Реформа армії не повинна зводитися лише до грошей: Андрусів - про важливий нюанс

Військовослужбовець пояснює, чому для тих, хто воює роками, відпустка, відновлення та визнання добровольців можуть бути важливішими за підвищення виплат.

На тлі дискусій навколо реформи військової служби та пошуку нових механізмів комплектування армії в Україні дедалі гостріше постає питання мотивації військовослужбовців. У своїй колонці громадський діяч і військовослужбовець Віктор Андрусів звертає увагу на те, що проблеми тих, хто воює роками, не можна вирішити виключно фінансовими інструментами. Він пояснює, чому відновлення, зв’язок із сім’єю та визнання добровольців можуть бути не менш важливими за грошове забезпечення. Публікуємо його погляди мовою оригіналу.

Я не коментуватиму реформу від Міноборони тому, що ще раніше написав, що в цьому питанні є тільки погані і ще гірші рішення. Але дещо в мене таки викликає здивування і не розуміння.

Останні років 7 слово реформи в Україні дорівнює роздати гроші. Те що питання служби в ЗСУ прирівнюють до грошового забезпечення і викликає в мене здивування.

Ось у мене в контракті написано до завершення військового стану. І таких багато. Бо ми були добровольцями. Це було про ідею. Для нас служба стала тягарем, але не тому, що мало грошей. А тому що це вже 5 рік. Для таких військових найбільша проблема - це неможливість бачити свою сім'ю. У багатьох її вже і немає. Але бачити своїх дітей, бути з ними - це найдорожче. Немає таких коштів, які можуть це замінити. Ті, хто всі ці роки на передовій просто потребують відновлення. Психологічного оздоровлення, яке в першу чергу може надати сім'я. Не бачити як виросли твої діти за 4 роки, не може бути компенсоване грошима.

Далі, за останні роки в ЗСУ абсолютно знецінений факт добровольця. Той факт, що ти з ідейних мотивів захищаєш країну, нічим не вирізняє тебе від бусифікованого наркомана чи алкаша. Ви всі одиниці бойового чисельного складу. І в цьому є відчуття приниження та зневаги.

Тому, на мою думку, в "реформі" треба глибше розуміти коріння проблем. Якщо б я пропонував зміни, то я б грошове забезпечення більше зосередив на залученні іноземців, тоді як для тих, хто служить з 2022 року я б зосередив саме на відпустці і відновленні. Якщо б 2 дні на передовій давали б тобі плюс 1 день відпустки, то це мотивувало б більше чим плюс 100-200 тисяч гривень. Бо не все в житті вимірюється грошима.

Ще одне важливе - це мотивування добровольства. Добровольці мають мати визнання, відрізнятись. Не грошовим. А статусом. В ЗСУ мають цінити тих, хто прийшов добровільно. І в суспільстві теж. Закріплення цього статусу, інше ставлення, створення додаткових переваг у виборі місця служби, навчання, розвитку - можливо знову стимулює прихід нових добровольців.

На завершення дам коментар свого друга, офіцера, який постійно в зоні бойових дій: "за ці роки я майже не бачив свою сім'ю, і вона в мене розвалилась. Жінка знайшла собі нового заброньованого чоловіка, а діти бачили мене максимум раз- два на рік. Тепер мені пропонують збільшити грошове. А по факту, вони просто збільшують мої аліменти, покращують життя моєї колишньої і її нового чоловіка, а діти як не бачили мене так і не бачать."

Джерело