Коли Китай оголосив війну Москві: історія конфлікту, про який у Росії не люблять згадувати

У 1960 році радянсько-китайський розкол остаточно закріпився з ідеологічних причин, оскільки Микита Хрущов і Мао Цзедун мали розбіжності у розумінні цілей комуністичного руху. За цим послідувало кровопролиття на острові Даманський.

Олію у вогонь підлила інформаційна записка ЦК КПРС на адресу ЦК Комуністичної партії Китаю, яка містила цілу низку суттєвих критичних зауважень. По суті, ініціатором розриву став особисто Микита Хрущов. А розійшлися два колишні союзники, які будували комунізм, через розвінчання Хрущовим культу особистості Сталіна. Вождь усіх часів і народів серйозно допомагав молодій комуністичній китайській республіці: інструктори Союзу навчали китайських військових вести бойові та партизанські дії, інженери будували підприємства, постачалося обладнання та зброя.

Мао Цзедун багато в чому дотримувався радянської моделі управління. Він зосередив у своїх руках усю повноту влади, а тих, хто не погоджувався з його політикою, піддавали переслідуванням. Політичний курс партії проводився незалежно від його наслідків, що призводило до колосальних економічних втрат і голоду. Подібність до сталінських репресій у Китаї отримала назву "Культурна революція". Початок 1950-х років став піком дружніх відносин між двома країнами. Але все це тривало доти, доки в Москві не помер вождь усіх часів і народів.

Однак розвінчання Хрущовим культу особистості Сталіна та рішення Кремля піти на зближення з капіталістичними країнами стали останньою краплею для Мао. Він вважав, що СРСР зраджує ідеали партії та пам’ять про її колишнього лідера. Після цього радянсько-китайські відносини різко погіршилися.

Як Мао образився за Сталіна

У серпні 1958 року Хрущов здійснив візит до Китаю, сподіваючись подолати суперечності, що наростали. Однак Мао Цзедун під час переговорів переконував свого радянського колегу, що разом СРСР і Китай можуть ефективно протистояти США, називаючи Америку "паперовим тигром".

У тому ж місяці розпочалося протистояння між КНР і Тайванем, за яким спостерігав 7-й флот США. Але Хрущов, з давніх часів, заступився за Мао і попередив президента США Ейзенхауера, що напад на КНР означатиме напад на СРСР. Однак уже через рік повстання в Тибеті призвело до відкритого військового конфлікту КНР з Індією. Хрущов не втрутився в ситуацію, чим викликав невдоволення Мао.

Для вирішення гострих питань радянська сторона спробувала скористатися святкуванням 10-річчя КНР, на яке делегація на чолі з Хрущовим прибула 30 вересня 1959 року. Але зустріч була досить холодною, а коли Хрущов оголосив про "продуктивність" візиту до США, що відбувся напередодні, та переговорів з Ейзенхауером, Мао не приховував невдоволення. На переговорах наступного дня напруга взаємних докорів посилилася, причому Хрущов вступив у особисту суперечку з міністром закордонних справ Чень І. Після цього радянська делегація покинула Пекін.

Різке неприйняття Мао Цзедуна також спричинило демонстративне зближення Москви та Делі на початку 1960 року. Крім того, Китай прагнув стати впливовим гравцем на світовій політичній арені, вимагав до себе особливого ставлення з боку СРСР та повернення раніше втрачених територій.

Острів розбрату посеред річки

Вперше кордон між Китаєм і Російською імперією було визначено у 1689 році Нерчинським договором, а надалі лише уточнювали деталі. Згідно з практикою, що існувала в ті часи, якщо кордон пролягав по річці, то розмежування здійснювалося по головному фарватеру, забезпечуючи рівний доступ до водних ресурсів обом сторонам. До початку ХХ століття кордон мав скоріше умовний характер.

У 1911 році російська сторона запропонувала Пекіну "Договірний акт". Згідно з документом, кордон по річці Уссурі тепер пролягав не по фарватеру, а по лінії води з китайського боку, закріплюючи таким чином за Росією не тільки саму річку, але й усі острови на ній.

Після утворення Китайської Народної Республіки у 1949 році та всебічної допомоги з боку Радянського Союзу питання про кордони практично не порушувалося. Території були розмежовані умовно, що не заважало ані китайцям, ані росіянам вільно пересуватися в обидва боки. Це тривало аж до 1960 року, коли китайці вільно пересувалися спірними прикордонними територіями, заходили на острови та займалися там сільським господарством і скотарством.

Однак з 1960 року, коли китайці вже сотнями перетинали кордон, радянські прикордонники почали регулярно висаджуватися на островах і виганяти порушників прикладами та кийками. З китайського берега потужні репродуктори в цей час російською мовою засуджували "ревізіоністів". За версією китайської сторони, військовослужбовці СРСР вторглися на китайську територію та побили мирних трудящих. Починаючи з 1962 року в Пекіні стали називати договори з царською Росією нерівноправними та нав’язаними, а також заявляти про претензії до частини Забайкалля та Примор’я.

2 березня 1969 року о 10:20 прикордонники-спостерігачі повідомили на заставу "Нижньо-Михайлівка", що на найбільший на Уссурі острів Даманський переправляються близько 30 китайців. О 10:45 на острів висадилися 32 прикордонники на чолі з начальником застави Іваном Стрельниковим. Там їх зустріли близько 70 китайських військовослужбовців з автоматами та карабінами, які вночі непомітно перебралися на Даманський.

У відповідь на традиційну вимогу покинути територію СРСР китайські військові відкрили вогонь і одразу вбили 17 прикордонників на чолі з командиром. Почувши постріли, із сусідньої застави підійшло моторизоване підкріплення. Бій тривав приблизно до першої години дня і закінчився відступом китайців. Загинув 31 радянський прикордонник, ще 14 були поранені.

