Крим перетвориться на котел, до кінця 2026 року росіяни почнуть тікати звідти – Світан

Зруйнування Силами оборони України Чонгарського мосту, який з'єднував Крим із материком, стало потужним ударом по логістиці російських окупантів. Завдяки цій переправі Росія забезпечувала південне угруповання своїх військ. Тепер головна артерія постачання перерізана, і Крим на очах перетворюється на ізольований острів. У російських пабліках голосять, що "курортний сезон під загрозою", однак це вони применшують, адже справа не обмежиться лише зірваним курортним сезоном – наслідки для Росії та фронту обіцяють бути набагато масштабнішими. Ймовірно, тепер для окупантів почнеться логістичний жах.

Військовий експерт, полковник запасу ЗСУ Роман Світан в інтерв’ю Главреду розповів, чим для Росії небезпечне руйнування Чонгарського мосту та поступова ізоляція Криму, які проблеми для військ РФ усе це створює на Запорізькому та Херсонському напрямках фронту, чи переживе Керченський міст 2026 рік, скільки часу знадобиться для звільнення Криму і скільки – для деокупації Донбасу, а також чому Крим звільнити легше, ніж Донбас.

Чим Чонгарський міст був важливий для Росії? І які проблеми виникнуть у російських окупантів після його знищення?

Російські війська на фронті розтягнуті на 400-500 км уздовж узбережжя Азовського та частини Чорного морів. Вони затиснуті морями в сухопутному коридорі шириною 70-80 км від Ростова до Кінбурнської коси. Через це окупанти не можуть розгорнути там повноцінну систему ППО (для цього коридор має бути шириною близько 150-200 км).

У Сил оборони України є можливість вийти на Азовське узбережжя та перерізати сухопутний коридор, і саме цим вони зараз починають займатися. Вихід наших перших дронів на Азовське узбережжя та відрізання російської логістики від Ростовського напрямку тільки починаються. Працювати над виконанням цього завдання доведеться не один місяць.

Однак у противника вже почалися проблеми. Росія вже не може перекинути сухопутним коридором достатню кількість військ – не через те, що там на кожному кроці висять наші дрони, а через те, що десь на цьому 400-кілометровому шляху наш дрон обов’язково спалить військову машину. Тому росіяни перестали навіть намагатися пересуватися сухопутним коридором, причому навіть вночі.

Втім, у противника залишається кілька переходів. Адже Чонгарський міст був не один, а два – старий і новий, і вони паралельно заходили до Криму з боку Чонгара. Після наших ударів по них росіяни кинули там понтонну переправу, яку можна зруйнувати навіть дронами. Поруч, на захід від Чонгарських мостів, також є залізничний міст, який пролягає від Чонгара через Сиваш і веде до Криму. На схід від Чонгарського мосту є перехід на Арабатську стрілку з Генічеська: там маленький місток, але його теж потрібно буде перебити, бо через цей перехід можна налагодити певний потік.

Основний потік російських вантажів зараз проходить через Армянськ і Перекоп, які розташовані на захід від Чонгара. Однак і туди вже долітали наші дрони та ракети, внаслідок чого було зруйновано чотири переправи.

Таким чином, північний вхід до Криму та вихід з нього зараз перебувають під вогневим контролем наших засобів ураження. Наголошую, ми контролюємо тепер і вхід до Криму з півночі через Ростов, і вихід з Криму, через який військові вантажі переправляються на Херсонський напрямок і в західну частину Запорізького фронту.

Безумовно, перед нами не стоїть завдання зірвати туристичний сезон у Криму. Наше завдання – перервати логістику росіян та їхню можливість підживлювати угруповання на Херсонському та Запорізькому напрямках. А вирішити його можна, лише перетворивши Крим на оперативний котел.

З точки зору військової географії, Крим і так є оперативним котлом. Фактично це острів – якщо його відрізати вогневим контролем. Якщо він буде ізольований, він не становитиме загрози для основних фронтів – Херсонського та Запорізького.

Дивіться відео, в якому Роман Світан розповів, коли будуть звільнені Крим і Донбас:

Залишається ще один вхід до Криму – Керченський міст. Зрозуміло, що внаслідок наших ударів по цьому мосту, які тричі організовувала СБУ під керівництвом Малюка, він був пошкоджений, тому автомобільний і залізничний трафік по ньому не такий великий, яким міг би бути, але зберігається. А поруч із ним ще й діє поромна переправа. Тому нам важливо дістатися й до Керченського мосту.

