Відставка Стармера: чому британська криза може вдарити по Україні

Британський прем’єр Кір Стармер оголосив про відставку. Цей крок не став геть несподіваним: його лейбористська партія перебуває в глибокій кризі. За два роки після впевненої перемоги на виборах лейбористи втратили підтримку британців. Багато однопартійців звинувачують у провалі прем’єра, останніми тижнями стрімко зростала кількість депутатів-лейбористів і членів кабінету, що відкрито закликали Стармера піти.

Відставка Стармера — не кінець історії. Головні причини нинішньої кризи нікуди не поділися: це і дефіцит бюджету, і високі ціни на енергоносії, а також безробіття й невизначеність у торговельних відносинах із Євросоюзом. Не обійшлося й без гучних скандалів — Стармер в обхід деяких формальних процедур «протиснув» призначення Пітера Мандельсона послом у США, але вже за пів року після призначення Мандельсон був змушений піти через виявлені зв’язки з Джеффрі Епштейном (а на початку цього року Мандельсона затримали за підозрою у передаванні Епштейну конфіденційної урядової інформації щодо кримінальних справ останнього). Хоча скандал найбільше вдарив по репутації самого прем’єра, партії дісталося чимало критики від опозиції за нездатність належно гарантувати державну безпеку.

І вся ця криза розвивається на тлі серйозних проблем у британській політиці загалом: лейбористи та консерватори, дві головні британські партії, що керують країною протягом усього останнього століття, нині однаково не подобаються виборцям. Кожну з них підтримують менш як 20% британців, і на швидке поліпшення ситуації сподіватися не доводиться. А найпопулярнішою партією в країні вже другий рік поспіль залишаються праворадикальні «Реформи». Найвідоміший політик «Реформ» — Найджел Фарадж, який зробив собі ім’я на Брекзиті й антимігрантській риториці. За такого політичного розкладу вирішити проблему падіння популярності керівної партії через дострокові вибори не вийде: замість стабільності вони заженуть країну в іще більшу кризу, де при владі будуть або британські трампісти з «Реформ», або різношерста коаліція противників Фараджа, не здатна домовитися щодо жодного іншого питання.

Водночас відставку Стармера значно болісніше сприймають у світі, ніж у самій Британії. Загальний настрій британців — позитивний, вони позбулися найменш популярного політика (Стармер хоч і зовсім трохи, але випереджає за цим показником Фараджа) й оптимістично дивляться в майбутнє (за першу добу з моменту оголошення про відставку прем’єра кількість тих, хто вірить у швидке поліпшення ситуації в країні, зросла майже на 20%). Для зовнішньої аудиторії головне очікування й головне побоювання — невизначеність. Британія, як і раніше, — велика держава, на неї зав’язано багато глобальних і регіональних процесів. Для України це — дипломатична підтримка й постачання зброї, фінансова допомога й масштабні антиросійські санкції. Невипадково президент Зеленський так швидко відреагував на рішення британського прем’єра й подякував йому за підтримку та співробітництво. Ці слова не були визнанням індивідуальних заслуг Стармера — так само український лідер міг провести будь-якого іншого прем’єра з тих, хто очолював уряд протягом останніх років. Адже у Британії жоден уряд жодного разу не ставив під сумнів партнерські зв’язки з Києвом. І підтримка України завжди залишалася пріоритетом британської зовнішньої політики.

Сьогодні ніхто з лідерів лейбористів не розпочне ревізії відносин з Україною, але неминуча невизначеність вплине на їхню якість. Стармер наразі залишається виконувачем обов’язків глави уряду. Можливо, у цьому статусі він залишиться до кінця літа, коли напередодні поновлення роботи парламенту з’явиться можливість провести вибори нового лідера партії та прем’єр-міністра. І протягом усього цього часу партнери сприйматимуть його як лідера, що пішов із посади і втратив владу, з яким немає сенсу домовлятися про майбутнє. Цей ефект уже помітний. На початку липня Стармер мав узяти участь у саміті НАТО в Туреччині й обговорювати там питання про збільшення видатків на оборону та допомогу Україні. Британія — один з ініціаторів обговорення цих тем, її лідер мав задавати тон дискусії. Але сьогодні незрозуміло, чи буде Велика Британія представлена на найвищому рівні.

