Китай оцінює свої геополітичні вигоди внаслідок війни США з Іраном — CNN

Коли наприкінці лютого США та Ізраїль розпочали бомбардування Ірану, Китай постав перед ризиком: ще один дружній режим міг бути повалений, подібно до того, як було у Венесуелі. Але зараз, майже через чотири місяці, ситуація виглядає зовсім інакше: США та Іран досягли тимчасової угоди після кількох тижнів мирних переговорів, режим у Тегерані залишається при владі, а сама війна, на думку деяких аналітиків, продемонструвала межі американської могутності.

Тим часом дипломатичний вплив Китаю, здається, зріс — країна приймала низку іноземних лідерів і позиціонувала себе як прихильника миру, заслуживши похвалу навіть від президента США Дональда Трампа за свою реакцію на війну, пише CNN.

Друга за величиною економіка світу також краще за багатьох своїх сусідів пережила історичну енергетичну кризу, спричинену війною США з Іраном, завдяки своїм значним стратегічним запасам нафти та впровадженню зелених технологій.

Міністерство закордонних справ Китаю привітало оголошення про укладення угоди між США та Іраном. Пекін висловив готовність відігравати активну роль у “відновленні миру та спокою” на Близькому Сході.

Речник МЗС Китаю Лін Цзянь не підтвердив, чи мав Пекін якийсь стосунок до укладення угоди. Але він наголосив на “невтомних” зусиллях Китаю, спрямованих на припинення війни, зокрема на оприлюдненні лідером Сі Цзіньпіном у квітні мирної пропозиції з чотирьох пунктів. І така похвала лунала не лише з Пекіна.

“Я хочу подякувати Китаю, Сі… він залишався нейтральним, абсолютно нейтральним, і я це ціную”, — сказав Трамп у середу, 17 червня, зазначивши, що китайський лідер не використав військово-морську міць своєї країни, щоб протистояти блокаді іранських портів.

Під час війни Китай дотримувався обережної дипломатичної лінії. Пекін засудив атаку США та Ізраїлю на Іран і продовжував купувати іранську нафту, попри американські санкції. Водночас Китай підтримував відкритий діалог з обома сторонами.

На тлі загострення ситуації на Близькому Сході Пекін відвідувала низка іноземних лідерів.

На початку переговорів Тегеран прагнув забезпечити підтримку Китаю як гаранта мирної угоди, але Пекін не виявив особливого інтересу до виконання такої офіційної та потенційно складної ролі.

У середу глава МЗС Китаю Ван Ї провів телефонну розмову з іранським колегою та закликав до “належного врегулювання” питання судноплавства в Ормузькій протоці.

“Ключ до наступного кроку полягає в тому, щоб усі сторони справді виконали свої зобов’язання”, — зазначив Ван.

Незрозуміло, чи використовував Пекін свій дипломатичний вплив для сприяння тимчасовій угоді між США та Іраном — меморандуму про взаєморозуміння, офіційно підписаного в середу, який започаткував 60-денний період переговорів щодо ширшої угоди.

Але для Пекіна візити міжнародних лідерів підсилили його риторику про те, що, поки інші ведуть війни, Китай є відповідальною світовою державою і впливовим гравцем на міжнародній арені.

У той час як США та Іран вступають у наступну фазу переговорів, аналітики пильно стежать за тим, що саме Вашингтон отримав після війни, яка завдала шкоди світовій економіці.

У Китаї, де опозиція до світового порядку, в якому домінують США, є одним із принципів зовнішньої політики, аналітики також обговорюють, як ця війна вплинула на місце США на світовій арені.

Деякі експерти замислюються, чи є цей конфлікт для США “суецьким моментом”. У 1950-х роках Британська імперія втратила контроль над Суецьким каналом, що вважається ознакою занепаду країни на міжнародній арені.

“Чи повторюється зараз для Сполучених Штатів у Ормузькій протоці та сцена, яка кинула тінь на Британську імперію під час Суецької кризи?” — зазначає Сун Денган із Університету Фудань у Шанхаї.