Можливо, наше завдання не полягатиме у повному знищенні Керченського мосту – для цього знадобиться кілька вильотів бригад фронтових бомбардувальників із бетонобійними ФАБами. Наше завдання полягатиме в тому, щоб взяти міст під вогневий контроль. Якщо один-два рази на годину в районі Керченського мосту з’являтиметься наш дрон, росіяни самі зупинять переправу.

Ось тоді можна буде говорити про повне взяття під вогневий контроль входів до Криму. По-перше, це убезпечить Херсонський і Запорізький фронти від перекидання військ через Тамань, Керченський міст і Крим або з Ростова. А, по-друге, можна буде вирішувати завдання щодо витіснення російських військ з окупованої території. А починати потрібно саме з сухопутного коридору та Криму. Якщо зупинити постачання військової амуніції через сухопутний коридор у Запорізьку та Херсонську області, а також у Крим (це ми вже почали робити), то з часом через витрати техніки, боєприпасів і палива у росіян в оперативному котлі в Криму не залишиться засобів для виконання бойових завдань.

Крим потрібно звільняти за допомогою ракетної та авіаційної компонент. На півострові розташовано 150 стаціонарних військових об’єктів і до 100 мобільних (зенітно-ракетні комплекси, локатори тощо, за якими можна поганятися). Стаціонарні об’єкти цілком можливо знищити ракетами та дронами. На це може піти від кількох місяців до півтора року. Проте без наземної операції, лише з використанням повітряної складової, це завдання можна виконати.

Цілком реально витіснити росіян з Криму, не заходячи туди, не проводячи наземних операцій і зберігаючи життя наших воїнів. Це і є початок визволення нашої території. Потім, коли щільність російських військ на цих територіях скоротиться майже до нуля, можна буде проводити наземні операції, але наші війська вже просто йтимуть і роздаватимуть стусани тим, хто там залишиться.

Втім, думаю, у Криму ніхто з росіян не залишиться. Буде приблизно такий самий відхід росіян, як був з правого берега Дніпра в Херсонській області у 2022 році. До речі, з тієї самої причини противник тоді ухвалив рішення тікати з правого берега, тому що ми взяли під контроль переправи через Дніпро, угруповання на правому березі не змогло поповнювати запаси та відновлювати сили. До такого самого стану необхідно довести й кримсько-херсонсько-запорізьке угруповання російських військ.

Чи можливо у 2026 році виконати завданням щодо виведення з ладу Керченського мосту?

Знищити Керченський міст повністю можна лише за допомогою кількох бригад фронтових штурмовиків класу Су-24. Але їм доведеться бомбити кілька тижнів, щоб зруйнувати міст.

Однак Керченський міст цілком можна пошкодити, як це робила СБУ: пошкодити один-два прольоти підводними, надводними або повітряними ударами. Але пошкоджений міст відновлюється. Цей міст є сейсмостійким, він спроектований так, що всі його прольоти не закріплені жорстко і коливаються. Грубо кажучи, один проліт можна зняти й поставити інший. Тож у росіян, в принципі, проблем із цим немає, вони відновлюють Керченський міст досить швидко.

​

Набагато складніше відновити залізничний міст, оскільки він литий. Навіть після того, як внаслідок однієї з атак на залізничну частину Керченського мосту там горів поїзд із паливом, міст уже не може використовуватися в повному обсязі, оскільки можуть з’явитися тріщини, і він може зруйнуватися. Тож із залізничним мостом простіше.

Втім, перед нами не стоїть завдання зруйнувати Керченський міст. Наше завдання – зупинити рух по цьому мосту. А зробити це можна різними способами, зокрема просто взявши міст під вогневий контроль. Постійна загроза удару з повітря, а цей міст простягається на кілометри, змусить росіян зупинити там рух. Іншими словами, постійною присутністю наших дронів у районі цього мосту можна змусити росіян перестати рухатися по ньому. Цей підхід є оптимальним.

