Коли реформи стають декорацією: урок закону про декларації доброчесності суддів

Верховна Рада прийняла закон із красивою назвою про «удосконалення» перевірки декларацій доброчесності суддів, — тих самих, у яких судді щороку підтверджують, що майно відповідає доходам, рішень у конфлікті інтересів не ухвалювали чи не брали російське громадянство.

Назва законопроєкту промовиста. Проблема лише в тому, що його зміст прямо протилежний. Законопроєкт № 13165-2 не посилює перевірку декларацій доброчесності суддів, а фактично перетворює її на формальність.

Це мав бути один із євроінтеграційних кроків України. Він зафіксований у плані Ukraine Facility, Дорожній карті з питань верховенства права, пріоритетах реформ Качка—Кос на 2026 рік і документах щодо переговорів за Розділом 23 про вступ до ЄС.

Європейські партнери вимагали розширити період перевірки суддів, уточнити зміст декларацій, деталізувати процедуру, строки, права та обов’язки учасників процесу і чітко визначити правові наслідки. Вся ця перевірка мала б бути за вирішальної участі міжнародних незалежних експертів.

Ці вимоги не з’явилися зі стелі

Європейська комісія вже три роки пише про корупційні ризики у Верховному суді (ВС) не тому, що раптом вирішила покопатися в переліку документів, які подають судді. Причина значно простіша — справа Всеволода Князєва.

Після викриття ексголови Верховного суду на рекордному хабарі в 2,7 млн дол. стало очевидно, що йдеться не про одну людину і не про один хабар. Нещодавно у цій справі підозри отримали ще троє чинних суддів і один суддя ВС у відставці. І, судячи з матеріалів справи та публічних свідчень, — це точно не кінець історії.

Прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури поки не захотів розкрити повний список суддів, на яких дав показання Князєв. Під час засідання почули хіба що про суддю  Верховного суду Олега Ткачука. Самого Князєва засудили до 5 років позбавлення волі та конфіскації майна, а от інших фігурантів, крім тих, хто вже отримав підозри, у межах кримінального провадження  притягнути буде непросто.

А вони точно є. Олексій Гончар, який називає себе «касиром» Князєва, в інтерв’ю-сповіді описував не епізод, а систему. Роки продажу рішень у Верховному суді, «тарифи» за справи, передавання грошей. Про масштабність корупції у ВС свідчить заява Гончара про те, що Князєв інвестував 6–8 млн дол. у бізнес або хоча б факт, що Князєв перерахував на БФ «Повернись живим» 1,1 млн дол., яких, звісно, не було в його декларації.

Саме для цього й потрібні декларації доброчесності. Це фактично єдиний інструмент, який зараз дозволяє оцінити корупційні ризики суддів Верховного суду як суддів, а не лише як потенційних фігурантів кримінальних проваджень.

Логіка партнерів була очевидною. Після справи Князєва Україна мала посилити перевірку декларацій доброчесності, розширити період перевірки, уточнити зміст декларацій, прописати реальні наслідки і запустити перевірку суддів Верховного суду за участі незалежних міжнародних експертів.

Тобто зробити так, щоб декларація доброчесності нарешті стала інструментом відповідальності.

Що зробив парламент?

Практично все навпаки. За частиною важливих питань перевірку звузили до останнього року. Це прямо суперечить логіці вимоги щодо розширення періоду перевірки. Якщо суддя вперше подає декларацію у 2026 році, то частина ризикових подій, які відбулися раніше, як-от поїздка до РФ у 2024 році, просто випадає з поля зору.

Із декларацій прибрали мало не половину змістовних питань. Зокрема про відповідність рівня життя офіційним доходам, повноту і достовірність майнових декларацій, люстраційні обмеження, випадки конфлікту інтересів, ухвалення рішень щодо учасників Майдану, втручання в правосуддя.

Звісно, майнові декларації може перевіряти Національне агентство з питань запобігання корупції. Але всі розуміють, що його спроможність обмежена, а процедури часто тривають роками. Декларація доброчесності якраз і мала бути автономним інструментом, який дозволяє оцінити, чи може людина залишатися суддею, не чекаючи роками на інші процедури.

Вищій кваліфікаційній комісії суддів (ВККС) заборонили додавати до декларації нові твердження. Хоча саме так після 2022 року в деклараціях з’являлися питання про російське громадянство, поїздки на окуповані території та зв’язки з державою-агресором.

Процедуру теж «удосконалили» дуже своєрідно. Якщо перевірку не завершили за шість місяців, факт вважається непідтвердженим. У реальному житті це може працювати як автоматична індульгенція. Умовний член ВККС симпатизує судді: строки минають — і жодної відповідальності ні судді, ні члена ВККС.

Ще одна новація дозволяє оскаржувати рішення ВККС у суді ще до того, як Вища рада правосуддя ухвалить рішення по суті. Це пряма дорога до затягування і спливу строків дисциплінарної відповідальності.

А головна лазівка залишилася недоторканною. Відповідальність далі настає лише за умисне внесення неправдивих відомостей. Умисел довести практично неможливо.

