Роман Андрейко — про звільнення, зміни на 24-му каналі та роль ШІ

У травні розпочалися звільнення у команді 24 каналу. Спершу сайт залишили головна редакторка Анастасія Зазуляк і її заступники Наталія Боднар, Вероніка Гавриленко й Емал Набі, які вирішили припинити співпрацю з медіачерез різне з керівництвом холдингу бачення стратегії майбутнього.

4 червня співпрацю з каналом завершив журналіст-розслідувач Мар’ян Чупак. У коментарі «ДМ» він сказав, що його рішення піти частково повʼязане зі звільненням редакторської команди.

10 червня воєнний кореспондент Іван Магуряк повідомив, що завершує співпрацю з 24 каналом після пʼяти років роботи, а причиною назвав розбіжності з керівництвом холдингу в баченні «загального вектора руху сайту».

17 червня з каналу пішли журналістки Марія Примич та Христина Кобак.

З 26 червня компанію залишає керівник розділу Military24 Лев Шевченко.

«Детектор медіа» поговорив із генеральним директором ТРК «Люкс» Роман Андрейком про звільнення команди та загальну ситуацію в холдингу.

— Романе, з травня у вашій компанії тривають звільнення. Спершу пішло четверо редакторів сайту, у червні — п’ять журналістів. Серед них і розслідувач, і воєнкор. У коментарях «ДМ» ваші журналістизгадували, що у травні почалася трансформація, пов’язана з ШІ. Що це за трансформація, які її цілі та як ви хочете змінити редакцію?

— Кілька років тому я їхав машиною та слухав різні радіостанції — це вже така професійна деформація. Цього разу ввімкнув хвилю у форматі News & Talk. У студії виступала видавчиня відомого дитячого журналу «Барвінок». Вона прийшла з сумною новиною: журнал, який виходив понад 60 років, закривається.

Гостя розповідала, скільки поколінь виросло на цих сторінках. Це правда, я й сам знаю цей журнал — коли був маленьким, теж гортав і любив його. Але видавчиня скаржилася на те, що батьки перестали оформлювати передплату, тому їм довелося закритися. Тоді я собі подумав: журнал виходив понад 60 років, але за цей час він, мабуть, майже не змінювався. Проте за ці роки виросли не лише нові покоління людей — з’явилися абсолютно нові технології. Головне, що кардинально змінилися звички й у дорослих, і в дітей. Можливо, краще було б додати в цей журнал QR-код або спеціальне позначення, щоб діти могли сканувати його і відтворювати на екрані доповнену реальність. Або варто було використовувати інші сучасні технології.

Чому я згадав про цей журнал? Тому що характер споживання продукту змінюється, але деякі видавці не готові до змін.

Тому попри те, що світ мінливий, потрібно аналізувати тренди, планувати та змінюватися. Зараз українські інформаційні сайти перебувають у скрутному становищі. І мова не лише про війну чи економічну кризу. Річ у тім, що в Україні аномально популярною став телеграм. У нас є десятки телеграм-каналів із мільйонною аудиторією. Класичним інформаційним сайтам конкурувати з ними практично неможливо. У телеграмі інформація з’являється дуже швидко та лаконічно — саме так, як зараз звикли отримувати новини люди. І найголовніше — автори цих каналів здебільшого не несуть жодної відповідальності. Колись схожа ситуація була з телебаченням. Керівникам редакцій новин телеканалів, які продовжували подавати вечірні новини так, ніби вони і надалі є першоджерелом, було дуже важко втримувати аудиторію. Тому свого часу ми так само змінювали структуру та подачу інформації на «24 каналі».

— Яким ви бачите майбутнє сайтів відповідно до цих тенденцій і конкуренції з телеграмом?

— Сайт має продовжувати існувати, але рерайтами з інших джерел уже нікого не здивуєш. У нас тривалий час існувала й досі існує так звана журналістика рерайту. Певний період вона дійсно мала право на життя як повноцінна професія. Якщо журналіст знає, крім української, хоча б одну іноземну мову, він може ознайомитися з першоджерелами та написати цікавий матеріал на основі прочитаного. Це цивілізована форма рерайту.

Проте з появою штучного інтелекту журналістика рерайту переходить у зовсім нову епоху. Штучний інтелект здатний одночасно відстежувати сотні джерел новин. Усе залежить лише від того, скільки токенів ви інвестували в платформу чи сервіс. ШІ моніторить інформацію з такою швидкістю, яка для людини є просто неможливою. Завдяки правильно складеному промпту нейромережа може миттєво після публікації зробити якісний рерайт матеріалу, знову ж таки, з дотриманням усіх авторських прав. Звичайно, цей процес має відбуватися під контролем людини. Навіть найдосконаліші сучасні моделі ШІ припускаються помилок.