Для того, щоб це зробити, потрібно нейтралізувати російську ППО. І це теж можливо. Зараз ми зменшили щільність ППО противника на Херсонському та Запорізькому напрямках, а також на західному березі Криму. На західному узбережжі Криму вже важко знайти хоча б один ЗРК або радіолокаційну станцію – росіяни бояться виводити їх туди. Ця хвиля має дійти до Керченського мосту й придушити російську ППО. Тим більше, темпи знищення російської ППО зараз приблизно вдвічі перевищують темпи її відновлення. Грубо кажучи, ми знищуємо вдвічі більше російської ППО, ніж Росія виробляє. Тож за деякий час ми можемо очистити Крим від ППО, і тоді можна буде виконувати бойові завдання з контролю над цим мостом.

Варіант виведення Керченського мосту з ладу контактним ударом можливий за допомогою далекобійних засобів ураження, але лише якщо у нас з’явиться балістика. ППО Керченського мосту навіть у нинішньому вигляді пропустить певну кількість наших балістичних ракет. Навіть якщо з десяти ракет до цілі дістануться лише дві-три, при кількох хвилях ударів міст все одно може зазнати серйозних пошкоджень. Це один із варіантів, але питання полягає в наявності балістичних ракет.

Причому тут можна використовувати ракети дальністю 300 км, які зараз виготовляють на базі ракет зенітно-ракетного комплексу. В принципі, у нас є ракети до системи С-200, і їх можна було б застосувати проти Керченського мосту. Або ж ті ракети, які зараз показує Fire Point: в принципі, це ракета С-300/С-400. 48Н6ДМ – це ракета з дальністю 200-250 км, але в режимі балістичної ракети її можна використовувати й на відстані 300 км. У нас їх немає, їх доведеться десь купувати: в Індії, Туреччині, Алжирі, Китаї (хоча навряд чи китайці продадуть). Це ракета радянського виробництва, і вона може використовуватися як балістична на дальність 300 км. Це дозволило б узяти під вогневий контроль Керченський міст. Вона створює хмару уражаючих елементів (маленьких вольфрамових прутків) на висоті кількох сотень метрів, відбувається повітряний підрив. І ці прутки покривають площу на землі та зможуть зупинити рух по Керченському мосту.

Загалом, механізмів для перекриття Керченського мосту в України достатньо.

Ви сказали, що за кілька місяців реально взяти під вогневий контроль усі входи (мости) до Криму. Чи не могли б ви конкретизувати, про які саме часові межі йдеться? І чи є в України всі необхідні ресурси, щоб це зробити?

Все залежить від інтенсивності бойових дій. Якби у нас був мільйон ракет, це можна було б зробити за кілька тижнів. У нас обмежена кількість засобів ураження, і за таких умов, якщо інтенсивність буде такою ж, як зараз, над Кримом доведеться працювати півтора-два роки. Стільки часу знадобиться, щоб загнати Крим у режим оперативного котла, щоб росіяни там самі себе з'їли, і там їх просто не залишилося.

Якщо з’явиться можливість збільшити поставки нам безпілотників оперативного рівня (вони мають дальність дії 100-150 км), а така можливість може з’явитися, то справа піде швидше. І тоді до літньої кампанії 2027 року ми зможемо перевести Крим в оперативне оточення.

Якщо у нас з’являться ракети з дальністю хоча б 300 км – чи то крилаті, чи то балістичні, але в достатній кількості, щоб за один раз ми могли запускати кілька десятків ракет щодня або через день, то тоді ми могли б до осені або до кінця 2026 року перевести Крим у повне оперативне оточення, взяти під контроль усі переходи на півострів. Це максимально швидкий режим, швидше не вийде.

Тож за максимально сприятливого для нас сценарію лише до кінця 2026 року ми зможемо говорити про те, що росіяни починають виходити з Криму. Причому саме військові.

Цивільні будуть виїжджати хто раніше, хто пізніше: у кого швидше спрацюють мізки. У кого мізки ще є, ті залишать Крим уже завтра і повернуться туди, звідки приїхали, наприклад, за Урал. У кого мізків немає, ті чекатимуть українські війська. Але тоді вже буде дуже важко, м’яко кажучи: кролем, брасом чи по-собачому їм доведеться плисти через Керченську протоку в бік Тамані.

