Купальська ніч досі живе: які обряди пройшли крізь століття

Які купальські традиції збереглися найкраще і як змінилося свято з часом, пояснює кандидатка історичних наук з етнології та авторка блогу @folk.believes Анастасія Кривенко у розмові з 24 Каналом.

Які купальські обряди збереглися до сьогодні

Свято Івана Купала – одне з найдавніших і найяскравіших українських свят із дохристиянським корінням, яке в християнську добу злилося з відзначенням Різдва Івана Предтечі (Хрестителя).

Воно загалом тісно пов'язане з літнім сонцестоянням, стихіями вогню і води та культом рослин. Відтак у купальських традиціях переплелися анімістичні уявлення, аграрна магія, культ сонця, вогню та води, шлюбно-еротичні мотиви та оберегові ритуали.

Зауважте! Письмові згадки про ці обряди сягають ще 13 століття (Волинський літопис), а детальні їх описи залишили народознавці 19 століття.

Річ у тім, що дослідженням цих традицій та їх сучасних трансформацій Анастасія Кривенко разом зі співробітниками Інституту народознавства НАН України займається в межах проєкту "Культурно-мистецький загальнонаціональний феномен музейної колекції Наукового товариства імені Шевченка у Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України: концепції та практики суспільної репрезентації". Відомо, що реалізується цей проєкт за грантової підтримки конкурсу "Передова наука в Україні 2026 – 2028" від Національного фонду досліджень України.

Попри це, народна культура не є сталою, додає пані Анастасія. І сьогодні відзначення Купала часто проходить у форматі фестивалів та культурних заходів, але головним його учасником, як і колись, залишається молодь.

До речі, це свято, за словами етнологині, переживає сьогодні справжній бум. І це пов'язано з потребою в умовах війни краще зрозуміти власну ідентичність. А ще важливу роль відіграє і естетика свята: вишиванки, вінки на воді та вогнища створюють яскраву атмосферу.

Відтак Кривенко розповідає, що в давнину традиційно під вечір напередодні Івана Купала на святкування збиралося все село: молодь гуляла до ранку, а старші спостерігали за порядком і співали.

Відсутність на святі розцінювалася як ігнорування інтересів громади, тому таких людей жорстко висміювали в піснях (наприклад: "Хто не прийде на Купайла, / З того вийде душа й пара" або "А хто не вийде дивитися, / Той не дожде женитися"),
– розповідає етнологиня.

Найкраще до наших днів дійшли 2 звичаї: перестрибування через багаття та ворожіння з вінками.

• По-перше, вони пов'язані з первісними, універсальними стихіями – вогнем і водою.

Наші предки вірили, що на Купала, коли сонце досягає зеніту, ці стихії набувають магічних, очисних та цілющих властивостей.

Через вогнище стрибали, щоб очиститися від недуг, захиститися від нечисті та ворожити на шлюб (спостерігаючи, чи не розійдуться руки в пари під час стрибка). Вода ж дарувала зцілення, звідси й звичаї купатися після сходу сонця, качатися в росі та пускати вінки на воду, аби дізнатися свою долю.

• По-друге, ці обряди неймовірно видовищні та емоційні.

Хоча сьогодні магічний аспект відійшов в минуле, але потреба збиратися разом та створювати красу залишилася. Вінок і вогонь ідеально для цього підходять,
– каже Кривенко.

Крім того, до нашого часу дійшли найстійкіші народні вірування та звичаї: збір лікарських рослин, вмивання росою, пошуки чарівного цвіту папороті, перекази про активізацію відьом та ранкову "гру сонця".

Наскільки сучасне святкування Івана Купала відповідає давнім традиціям

Анастасія Кривенко пояснює, що на сьогодні купальські обряди із суворо регламентованого сакрального дійства поступово перетворилося на масовий фестиваль. Через низку історичних подій, як-от заборони з боку церкви, вплив радянської ідеології, інтернет тощо, свято змінило свій формат.

Навіть давні купальські пісні тепер не мають чіткої регіональної прив'язки, перетворившись на загальний репертуар для театралізованих вистав за участі фольклорних гуртів. Крім того, змінилися й інші акценти: з моменту переходу на новоюліанський календар Івана Купала припадає на 24 червня, що є ближчим до періоду літнього сонцестояння,
– резюмує науковиця.