Протягом двох тижнів сторони підтягували до району армійські частини та обмінювалися інформаційними залпами. 4 березня "Правда" вийшла з передовицею "Ганьба провокаторам!", а "Женьмінь жибао" — із заголовком "Геть нових царів!".

14 березня бойові дії поновилися. Китайські солдати знову висадилися на острові. Радянський загін чисельністю 418 осіб за підтримки п’яти танків і 11 БТР витіснив їх звідти. Наступного дня китайська піхота за підтримки артилерії та мінометів у двогодинному бою знову зайняла острів. Увечері 15 березня командувач Далекосхідним військовим округом Олег Лосик наказав застосувати новітню й секретну на той момент зброю — установки "Град". Реактивні снаряди змели з острова все живе. На цьому бойові дії, не враховуючи окремих перестрілок, завершилися.

На потепління у стосунках довелося чекати 30 років

У вересні 1969 року Олексій Косигін і Чжоу Еньлай домовилися про припинення ворожнечі, проте китайці одразу ж зайняли Даманський острів і відтоді контролюють його. Острів залишається безлюдним і навесні затоплюється.

Здавалося б, відносини між СРСР і Китаєм почали поступово налагоджуватися. У 1971 році СРСР підтримав резолюцію ООН про відновлення законних прав КНР, що дозволило Пекіну зайняти місце Китаю в Генеральній Асамблеї та Раді Безпеки ООН. Однак потепління виявилося недовгим. Пік напруженості припав на китайсько-в’єтнамську війну 1979 року, коли СРСР виступив на боці В’єтнаму та надавав йому військову й матеріально-технічну підтримку.

Після смерті Мао Цзедуна в 1976 році та Леоніда Брежнєва в 1982 році почалося поступове відновлення відносин. За часів Андропова та Черненка відновилися переговори щодо налагодження взаємин, а за Горбачова вони були остаточно відновлені. Символом нового етапу став його візит до Китаю в травні 1989 року — перший за 30 років.

Після розпаду СРСР і донині Китай не висуває офіційних територіальних претензій до Росії. Обидві країни юридично закріпили спільний кордон. Усі спірні ділянки, включаючи острови на річках Амур та Уссурі, були остаточно розділені та передані КНР згідно з додатковою угодою 2004 року.

Росія, як повідомляють російські ЗМІ, стала великим економічним партнером КНР, постачаючи енергоресурси — нафту, газ і вугілля — та закуповуючи китайське обладнання. Товарообіг між країнами вимірюється сотнями мільярдів доларів. Сторони реалізують нові проєкти, зокрема будівництво мостів, автодоріг та залізничних колій для розвитку торгівлі.

Китай сьогодні: щирий інтерес до дешевих російських ресурсів

Стратегічна позиція Китаю щодо Росії поки що не змінюється. Розповіді про те, що Китай окупує частину Росії, — це не наукова фантастика, а скоріше побоювання Путіна часів 2014 року, вважає політолог Руслан Бортник.

"Погляньте на структуру та характеристики китайських регіонів на кордоні з Росією: це найменш населені та найменш економічно розвинені китайські регіони. У Китаї немає таких планів, і навіть у головах росіян вони навряд чи з’явилися б, якби Росія повністю перестала існувати як держава. Але це нереалістичний сценарій", — зазначив політолог у коментарі для Фокусу.

Зараз, за словами Бортника, Китай більше зацікавлений у дешевих ресурсах та у використанні Росії як інструменту геополітичного тиску. Війна Росії проти України призводить до того, що Захід витрачає значні ресурси і не може повністю зосередитися на конкуренції з Китаєм. Тому Росія відіграє роль чинника, що відволікає увагу та ресурси Заходу.

До того ж, на думку політолога, Китай не зацікавлений ані в поразці Росії, ані в її перемозі. Поразка Росії залишить Китай один на один із США та Заходом. Крім того, поразка Москви може позбавити Пекін доступу до ресурсів, які він сьогодні отримує на вигідних умовах.

"Тому стратегічна позиція Китаю не змінилася, але відбувається переоцінка перебігу війни. Якщо раніше Китай був переконаний у перемозі Росії, то сьогодні він оцінює ситуацію обережніше й допускає різні варіанти розвитку подій", — підкреслює експерт.

Те, що відбулася переоцінка перспектив російсько-української війни, є очевидним. Це додає Україні суб’єктності в переговорах із Китаєм.

"Китай бачить, що Україна не програє і існуватиме в найближчі роки. Це відкриває можливості для діалогу та пошуку взаємовигідних рішень. Однак стратегічно Китай не зацікавлений у поразці Росії, оскільки це означало б дестабілізацію його північних кордонів і додаткові ризики. У геополітичному плані Китай і Росія зацікавлені у зменшенні впливу США та трансформації існуючого світового порядку. Тому стратегічна підтримка Росії з боку Китаю, ймовірно, зберігатиметься", — зазначає політолог.

Очевидно, що Китай зацікавлений у контрольованому конфлікті. Він прагне не допустити сценарію, за якого війна перейде у ядерну фазу. У цьому випадку Росія навряд чи зможе розраховувати на підтримку Китаю, оскільки такий сценарій поставив би під загрозу торговельні маршрути КНР, її глобальну присутність та доступ до міжнародних ринків. Саме такий тонкий баланс у політиці Китаю спостерігається сьогодні.

Раніше Фокус повідомляв, що Росія продовжує переконувати Китай запустити газопровід "Сила Сибіру-2", який має стати заміною втраченого європейського ринку.