Ви не раз говорили про те, що Крим буде легше звільнити, ніж Донбас. І те, що ми зараз спостерігаємо в Криму, можна вважати ознаками того, що так і буде. Відповідно, Крим має всі шанси на деокупацію не через 20-30 років і не дипломатичним шляхом, а значно швидше і в результаті нинішніх дій Сил оборони України.

Дипломатичним шляхом можна лише здати свою територію – підписати відмову від збройної боротьби та капітуляцію.

Російські війська реально витіснити з Криму за півтора-два роки. Це вдесятеро легше, ніж звільнити Донбас, доки існує Російська Федерація.

Крим – оперативний котел, який затиснутий між Чорним і Азовським морями. Вхід-вихід один – з півночі, ну або зі сходу, через Тамань, але цей шлях легко перерізати, навіть за допомогою далекобійних засобів ураження. Можна звільнити Крим, не втративши жодного життя наших військовослужбовців.

З Донбасом усе набагато складніше: за ним 5 тисяч км російської території. Тому витісняти російські війська з Донбасу в лоба, наземними операціями, не вийде – ми просто зітремося в нуль. Я донецький, але як би мені не хотілося якнайшвидшого звільнення моїх країв, розумію, що діяти краще інакше: спочатку робити те, що легше, – звільняти Крим, потім очищати сухопутний коридор до Азовського узбережжя й відтісняти окупантів до Маріуполя, тобто із заходу на схід, а далі ми натрапимо на Донецький кряж. Основна частина Донбасу розташована на Донецькому кряжі – це старі зруйновані гори висотою 300-350 м над рівнем моря. Наступати вгору набагато важче, простіше оборонятися на висотах. Росіяни це чудово розуміють, саме тому вони, в принципі, й захопили Донбас: щоб з висот можна було контролювати сухопутний коридор.

Наземними операціями здійснити деокупацію Донбасу неможливо: у нас просто не вистачить ресурсів – особового складу. Тому для деокупації Донбасу нам потрібно паралельно зі звільненням Криму знищувати Російську Федерацію як державу, тобто довести її економіку до стану саморозпаду, як це було зроблено з Радянським Союзом. Цей механізм уже запущено з серпня 2025 року – знищення російської нафтової галузі.

Таким чином, зараз паралельно відбуваються два процеси – деокупації Криму та сухопутного коридору засобами ураження та розвалу російської державності через знищення її економіки. Лише після початку розвалу РФ можна буде займатися Донбасом. Оптимальний варіант – почекати, поки Росія повністю зруйнується.

РФ – це 21 республіка, які входять до її складу. 22-ю республікою Москва спробувала вписати у свою конституцію Крим. Очевидно, Путін і компанія не грали в "очко", тому не знають, що 22 – це вже перебір, програш. Саме 22-га республіка і розвалить Росію.

Отже, РФ – це 21 республіка та кілька десятків державних утворень різного рівня, починаючи від Біробіджанської автономної республіки й закінчуючи деякими автономними областями. Усе це почне розвалюватися, в основному – з Північного Кавказу. Коли почнеться розвал за прикладом СРСР, тобто саморозпуск РФ, і зруйнується російська державність, російська армія просто розбіжиться. Адже армія – це похідне від держави: немає держави – немає армії. Саме в такий час і потрібно буде звільняти Донбас. Це займе три-чотири роки.

Виходить, що звільнення Донбасу безпосередньо залежить від роботи наших далекобійних засобів ураження російської економіки. Оптимальний варіант – це вибивання нафтової галузі. Останнім часом ми й бачимо знищення понад десятка найбільших НПЗ, удари по російській нафтохімічній, металургійній та енергетичній галузях, тобто по всьому тому, що тримається на російській нафтогазовій галузі. Усе це становить 20% російського ВВП (це чимало) та 2/3 валютних надходжень у РФ. Нафтова галузь горить сама, тільки сірник піднеси, тому можна "підпалити" щонайменше всю європейську частину території Росії. І тоді все просто-напросто розвалиться. Радянський Союз – тому підтвердження.

З огляду на те, що наші удари по Чонгарському мосту та інших входах до Криму дуже болючі для Росії, яким буде "удар возмездия" Путіна? Що тепер може наказати зробити Путін – зруйнувати мости в Києві та Дніпрі, розбомбити дамби Київського моря та ДніпроГЕС, чи у відповідь Росія вдарить по чомусь іншому?

