Золоте руно українського бюджету: як Рада сперечалася про гроші, яких немає

Українська політична класика має одну дивовижну особливість: спочатку створити проблему власноруч, а потім очолити боротьбу за її вирішення

Зміст

Саме так цього тижня виглядала історія навколо 40 мільярдів гривень, які з програми закупівлі озброєння перенесли до резервного фонду.

Верховну Раду у працездатному складі непросто зібрати навіть під час пленарного тижня. Тому коли посеред тижня з'явилася новина про позачергове засідання через бюджетні зміни, серед журналістів і самих депутатів ставки були майже однаковими: день буде провальним.

Так і сталося.

На засідання, яке сама ж ініціювала "Європейська Солідарність", прийшло менш як дві сотні депутатів. Четвер після обіду ніколи не був піком парламентської працездатності, тому не розумію, на що розраховували ініціатори зібрання, якщо ж самі вже у залі озвучили сумніви доцільності проведення голосування.

Журналісти давно не мають доступу безпосередньо до сесійної зали, але трансляція час від часу показувала, як під час виступів колег депутати зникають за дверима, а повертаються переважно тоді, коли справа доходить до голосування. Підозрюю, маршрут між сесійною залою та парламентським буфетом за роки роботи вивчений значно краще, ніж окремі статті державного бюджету.

Але дискусія теж швидко втратила ознаки дискусії. "Європейська Солідарність" звинувачувала владу у вилученні 40 мільярдів гривень із програми закупівлі озброєння. Паралельно депутатка від групи "За майбутнє" Анна Скороход розповідала про лисичок НАБУ, поліграфологів і парламентський зоопарк. Після третьої згадки лисичок стало важко зрозуміти, чи ми ще обговорюємо бюджет, чи вже потрапили на сольний провальний стендап.

Читайте також: Кошти у 40 млрд грн, що передбачалися для ЗСУ, можуть спрямувати на інші потреби

Найемоційнішим виступом дня стала промова голови податкового комітету Данила Гетманцева. Депутат повернув залу в лютий 2022 року. Нагадав, як ухвалювалися рішення, коли російські війська стояли під Києвом: без блокувальних постанов, без регламентних воєн і без політичних вистав. Принаймні такою була його версія парламентської історії. Він звинувачував опозицію у політичних іграх, гонитві за рейтингами та лайками в соцмережах замість роботи на державу. Відповідно реагували й депутати "ЄС", хоча через шум у залі розібрати зміст реплік було непросто. У якийсь момент спікеру Руслану Стефанчуку навіть довелося втрутитися і закликати колег хоча б вислухати одне одного. Втім, складалося враження, що більшість присутніх уже давно слухали не аргументи опонентів, а чекали власної черги вийти до трибуни.

Остаточно атмосферу засідання описала Мар’яна Безугла. Вона прямо заявила, що позачергове засідання було непотрібним, а блокувальні постанови — лише спробою загальмувати фінансування оборони. Саме в цей момент стало зрозуміло: переконати опонентів уже ніхто не намагається. Кожен говорить не до залу, а до камери.

У результаті сім блокувальних постанов провалилися одна за одною. Деякі не змогли набрати навіть кількох десятків голосів. Але найцікавішим у цій історії виявився не результат голосувань, а предмет суперечки.

Резервний фонд існує для того, щоб бути фінансовою подушкою безпеки: швидко реагувати на надзвичайні ситуації, ліквідовувати наслідки обстрілів, захищати критичну інфраструктуру, допомагати людям, які втратили житло, або покривати інші непередбачувані витрати. Проблема в тому, що вже за перший квартал уряд використав близько 78% його річного ресурсу — майже весь із передбачених 49 мільярдів гривень.

Критики влади нагадали про програму "Національний кешбек" та інші урядові ініціативи, які складно віднести до категорії форс-мажорів чи наслідків російських атак. Коли резервний фонд починає фінансувати системні державні програми, він поступово перестає бути резервним. Це вже не подушка безпеки, а універсальна бюджетна шухляда, до якої так і тягнеться рука схопити пачку грошей.

І саме тут виникає головне питання. Якщо гроші закінчуються вже зараз, то де брати їх надалі?

Паралельно з дискусією про 40 мільярдів, я згадала про нову урядову експериментальну систему доплат військовим.

Загальна потреба на її реалізацію до 2028 року оцінюється більш ніж у 373 мільярди гривень. Водночас Міністерство фінансів прямо зазначає: коштів на ці виплати в бюджеті наразі не передбачені.

Торік доходи бюджету зросли на сотні мільярдів порівняно з прогнозами бюджетної декларації. Видатки збільшилися майже на трильйон. Дефіцит — ще більше.

Тому головна інтрига полягає вже не в тому, що сьогодні написано в бюджетних документах. Головна інтрига — скільки з написаного доживе до осені.

Документ, який мав би бути основою середньострокового бюджетного планування, дедалі більше нагадує політичний прогноз погоди: усі розуміють, що через кілька місяців його доведеться переписувати. Тим часом потреба сектору безпеки й оборони до кінця року вже оцінюється більш ніж на 365 мільярдів гривень вище, ніж передбачено чинним бюджетом.

Якщо грошей не вистачає вже зараз, то де вони з’являться завтра?

У підсумку парламент розблокував підписання закону про зміни до бюджету, який передбачає збільшення видатків сектору безпеки й оборони на 1,56 трильйона гривень, зокрема коштом фінансової допомоги Європейського Союзу.

І це, мабуть, головний висновок усієї історії. Скільки б не блокували бюджет, скільки б постанов не реєстрували і скільки б політичних баталій не точилося навколо кожного перерозподілу коштів, зміни до бюджету ще не раз повертатимуться до сесійної зали.

Надто вже комфортною стала впевненість у тому, що чергову бюджетну діру вдасться закрити, користуючись з зовнішньої допомоги партнерів. Питання лише в тому, чи зможе влада потім так само переконливо пояснити, куди зрештою поділися ці гроші.

Наприкінці засідання я впіймала себе на ще одній думці. Ще кілька років тому така дискусія майже гарантовано завершилася б блокуванням трибуни, штовханиною або хоча б видовищною політичною виставою.

Цього разу не сталося навіть цього. Можливо, тому, що всі чудово знали результат заздалегідь. А можливо, тому, що навіть для хорошої парламентської бійки треба назбирати більше людей, ніж того дня було в сесійній залі.