Реальні "Щелепи": серія нападів, яка назавжди змінила ставлення людей до акул

Жителі узбережжя Нью-Джерсі були переконані, що океан – безпечне місце для відпочинку. Але серія загадкових нападів за лічені дні змінила все. Події, які тоді налякали всю Америку, згодом почали називати реальними "Щелепами".

Як акули вперше напали на чоловіка?

1 липня 1916 року 25-річний Чарльз Вансант приїхав до курортного містечка Біч-Гейвен. Перед вечерею він вирішив освіжитися в океані. Молодий чоловік зайшов у воду разом зі своїм ретривером породи чесапік-бей. Раптом у воді глибиною трохи більше метра з'явився темний плавець. За мить невідома морська істота вчепилася Вансанту в ліву ногу.

Свідки почули моторошний крик, а хвилі навколо почали забарвлюватися кров'ю. Люди кинулися на допомогу та утворили живий ланцюг, намагаючись витягнути потерпілого на берег. Проте хижак не розтискав щелеп до останнього. Лише коли його черево торкнулося каміння на мілководді, він відпустив жертву.

Акула, що знайшла свою жертву / Фото unsplash

Чому ніхто не хотів вірити в небезпеку?

На початку XX століття американці ще тільки відкривали для себе морські купання як вид відпочинку. Напади акул біля берегів Нью-Джерсі практично не траплялися, а більшість учених узагалі не вважали цих риб серйозною загрозою для людей. Історії моряків про людожерів океану часто сприймалися як перебільшення або морські байки на рівні легенд про морських зміїв.

Після загибелі Вансанта багато експертів поспішили заспокоїти громадськість. Газета Philadelphia Public Ledger навіть опублікувала матеріал із заголовком про те, що відпочивальникам немає чого боятися. Деякі фахівці припускали, що акула насправді намагалася напасти на собаку, а людина випадково опинилася поруч.

Однак уже через п'ять днів сталося нове лихо. За приблизно 70 кілометрів на північ, біля містечка Спрінг-Лейк, у воду вийшов 27-річний Чарльз Брудер. Швейцарець працював старшим коридорним у готелі Essex & Sussex і регулярно плавав під час обідньої перерви. Того дня він відплив за лінію прибою, коли на нього напав хижак.

Удар був настільки жорстоким, що акула відкусила чоловікові ліву ногу вище коліна, а праву – нижче коліна. Рятувальники змогли витягнути його на берег, але врятувати життя не вдалося. Свідки згадували, що деякі жінки непритомніли від побаченого. Попри другу трагедію, суперечки не припинилися.

Один зі співробітників Американського музею природознавства в Нью-Йорку припустив, що каліцтва могли завдати косатки. Інші звинувачували велетенського тунця або морську черепаху. Існували навіть екзотичні теорії змови. Дехто був переконаний, що напад здійснила акула, яку нібито навчили німці супроводжувати підводні човни та атакувати американських відпочивальників.

Як акула дісталася далеко від океану?

Після другої смерті ситуація почала нагадувати масову паніку. На пляжах Нью-Джерсі встановлювали захисні сітки. Уздовж узбережжя чергували човни. Але всі ці заходи виявилися марними. 12 липня, у спекотний день, коли температура повітря наближалася до 36 градусів, трагедія сталася зовсім не в океані.

Одинадцятирічний Лестер Стіллвелл разом із друзями купався в затоці Матаван-Крік. Це була спокійна водойма більш ніж за півтора кілометра від місця, де струмок впадав у затоку Раритан. Хлопчик працював на фабриці з плетіння кошиків. Того дня керівник відпустив працівників раніше через сильну спеку.

Лестер лежав на спині у воді, коли під ним з'явилася темна тінь. Акула схопила хлопця за живіт і потягнула під воду. Він ще встиг виринути та закричати, після чого зник назавжди. Перелякані діти кинулися головною вулицею містечка, волаючи про допомогу.

На місце прибіг 24-річний кравець Стенлі Фішер. Разом з іншими чоловіками він почав пошуки у човні. Згодом стало зрозуміло, що шансів урятувати дитину вже немає. Коли тіло Лестера помітили у воді, Фішер стрибнув у струмок, хоча знав, що хижак досі поруч.

Йому вдалося дістати хлопчика, але в цей момент акула повернулася. Вона вчепилася чоловікові в праву ногу. Сусіди витягли його на берег і намагалися зупинити кровотечу. Проте через кілька годин Фішер помер. Лише через пів години після цього хижак атакував ще одного підлітка – 12-річного Джозефа Данна. На відміну від попередніх жертв, хлопець вижив.

Чому вся країна оголосила війну акулам?

Після нападу в Матавані страх охопив усю Америку. За голову акули, яку вважали винуватицею трагедій, оголосили винагороду в 100 доларів. Розлючені мешканці озброювалися списами, вилами та рушницями. До пошуків долучилися десятки човнів. Люди стріляли у будь-який підозрілий рух у воді. У струмок навіть кидали динаміт.

Небезпечний хижак / Фото unsplash

До Білого дому почали надходити телеграми та листи від наляканих громадян, які вимагали від влади втрутитися. Президент США Вудро Вільсон скликав спеціальне засідання кабінету міністрів для обговорення того, що преса вже називала "акулячим жахом на узбережжі Нью-Джерсі". Міністру фінансів доручили координувати своєрідну "війну з акулами".

До операції залучили Берегову охорону та Бюро рибальства США. Тим часом мисливець на акул Майкл Шляйссер вийшов на човні в затоку Раритан. У його сітці опинилася велика акула. Чоловік кілька разів ударив її уламком весла по голові, поки риба не перестала рухатися. Коли здобич розпатрали на березі, всередині нібито виявили людські кістки.

Остаточно підтвердити їхнє походження так і не вдалося. Чи була саме ця акула винною у серії нападів, залишилося невідомим. Проте після її загибелі нових атак у Нью-Джерсі того літа вже не сталося. Події 1916 року назавжди змінили ставлення американців до акул. Якщо раніше їх вважали переважно нешкідливими мешканцями океану, то відтоді вони почали асоціюватися з небезпечними хижаками. Навіть учені, які раніше заперечували загрозу, були змушені переглянути свої погляди.

Як писала тоді газета New York Times, скептики більше не сумнівалися, що великі риби можуть нападати на людей. Пізніше письменник Пітер Бенчлі запевняв, що події 1916 року не стали прямим джерелом натхнення для роману "Щелепи". Проте схожість між історією про акулу, яка тероризує популярний літній курорт, і реальними подіями на узбережжі Нью-Джерсі залишається очевидною.