Це правильне формулювання питання. У росіян немає бойової роботи. Вони – "возмездуны". А Путін – головний російський "возмездун". Росіяни намагаються зберегти репутацію, а не вести війну. Про свою "репутацію" в Росії турбуються більше, ніж про свої дії. Тому, безумовно, Путіну доведеться здійснити якийсь "акт помсти".

Питання знищення наших основних мостів, найімовірніше, пов’язане з якимись домовленостями щодо знищення російських мостів. Ви думаєте, ми не можемо знищити мости в Росії? Якщо ми почнемо руйнувати російські мости через Дон і Волгу (а ми до них дістаємо), Росія завалиться буквально завтра. А якщо дістатися до Волго-Донського каналу й завдати удару по шлюзах, перекривши сполучення між двома основними річками європейської частини російської території, то можна повністю зупинити всю економіку за один раз.

Таких "слабких місць", куди ми могли б дістатися, у Росії дуже багато. Але це призведе до найстрашнішої гуманітарної катастрофи. А у нас і на думці такого немає, ми не ставимо собі за мету розвалити Росію через гуманітарну катастрофу. Бо це зачепить і зашкодить десяткам мільйонів цивільних, серед яких мільйони етнічних українців.

Але, не дай Боже, якщо Путін піде таким шляхом і спробує спричинити в Україні гуманітарну катастрофу, питання розвалу Росії буде вирішене в одну мить. Путін це чудово знає, а тому навіть не думає про руйнування наших основних мостів. Так, російські війська руйнують невеликі мости вздовж лінії фронту, але це, так би мовити, допускається під час ведення бойових дій. І ми робимо те саме.

Зверніть увагу, зараз ми почали руйнувати мости до Криму на нашій – українській – території. А Керченський міст – це взагалі незаконна споруда, що веде з російської території до нашого Криму. Цього мосту там не повинно бути апріорі. І в цьому є логіка. Наголошую, перед нами стоїть завдання не щодо створення гуманітарної катастрофи в Криму, а щодо військового витіснення окупантів з півострова. А українці, які зараз опинилися під окупацією, дочекаються наших Збройних сил, переб’ються й перетопчуться – повірте, я знаю, про що говорю: оскільки я сам донецький, у мене залишилося безліч знайомих на окупованій території, хтось виїхав до третіх країн. Тим більше – у селах, де все своє під рукою: і город, і якась худоба, і вода з річок, ставків та криниць. Тому все це не проблема для українців під окупацією, а проблема для приїжджих росіян, які зараз перебувають на окупованій території. Росіяни звідти або підуть, або втечуть, або загинуть, коли наблизиться фронт.

Тож у Путіна залишається єдиний "механізм відплати", і ним він користується вже п’ятий рік – чергова ракетна атака: 50-70 ракет і 500-700 дронів, тобто приблизне співвідношення 1:10. Ось тим, чим Путін може "відплатити", розповідаючи потім, що він десь на щось відповів.

Ми зараз працюємо над деокупацією української території. І Крим – наш, український. І росіянам там нічого робити.

Якщо на тлі наших ефективних атак на російські НПЗ, причому розташованих у середньому та глибокому тилу, та набирають обертів у Росії паливна, економічна та інші кризи, з лап РФ почне помітно вислизати Крим, то на які кроки може піти Кремль? Що тоді піде в хід: ядерна зброя, другий похід на Київ чи щось інше?

Ядерка не буде застосована. Якби Росія була готова застосувати ядерну зброю, вона б почала саме з неї. Удар ядерною зброєю по Києву у 2022 році створив би надзвичайно серйозну проблему для України. І зараз росіяни точно не будуть бавитися ядерною зброєю з однієї простої причини: у нас з’явилися засоби ураження, які можуть створити на європейській частині Росії набагато більші проблеми, ніж удар тактичною ядерною зброєю по нашій території. Адже у росіян 11 атомних станцій, 35 діючих енергоблоків. Можливо, до Камчатської АЕС ми не дістанемося – занадто далеко. Хоча хто його знає, Малюк зараз десь загубився, можливо, зараз готується нова "Павутина", яка дістанеться й туди. На європейській частині РФ 11 АЕС, до яких ми долітаємо на крилі. А ще – до полігонів відпрацьованого ядерного палива.