Це і є презумпція помилки для суддів. Суддя може написати неправду, не вказати важливий факт, приховати очевидну інформацію, а потім сказати стандартний набір фраз: «Забув», «Не знав», «Не зрозумів питання», «Не мав умислу».

Звичайну людину незнання закону не звільняє від відповідальності. Для судді, який щодня тлумачить закон і вирішує долі людей, створюють режим особливої поблажливості. Якщо він бреше в декларації доброчесності, держава майже завжди готова повірити, що це просто помилка.

Саме тому в законі потрібно було прямо передбачити відповідальність не лише за умисну брехню, а й за грубу недбалість. Якщо суддя як професійний юрист не перевірив очевидне, системно подавав неправдиві або неповні відомості, не вказував принципові факти про майно, зв’язки, громадянство, поїздки до Росії чи на окуповані території, це має бути серйозним дисциплінарним проступком.

Верховний суд і міжнародні експерти

Окрема історія — це перевірка суддів Верховного суду за участі міжнародних експертів. Європейська комісія, Дорожня карта, Ukraine Facility, пріоритети Качка—Кос і критерії за Розділом 23 передбачають залучення незалежних міжнародних експертів до перевірки суддів Верховного суду.

Що з’явилося в проголосованому законі?

Лише доручення Кабміну протягом шести місяців розробити окремий законопроєкт про перевірку суддів Верховного суду за участі незалежних експертів.

Слово «міжнародних» комітет з правової політики викинув із тексту. Так само, як і практично всі правки, які могли б виправити законопроєкт.

Тобто партнери просили розширити перевірку, а закон її звужує. Просили уточнити зміст декларацій, а закон прибирає важливі питання. Просили деталізувати процедуру, а закон створює автоматичну індульгенцію після шести місяців. Очікували реальних наслідків, а закон залишає стару лазівку про умисел. Говорили про міжнародних експертів, а слово «міжнародних» зникло. Тепер навіть якщо міжнародних експертів і залучать до перевірки суддів ВС, то відповідальності однаково легко уникнути.

І все це Верховна Рада ухвалила 243 голосами.

Особливо показово, що частина депутатів у залі критикувала текст, подавала правки, говорила правильні речі, а потім натиснула зелену кнопку за закон, який руйнує саму логіку перевірки декларацій доброчесності.

У виступах — боротьба за європейські стандарти. У голосуваннях — підтримка імітації замість реформи.

Окрема маніпуляція, яка ходила Верховною Радою, звучала так: якщо зараз не проголосувати за цей законопроєкт у будь-якому вигляді, Україна нібито вже 30 червня втратить гроші.

Але це просто-напросто неправда. Якщо Україна не вклалася у дедлайн за Ukraine Facility, це не означає, що парламент має за кілька днів проголосувати будь-який текст, аби тільки він називався «євроінтеграційним». Механізм передбачає час для виправлення невиконаних кроків після негативної оцінки Єврокомісії. Щодо декларацій доброчесності, така оцінка була датована 29 вересня 2025 року. Дванадцять місяців від цієї дати, сподіваюся, депутати здатні порахувати самостійно.

І ще один міф, який активно розганяли серед нардепів: законопроєкт № 13165-2 нібито був потрібен для збільшення кількості посад у Вищому антикорупційному суді (ВАКС), а кошти, прив’язані до цього зобов’язання, буцімто скоро «згорять», бо йдуть в одному пакеті з деклараціями доброчесності.

Кількість суддів ВАКС визначає Вища рада правосуддя. Відповідне рішення було ухвалене ще у 2023 році. Вища кваліфікаційна комісія вже фактично завершила конкурс на ці посади. Це інше зобов’язання, інший зміст і інша історія.

Небезпечний прецедент

У залі засідань Верховної Ради це звучить як реформа. У звіті для партнерів це виглядає як виконаний крок. У пресрелізі можна написати, що Україна рухається до ЄС.

Але якщо відкрити текст, виходить протилежне. Україна формально бере на себе зобов’язання, потім ухвалює рішення, яке їм суперечить. А європейські партнери можуть на це закрити очі, бо країні під час війни потрібні гроші.

Україні справді потрібні гроші. Українці тримають фронт не лише для себе, а й для Європи. Але підтримка не має означати мовчазної згоди на імітацію реформ усередині країни.

Влада дуже швидко читає такі сигнали, й імітація стане не разовою акцією, а конвеєром. Сьогодні це декларації доброчесності суддів. Завтра це може бути конкурс до важливого органу, дисциплінарна відповідальність, антикорупційна інституція або черговий запобіжник від політичного впливу.

Цей закон має отримати президентське вето. Інакше про корупційні ризики в судовій владі напишуть ще не в одному звіті. Як у деклараціях доброчесності, так і у виконанні зобов’язань — завжди можна зробити вигляд, що не зрозуміли, про що йшлося, й просто помилилися. Головне, щоб тепер міжнародні партнери не помилилися і не зарахували нам цю імітацію як реформу.