Хоч ще до кінця 20 століття купальське свято залишалося одним із найочікуваніших для сільської громади, а уся обрядовість була зосереджена навколо магії родючості, очищення тощо.

Науковиця нагадує, що сама підготовка до свята починалася заздалегідь: ще за тиждень молодь співала обрядові пісні, а в день свята намагалися не виконувати важкої праці.

• На світанку дівчата збирали трави й квіти – васильки, мак, звіробій, м'яту – робили з чорнобилю захисні пояси та плели вінки як давній символ дівоцтва.
• Хлопці тим часом розпалювали вогнища й прикрашали обрядове деревце – "Купайло" або "Купайлицю" (також "гільце", "вільце") стрічками, квітами та ягодами. Воно символізувало різні уявлення: від дівочості й сили природи до зв'язку з предками чи божествами літа.
• Подекуди поруч із ним використовували й "Марену". Це обрядова лялька, що уособлювала небезпеку й смерть або ж відгомін давніх жертвоприношень.

Навколо цих атрибутів розгорталося веселе суперництво з виразним шлюбними мотивами: під дошкульні, жартівливі пісні хлопці намагалися відібрати й зламати дівоче деревце. Наприкінці дійства ці символи топили, спалювали або розламували. Наприклад, на Поділлі та Волині гілочки з розламаного дерева дівчата несли на городи для кращого урожаю,
– заявляє пані Анастасія.

Кульмінацією свята було багаття – символ сонця, через яке стрибали для очищення від хвороб і зурочень, а закохані перевіряли свою долю.

Вода також мала особливе значення: дівчата пускали вінки, щоб дізнатися про майбутнього нареченого, а ранкове купання й "гра сонця" вважалися знаком очищення й оновлення.

Водночас у ніч на Купала, яка припадає цьогоріч з 23 на 24 червня, сміливці вирушали на пошуки цвіту папороті як символу віри в магічну силу природи в період її найвищого розквіту.

Регіональні особливості купальських традицій

Купальські традиції в Україні відрізнялися надзвичайним різноманіттям: майже кожен регіон, а подекуди й окреме село мав власний варіант обряду, каже етнологиня Анастасія Кривенко.

Зокрема на Волині ключовим символом могло бути не лише деревце, а й великий вінок. А в селі Підмонастирок поблизу Радехова на Львівщині взагалі не робили купальського деревця: замість нього хлопці виготовляли антропоморфну ляльку ("дядька"), набиваючи соломою старі штани, несли це опудало селом і врешті кидали у вогнище.

Полісся зберегло архаїчні елементи свята. Замість звичайного хмизу поліщуки робили великі кулі з соломи, насаджували їх на високі жердини і підпалювали, а вогонь здобували винятково тертям сухих гілок ("живий вогонь"). Деревце часто робили з хвойних порід (сосни, ялини), унікальною деталлю якого були закріплені саморобні свічки з воску, смоли або березової кори, які яскраво палали в темряві,
– розповідає Кривенко.

Натомість у Карпатах (Бойківщина, Лемківщина, Гуцульщина) свято супроводжувалося запалюванням великих вогнищ "собіток" на пагорбах. Тут також збереглися традиції збору лікарських трав і своєрідні ворожіння з вінками. У гуцулів побутував унікальний звичай закидання вінків на дахи, щоб передбачити долю, а папороть могли заздалегідь спалювати як "чортове зілля".

На Подніпров'ї та Поділлі поширеною була парність символів – Купайло і Марена, а також обряд спускання палаючих коліс. Тут же гілки після обряду використовували в господарстві для кращого врожаю.

На Буковині стрибки через вогонь мали не лише любовну, а й аграрну символіку. Водночас купальські традиції не були повсюдними: у частині Карпат і Полісся вони втратилися або збереглися фрагментарно.

Разом з тим слід пам'ятати, що купальські святкування не всюди були поширеними. В деяких селах Карпат та Полісся про них не пам'ятають, проте за ініціативи місцевих громад сучасне святкування почали запроваджуватися й тут, додає наприкінці етнологиня.