Що таке удар по атомних станціях? Це 35 Чорнобилів. А що таке 35 Чорнобилів на європейській частині російської території? Це означає, що на цій території можна ставити хрест на 700 мільйонів років (саме такий період напіврозпаду урану-235) або на 4,5 мільярда років (такий період напіврозпаду урану-238). Сонце спалить Землю, а на європейській частині російської території ніхто не житиме – хіба що там залишаться двоголові кури, які зображені на гербі росіян.

У Кремлі це теж чудово розуміють. Тому, щойно рука потягнеться, щоб натиснути на "червону кнопку", її одразу відсічуть аж до самих "17-гривневих продуктів" ті, хто в Росії ще збирається жити. Тож навіть таке рішення не буде ухвалено, не кажучи вже про сам удар.

Тож у росіян немає жодних нових варіантів відповіді на звільнення Криму. Усе, що в них було, вони вже використали.

Взагалі, логіка ведення бойових дій така, що відразу використовується все нове, що тільки з’являється. Бо лише так можливий ефект несподіванки, який підсилює дію будь-якого нового виду озброєння. А якщо ефект несподіванки не використовується, то це стає звичайним озброєнням.

Отже, у Росії немає нічого нового. Якби щось нове було, вони б це давно використали. Навіть якщо вони запустять механізм примусової мобілізації й введуть у стрій 300 тисяч "чмобіків", це лише погіршить становище російської армії. Адже нинішні 700 тисяч "росіянців", які воюють, принаймні, мотивовані тими договорами та фінансовими вливаннями, які здійснює російська казна. А якщо людей примусово забирають до лав армії, вони не мають мотивації, воювати не будуть, та до того ж розбавлять російську армію.

Путіну нема чого протиставити звільненню Криму та Донбасу.

Чи може бути друга спроба походу на Київ з метою відволікти наші війська від Криму?

Це нереально. Увійти до Києва можна лише з боку Донбасу з суто географічних причин. Розгорнути широкомасштабні наступальні операції з боку Білорусі та Брянської області неможливо: це Полісся з його болотами, водою та стоячою верховодкою. Там немає практично жодного напрямку, безпечного для танків.

Чому у 2022 році росіяни вторглися з території Білорусі? Та тому що там не було жодних укріплень. Ще й проклали дороги до Білорусі (напевно, щоб військам було зручніше проїхати), ось цими дорогами й рухалися російські колони. Так вони доїхали до Бучі та Ірпеня. Одним словом, ми "ппригостили" росіян. А якщо вже пригостили, то чому б їм не пригоститися. Сьогодні таких умов точно немає.

Генерал Наєв у 2023-2024 роках відбудував серйозний ряд фортифікаційних споруд уздовж північного кордону, починаючи від Волині: Рівне, Житомир, Київ, Чернігів, Суми. До речі, чому росіяни не пішли на Чернігівську область з Брянської – саме з цієї причини. Вони рушили з Курської на Сумську, а з Бєлгородської – на Харківську.

Рухатися в бік Києва можна лише з боку Донбасу після прориву третьої лінії оборони в районі Слов’янська, Краматорська та Покровська. Це останні гряди Донецького кряжу, на яких ми зараз утримуємо лінію оборони. Якщо прорвуть – у них тоді буде пряма дорога на Київ, рухаючись вгору за течією Дніпра по лівому березі.

Здавалося б, можна рухатися на Київ із Сум, відстань 300 км. Але від Луганська до Покровська – 180 км, і цю відстань російські війська долали 12 років. Причому вони були в кращих умовах – перебували на висотах. Скільки ж вони йтимуть із Сум до Києва, 30 років? Це просто нереально.

Тому ніякого походу на Київ точно не буде. Навіть для відволікання уваги. Щоб відволікти увагу, противник може посилити наступальні дії на Сумському та Харківському напрямках, або ж міг би почати тиснути на Херсонському. Але зараз ми перерізали сухопутний коридор – і все, ця тема зникла. Тому, якщо десь і буде відволікання уваги, то на Харківському напрямку: Волчанськ, Липці, Великий Бурлук, Куп’янськ – десь там.