Проте найголовніше сьогодні — це зміна очікувань від самого журналіста. Тепер він має сам ставати джерелом новин, ексклюзивної інформації та інформаційних приводів. Їх потрібно шукати самостійно. Це не завжди просто, але ніхто й не казав, що це легка професія. Потрібно знаходити унікальні теми та вміти описувати їх так, щоб це захоплювало читача. Для цього потрібен не лише яскравий заголовок і гарна ілюстрація, без яких на матеріал просто ніхто не клікне й не зверне уваги. Головним залишається цікавий зміст, який утримує увагу та змушує людину залишатися на сайті якомога довше.

Саме в цьому й полягає сутність нашої трансформації. Ми справді хочемо трансформуватися у дещо краще. Коли люди, які звільняються, пишуть у коментарях, ніби вони зазнали великого психологічного тиску, то це лише їхнє суб’єктивне сприйняття. Повірте мені, ніхто на них не тиснув. Я можу впевнено сказати, що це була їхня внутрішня реакція на зміни. Насправді це абсолютно природний процес. Ми (люди) взагалі не любимо нічого змінювати. Я далекий від думки, що хтось працював у півсили або тим більше займався саботажем. Ні, всі намагалися працювати якісно. Інша річ, що з’явилися нові вимоги та критерії якості роботи. Головний — це робота з ексклюзивним контентом.

— Тобто простий рерайт тепер — це вже задача штучного інтелекту, а не задача журналіста?

— Так. Це більше не є головним завданням для журналіста. Тепер завдання медійника — знайти, розкрити та написати власну цікаву тему. Це найважливіша місія. Мені взагалі здається, що тривале домінування так званої «культури журналістики рерайту» певною мірою призвело до виродження та мутації самого поняття журналістики. Щодо покращення умов роботи та її оплати — це хороша перспектива, адже всі хочуть заробляти більше. Проте в нашому випадку всі умови оплати мають бути чітко прив’язані до оцінки результатів праці. Я не буду зараз вдаватися в дрібні деталі, але коли постало питання про те, як саме зміниться оплата, ми заклали такий принцип: до вже наявної ставки окладу додаються премії (бонуси) й екстрабонуси.

— Які ви ставите КРІ для журналістів?

— Звичайна й екстрапремія прямо залежать від показників, які отримали матеріали, створені журналістом упродовж звітного періоду (зазвичай це місяць). Якщо показники хороші, тобто було багато переглядів, тривалий час перебування на сторінці та високий відсоток доскролів (а в інтернеті зараз усе це чітко вимірюється), це означає, що матеріал був якісний. Ми передаємо право оцінювати роботу безпосередньо аудиторії, і від цього вже залежить, буде у працівника премія чи ні. І якщо люди називають таку систему оцінювання психологічним тиском, то тоді це питання точно не до мене. Я переконаний, що коли оцінку роботі медіа виставляють читачі сайту — це єдиний правильний шлях. Це, зрештою, відображається на комерційному успіху всього проєкту, адже бізнес має сам на себе заробляти.

— Коли ви тільки розпочинали цю трансформацію, чи очікували, що вона призведе до звільнень? Адже деякі журналісти, які вже пішли з редакції, скаржилися саме на погану комунікацію з боку керівництва, на нерозуміння процесів та на відчуття невідомості.

— У нас існував спільний робочий чат. У ньому будь-яке моє повідомлення чи спроба пояснити зміни сприймалися колективом як якась загроза. Найбільше людей у редакції дратувала й викликала тривогу думка про те, що будуть масові звільнення. Я написав у загальному чаті, що жодних масових скорочень не планується і не буде. Але дехто відреагував на це тим, що почав шукати привід для звільнення. Я завжди сприймаю робочі відносини як партнерство, яке має бути цікавим і вигідним обом сторонам. Бо якщо хтось один вважатиме свої інтереси ущемленими, то така співпраця довго не триватиме.

— Незгода була пов’язана з посиленням ролі ШІ в редакції?

— Дивіться, якщо ви маєте певний продукт, над яким працює певна кількість людей, а потім отримуєте технологію, яка дозволяє робити те саме меншими силами, то є два шляхи. Перший шлях — звільнити частину працівників. Другий шлях — за допомогою цього інструменту, який підвищує продуктивність, почати робити більше. Мені подобається другий варіант, спрямований на створення більш якісного та ексклюзивного продукту.