“З моменту закінчення холодної війни Сполучені Штати стали єдиною наддержавою світу. Однак цього разу військова міць США виявилася не настільки великою, як уявляв собі Вашингтон, а відсутність ключових союзників, які б підтримали цю війну, є ознакою того, що глобальна система альянсів під керівництвом США демонструє розкол”, — написав Сун у статті в китайській газеті Global Times.

Це питання обговорюється і на Заході, але в Китаї деякі голоси також висловили думку, що Пекін отримав вигоду від війни США з Іраном.

“Китай не зацікавлений у тому, щоб носити ореол переможця у віддаленій війні на Близькому Сході”, — написав на початку цього тижня політичний коментатор Ху Сіцзінь у соціальній мережі Weibo.

Однак ця війна вплинула на сприйняття Китаю у світі — продемонструвавши успіх “стратегічного планування” країни, спрямованого на подолання енергетичних потрясінь, та привабливість мирного “шляху розвитку”, додав коментатор.

На думку Ху, війна також значно послабила загальну силу американського стримування в питанні Тайваню, адже продемонструвала обмеженість запасів боєприпасів США та нездатність Вашингтона сформувати західну коаліцію навіть проти такого ізольованого ворога, як Іран.

Балансування Китаю

Як Китай відреагує на те, що він вважає ослабленням США, — питання відкрите.

Пекін давно позиціонує себе як захисника “багатополярного світу” та, ймовірно, використає цей конфлікт, щоб отримати ще одну зміну, якої прагне: кінця ери безпекового середовища під домінуванням США та їхніх союзників.

Але протягом усієї війни Пекін намагався обережно балансувати свої інтереси, замість того щоб брати активну участь у вирішенні конфлікту або відкрито обирати сторону.

Імовірно, саме Пекін підштовхнув Тегеран до переговорів із США на початку весни, навіть попри те, що Вашингтон звинувачував китайські компанії у сприянні закупівлі зброї для іранських сил. Те, що Сі зміг провести саміт із Трампом минулого місяця, попри ці звинувачення та попри те, що Китай залишається найбільшим покупцем іранської нафти, може свідчити про вплив Пекіна та його ретельно виважену політику балансування.

Однак спостерігачі в Китаї також зазначають, що потенційний “суецький момент” для США не означатиме, що Пекін автоматично займе місце Вашингтона на вершині світового порядку. А китайські чиновники й аналітики вже давно заявляють, що Пекін не прагне стати наддержавою за зразком США.

“США залишаються найпотужнішим зовнішнім гравцем на Близькому Сході. Змінилося лише те, що їхнє домінування тепер вимагає значно більших політичних, військових, економічних та репутаційних витрат”, — заявив науковий співробітник Університету Цінхуа в Пекіні Сун Ченхао.

За його словами, ця війна може зробити світогляд Китаю, який наголошує на суверенітеті, невтручанні, політичному врегулюванні та безпеці, орієнтованій на розвиток, привабливішим для багатьох країн.

“Але авторитет будується не лише завдяки критиці дій США. Він також залежить від того, чи зможе Китай запропонувати практичні дипломатичні рішення, забезпечити стабільність енергопостачання та сприяти створенню умов для деескалації конфлікту”, — додав Сун.

Тимчасова угода Трампа з Іраном зазнала критики. У Вашингтоні навіть деякі республіканські союзники Трампа в Конгресі висловили сумніви щодо того, чи не пішов президент США на занадто великі поступки. Коли майже чотири місяці тому США та Ізраїль розпочали війну, Трамп казав, що метою є знищити іранську ядерну програму, позбавити Тегеран можливості завдавати ударів по сусідах, не дозволити Ірану підтримувати союзних бойовиків у регіоні та створити для іранців можливість повалити свій теократичний уряд. Президент США підписав тимчасову угоду, не досягнувши жодної з цих цілей.

Як писав у статті для ZN.UA В’ячеслав Ліхачов, інтерпретувати текст меморандуму “як збалансований або взаємовигідний неможливо, адже документ досить відверто перекошений на користь Ірану”. Хто насправді вийшов переможцем із цього протистояння та чи варто було взагалі розпочинати війну? Відповіді Ліхачов шукав у статті“Трамп оголосив про перемогу. Чому угода з Іраном схожа на капітуляцію США”.