"Вино дешевше за воду": українка розказала, що їй постійно кажуть іспанці

Їхала через усю Європу з надією на спокій. Однак пригоди, як виявилось, тільки починались. На вʼїзді в Іспанію її намагалися пограбувати на трасі. Так почалася нова глава у житті Оксани Турбаївської — майстрині прикрас із 16-річним стажем, яка залишила Київщину заради Валенсії. Іспанія виявилася не казкою, але стала місцем, де вона нарешті побачила себе інакше. У розмові із Фокусом жінка розповідає про свій унікальний досвід.

Нас хотіли пограбувати

З чого почалася ваша історія переїзду до Іспанії?

— На вʼїзді в країну нас намагалися пограбувати — просто на трасі. "Bienvenidos" що називається. Виявляється, це відома схема, коли водій іншої машини показує, що спустило колесо чи щось сталося з машиною, ви зупиняєтесь, а він відволікає та грабує. Можуть діяти групами.

Та все ж таки я би почала з того, що рішення про переїзд було досить спонтанним. Ми ніколи не планували перебиратися за кордон, але ми жили в Київській області, близько до ГЕС, тож, маючи двох дітей і три роки без сну, врешті зважилися на еміграцію в грудні 2024 року. Ми забрали із собою двох котів, і тепер вони ловлять не мишей, а ящірок.

Перші тижні в Іспанії були, як у тумані, бо психіці дуже важко швидко усвідомити все, що відбувається. Потроху приходиш до тями. Навколо абсолютно інший світ, у якому тепер треба зрозуміти, як жити.

Іспанія не казка

Якою ви уявляли Іспанію до переїзду, а якою країна виявилася в реальному житті?

— До переїзду Іспанія уявлялася мені дуже кінематографічною: море, сонце, апельсинові дерева, легкість і люди, які нікуди не поспішають. Я думала, що це буде країна, де життя може стати спокійнішим просто тому, що навколо пальми й сонце.

Однак країна не знімає з мене відповідальність за власне життя. Тут так само треба облаштовувати побут, розбиратися з документами, вчити мову та почуватися чужою. Для мене Іспанія виявилася зовсім не казкою. Тут впали всі мої опори… Єдине, що дало витримати — це сімʼя… Незапланована еміграція це дуже важко, в першу чергу психологічно.

Для мене як для митця головне, щоб країна надихала жити та творити. А тут сонце, квіти, море, неймовірна архітектура. Мені подобається — це відповідь на питання: "Чому саме ця країна?".

Що було найскладнішим у період адаптації: мова, документи, пошук роботи, самотність, нове середовище чи щось інше?

— Відчуття тривоги стосовно роботи: чи зможу я продовжувати свою справу, яку будувала 16 років, з-за кордону. Як це робити правильно й легально? З основними документами було зрозуміло, оскільки в Іспанії дуже велике українське ком’юніті, і відповіді та підказки на всі питання можна знайти в Telegram-спільнотах або Google.

А от зі школами для дітей є складнощі. Складається враження, що немає системи або вона дуже складна та не зрозуміла. Іспанці нікуди не спішать, тож часто можна дізнатися, чи зарахували дитину в ту школу, в яку ви подавалися, по факту перед початком навчального року.

У Валенсії дуже багато українських дівчат. Я щаслива, що знайшла тут подруг. Навіть не очікувала зустріти таку кількість неймовірних, талановитих і потужних жінок. Зараз я збираю раз на місяць групи, де проводжу навчальні творчі майстер-класи зі створення прикрас з натурального каміння та потроху обростаю "своїми".

Робота сцілює

Чи був момент, коли ви подумали: "Я не впораюся"? Що допомогло пройти цей період?

— Так, був, і не раз. За півтора року в еміграції цей стан періодично, хвилеподібно повертається. Та для мене джерелом сили є моя робота, моя творчість. Коли пишу в соцмережах про свої емоції, завжди у відповідь отримую потужну підтримку від дівчат і просто продовжую створювати прикраси. Це і моя сила, і моя "ахіллесова п’ята": без улюбленої роботи я не відчуваю життя.

Чи стикалися ви в Іспанії зі стереотипами щодо українок або жінок зі Східної Європи?