До того ж напередодні саміту Стармер планував представити новий план видатків на військові потреби — практичний погляд на те, як має виглядати оборонний бюджет ключової європейської держави в умовах війни на континенті. Тепер ця презентація втратила сенс: навіть якщо Стармер представить план, імовірність його реалізації незначна. Адже новому лідерові треба буде домовлятися щодо пов’язаних із планом бюджетних питань заново, з огляду на власні погляди й домовленості з прибічниками. У підвішеному стані опинився й саміт Великої Британії та Євросоюзу, запланований на кінець липня. А там, окрім важливих домовленостей щодо торговельних зв’язків між двома сторонами, мали обговорювати і плани військово-технічного співробітництва, і розширення допомоги Україні.

Що довше Британія залишатиметься без прем’єра, то сильніше невизначеність ударить по її зобов’язаннях і зв’язках, зокрема й стосовно України.

Щоправда, швидке завершення партійної кризи не гарантує негайного подолання невизначеності. Зараз у партії обговорюють кілька кандидатур, але найімовірнішим наступником Стармера є Енді Бернем. Досвідчений політик (працював іще в уряді Гордона Брауна наприкінці нульових, саме перед тим, як лейбористи програли вибори й пішли в опозицію майже на 15 років), останні дев’ять років був мером Великого Манчестера, третьої за населенням міської агломерації в країні, куди входить сам Манчестер і навколишні території. Усі ці роки він зберігав популярність серед виборців (що вигідно відрізняє його від Стармера) і залишався одним із найвпливовіших політиків у Лейбористській партії. На національному рівні його не просто впізнають (а це саме собою вже є досягненням, адже соцопитування чітко свідчать: британці серед політиків упізнають лише лідерів ключових партій і членів кабінету). Його позитивно оцінюють майже 40% британців (найкращий показник серед лейбористів і один з найкращих серед усіх політиків у країні).

Багато лейбористів уже бачать Бернема в кріслі прем’єра. Днями він залишив посаду мера й обрався до парламенту, що дасть йому змогу взяти участь у боротьбі за лідерство в партії й очолити уряд (ці посади може обіймати лише чинний член парламенту). Здійснити таку рокіровку неможливо без усебічної підтримки в партії. Навіть Стармеру, який спочатку блокував прихід Бернема до парламенту, довелося відступити під натиском прихильників останнього й підтримати дострокові вибори нового депутата. Але саме в цій широкій підтримці й полягає головна проблема Бернема — нагору його просуває занадто строката й неоднорідна коаліція. Формально Бернем представляє поміркованих лівих, найбільшу фракцію Лейбористської партії. Але до цієї ж фракції належить найбільша частина нинішнього кабінету, та й сам Стармер. Прем’єр, що йде, зіпсував відносини з фракцією, бо депутати вважали: він приділяє замало уваги внутрішній політиці та соціальній підтримці британців. Від Бернема його прихильники очікуватимуть негайного та явного повороту в цьому напрямку.

До того ж серед найпоміркованіших лівих чимало розходжень у поглядах на зовнішню політику. Серед тих, хто просуває Бернема, багато прихильників скорочення видатків на оборону (і перенаправлення коштів на соціальні програми), що неминуче вдарить і по планах зміцнення британської армії, і по програмах військово-технічної допомоги Україні. Чимало депутатів з-поміж поміркованих лівих підштовхуватимуть Бернема змістити пріоритети зовнішньої політики у бік Близького Сходу. Значна частина поміркованих лівих і крайнє ліве крило партії усі останні місяці критикували Стармера за недостатню підтримку Палестини. У команді самого Бернема чимало прихильників розширення зв’язків із країнами Глобального Півдня, що передбачає, на їхню думку, краще розуміння поглядів цих країн на міжнародний порядок. Якщо такі погляди переможуть у найближчому оточенні нового прем’єра, пріоритети Британії помітно зміняться. Ні, від моральної підтримки України ніхто не відмовиться, тим паче що Бернем є послідовним критиком російської агресії, та й на посаді мера Манчестера активно допомагав Україні в питаннях співробітництва з колегами з українських міст. Але дипломатичний і особливо матеріальний складники підтримки, звісно, зменшаться.

Зміна лідерства в лейбористській партії — це справді виклик для України, що вкотре показує, наскільки ми залежні не лише від міжнародної політики, а й від внутрішнього порядку денного в країнах-партнерах. І наскільки, здавалося б, далекі від нас проблеми можуть виявитися не просто важливими — критичними для України.