були затверджені всупереч закону.

А за що саме ми платимо?

У цій ситуації виникає ще одне незручне питання.

Держава та органи місцевого самоврядування вимагають від громадян своєчасно оплачувати послуги управління побутовими відходами. Справедливо: послуга споживається, відходи вивозяться, система потребує фінансування.

Однак чи має право влада вимагати від громадян бездоганного виконання своїх обов'язків, якщо сама роками не виконує вимог закону?

Фактично споживач оплачує не лише вивезення сміття. Він оплачує функціонування всієї системи управління побутовими відходами, яка має бути організована відповідно до Закону України «Про управління відходами».

Якщо громада не створила адміністратора послуги, не організувала нової моделі управління та не привела договірні відносини у відповідність до закону, то виникає закономірне запитання: чи отримує громадянин саме ту послугу, яка передбачена чинним законодавством?

Особливо цинічною виглядає ситуація, коли боржникам нараховуються штрафні санкції, подаються позови до суду та вимагається безумовна оплата послуг. Тобто від громадянина вимагають стовідсоткового дотримання закону, тоді як сама система надання послуги може роками функціонувати з порушенням законодавчих вимог.

Виходить дивна модель правової держави: громадянин повинен виконувати закон безумовно, а орган місцевого самоврядування може відкладати його виконання на невизначений термін.

І якщо вже говорити про відповідальність, то першими звітувати за невиконання Закону «Про управління відходами» повинні не споживачі, а ті органи влади, які були зобов'язані забезпечити його реалізацію.

Таким чином виходить, що Закон України «Про управління відходами» сьогодні перебуває в унікальній ситуації. Він формально діє на всій території держави, але фактично не виконується більшістю органів, які зобов'язані забезпечити його реалізацію. При цьому саме громадяни продовжують фінансувати систему, яка існує всупереч правилам, встановленим цим законом.

***

Якщо громада не створила адміністратора послуги управління побутовими відходами, не привела договірних відносин у відповідність до вимог Закону України «Про управління відходами» та не сформувала нової системи управління, то діяльність виконавців фактично здійснюється поза вимогами чинного законодавства. А це означає, що проблема полягає не лише в окремих підприємствах, а в бездіяльності органів влади, які своїм невиконанням закону зробили незаконною роботу всієї системи управління побутовими відходами в більшості громад України.

Найбільший парадокс реформи полягає в тому, що громадяни продовжують фінансувати систему, яку сама держава не спромоглася привести у відповідність до власного закону. Фактично суспільство оплачує не результат реформи, а наслідки її невиконання.