— Особисто не стикалася, та чула багато історій про дивні питання про українців: "А чи знаєте ви, що таке мікрохвильовка, або, чи є у вас в Україні супермаркети?". Можливо, мені таких питань не ставлять через мій зовнішній вигляд або через коло спілкування. За кордоном ми ж спочатку будуємо свою "бульбашку", а вже з часом, адаптувавшись, розширюємо коло спілкування до місцевих.

Іспанці, з якими я спілкувалася, завжди були милими, іноді навіть занадто. Мені подобаються невимушені розмови з дідусем на пошті чи продавчинею в супермаркеті. Часто незнайомі жінки кажуть, що я красива або що їм подобається моє яскраве волосся чи татуювання. Це приємно.

Різниця менталітетів

У чому, на вашу думку, найбільша різниця між українцями та іспанцями?

— О, різниця дуже велика. Звісно ж, це менталітет, якщо сказати загально. І я би сказала про "смакування життя": це навичка, якій ми вчимося тут, а в них вона вже ніби вшита в генетичний код.

У всього є плюси й мінуси. Українці заповзяті та працьовиті, невгамовні, я би сказала. Мені складно з тим, що тут люди часто не дуже чітко дотримуються домовленостей і термінів. Для мене це виглядає як неорганізованість та безвідповідальність, хоча для них це просто звичний спосіб життя.

Взагалі дивуюсь, коли люди намагаються порівняти різні народи та засуджують інший спосіб життя чи мислення. Бо навіть трохи заглибившись в історії країн можна зрозуміти "чому". У всіх різне формуюче минуле.

Що Іспанія змінила у вашому характері, ритмі життя або ставленні до себе?

— Разом з усіма складнощами прийняття еміграції я змогла тут подивитися на себе інакше. Побачила, яка я сильна та красива, і усвідомила, як вдячна собі та своєму тілу за все те, що ми пережили та витримали. Змогла нарешті по-справжньому кинути палити. З першого дня в Іспанії. Хоча тут, навпаки, дуже багато курців.

Також вже 10 місяців взагалі не вживаю алкоголь. До цього рішення я йшла поступово, але пазл склався саме тут, в Іспанії, де "вино дешевше за воду". Думаю, що це моя сила — йти до своїх цілей поступово, але впевнено. Так само і з власною справою: я хвилювалася, що не зможу тут її продовжувати, а цього року відкрила інтернет-магазин і навіть маю в місті вітрину з прикрасами. Тож усе можливо, якщо вірити в себе.

Що з українського ви особливо бережете в собі, живучи в Іспанії?

— Мову, любов до України. Це відображається і в моїй справі, бо це теж частинка українського характеру: сміливого, красивого, вільного. Навіть створюючи прикраси в іншій країні, я відчуваю, що несу в них свою українську душу. Щиру та відкриту.

Одна порада

Якби ви могли дати одну пораду жінці, яка зараз починає життя з нуля в іншій країні, що б ви сказали?

— "Не поспішай вимагати від себе одразу стати сильною, успішною й адаптованою". Починати життя в іншій країні — це не просто переїзд, це велика внутрішня перебудова. Доведеться вчитися новій мові, новим правилам, іноді — заново шукати себе, свою справу, своє коло людей і опори.

Пам’ятайте, що ви починаєте не з порожнього місця. Ви берете із собою весь свій досвід, силу, талант, любов, професійність і все, що вже встигли створити до переїзду. Дайте собі час. Не порівнюйте свій шлях із чужими красивими історіями. Рухайтеся маленькими кроками та вірте в себе.

Нова країна може забрати звичні опори, але вона не забирає вашу цінність. Я і досі проживаю цей досвід та маю в скарбничці багато історій дівчат в еміграції. Будуйте коло спілкування, воно також стане вашою підтримкою в складні моменти. Жінки — велика цінність та натхнення для мене.

Нагадаємо, раніше Фокус писав:

• Дівчина з України, яка зараз живе та працює в США, розповіла про роботу приватним поваром. Як з’ясувалося, це хороша робота з гідною оплатою та непоганими умовами.
• Колишній вчитель фізкультури, який тепер живе в Польщі, розповів про тамтешні реалії. 

Чоловік, якого звуть Роман, після еміграції в Швецію назвав найкращу, на його думку, країну для спокійного та розміреного життя.