Не хочу наводити вульгарні аналогії, але якби ми були ковалями у XVIII чи XIX сторіччі й нам поставили парову машину, яка вміє штампувати підкови, то логічніше було б навчити цих ковалів оперувати новою технікою. Тоді за зміну один коваль умовного заводика у Британії виковував би не 10 підков, а штампував би 200.

— Чи можуть, наприклад, у вашій редакції інженери промптів замінити тих журналістів, які пишуть рерайти?

— Ті журналісти, які хотіли, перекваліфікувалися в дизайнерів / інженерів промптів, уже це зробили. Вони кажуть: «Блін, це так круто! Я б ніколи в житті про таке не подумав».

— А які саме посади зараз стають непотрібними у вашій редакції чи в журналістиці загалом? І які фахівці, навпаки, є новими та затребуваними на ринку?

— Зараз з’являється проєктування й інженерія промптів. Потрібно вміти правильно формулювати запит до штучного інтелекту, щоб отримати точну й адекватну відповідь. Якщо ви ставите питання некоректно, то й результат, найімовірніше, буде помилковим — принаймні поки що. Хоча вже зараз існують такі моделі ШІ, які самостійно бачать ваші помилки у промпті, самі їх виправляють і все одно видають правильний і чіткий результат.

Звісно, ви можете сказати, що невдовзі кожен зможе написати запит самостійно. Це правда, але хтось має створювати базові алгоритми для цих запитів, розробляти промпти для наступних складніших завдань. Ми можемо піти спати, а цей редактор чи інженер запитів працюватиме, тому він є абсолютно необхідним для професії. І якщо людина вчиться користуватися цим інструментом, це відчиняє їй двері не лише в журналістику, а й у безліч інших сфер.

Проте найважливіше, що має робити журналістика — це створювати оригінальні, ексклюзивні, унікальні та цікаві матеріали. І писати про теми так, щоб це справді захоплювало. Унікальний контент — це серце журналістики. А все, що будується навколо нього — це промпт-інженерія та вміння керувати потужним інструментом штучного інтелекту, який допомагає масштабувати цей контент.

І, звісно, залишається незмінною функція редактора. Я вже казав, що штучний інтелект теж може помилятися, причому досить серйозно, і ці помилки не завжди легко помітити й виправити.

— Романе, чи є зараз у вашій команді люди, які теж хочуть піти або планують звільнитися найближчим часом?

— Я усвідомлюю, що такі люди є, і вже називав причини їхнього болю. Чисто по-людськи це зрозуміло: «Усе навколо змінюється, і мені страшно від цього». Проте, погодьтеся, коли люди спочатку казали, що їм страшно через можливі масові звільнення, а потім через цей самий страх самі пишуть заяви на звільнення — це схоже на якийсь оксюморон.

— Програмна директорка 24 каналуНаталія Марчук у коментарі «Детектору медіа» казала, що 24 канал розвиватиме авторський напрям і незабаром відкриє вакансії для авторів, які мають «власний голос, цікаві ідеї та бажання зростати». Кого ви шукаєте?

— Якщо бути чесним, то передусім ми дивимося на нашу власну команду. Це досить великий колектив, де працює багато людей. Так, дехто з них зараз частково демотивований, але є люди, які готові спробувати й навчитися чогось нового. Сама наявна команда точно буде для нас джерелом номер один для формування оновленого штату.

Головний принцип нової структури редакції, про який я вже трохи згадував раніше — вона не буде багатоповерховою. Ми робимо її максимально пласкою та горизонтальною, без надмірної бюрократії та заорганізованості. Раніше у нас було по 4–5 рівнів підпорядкування від керівництва донизу — стільки рівнів абсолютно не потрібно.

Щодо пошуку нових авторів, то мені здається, що цей процес у нас взагалі ніколи не припинявся. Ми постійно в пошуку, хоча зараз у пріоритеті саме створення нової редакції з наявних співробітників. Мені найбільше подобається принцип, коли керівник напрямку сам обирає свою команду.

— Чи можете ви назвати ключових редакторів або відділи, які у вас зараз є?

— Наприклад, редактор новин Андрій Шляхтін. Раніше він працював у редакції випусковим редактором, а зараз формує свою команду. Редактор ексклюзивів та аналітики — Костя Довгань, він теж зараз підбирає людей. Редактор розділу «Техно» — це Михайло Года. Він, мабуть, просунувся найдалі серед усіх — можливо, саме через специфіку свого напрямку. Михайло лідирує в освоєнні штучного інтелекту та створенні контенту за допомогою нових потужних інструментів.