"Достатньо перерізати три маршрути – і Крим почне задихатися": інтерв'ю ветерана США про слабкі місця Росії

Українські удари по логістиці та військових об'єктах у Криму поступово перетворюють один із головних плацдармів Росії на дедалі більшу проблему для окупантів. Обмежена кількість маршрутів постачання робить півострів вразливим до атак дронів, а перебої з паливом і забезпеченням уже впливають не лише на армію, а й на цивільне населення. Водночас далекобійні удари по території Росії змушують Кремль розпорошувати системи ППО та дедалі гостріше демонструють наслідки війни для російського суспільства.

Російська пропаганда вже починає готувати населення до можливості поразки, тоді як Україна здатна ще більше посилити свої позиції завдяки розвитку безпілотників, далекобійних засобів ураження та власної системи протиповітряної оборони. Ветеран армії США Пол Левандовскі в інтерв'ю 24 Каналу припустив, що успішне перерізання логістики може змусити російські війська залишати позиції навіть без масштабних наземних операцій.

"Відступають навіть без штурму": як Україна використовує проблеми Росії у Криму

Україна б'є по російській протиповітряній обороні, запасах палива, військових цілях, і це відбувається на постійній основі. Видається, ця стратегія працює і вже майже відрізала Крим як російську військову базу. Як Україна може використати цю перевагу зараз, особливо на рівні логістики?

Одна з причин, чому Росія так сильно прагнула контролювати Крим, полягає в тому, що він має унікальне розташування як логістичний вузол. Там є широкий вихід до моря, а також Крим дає російській армії сухопутний доступ для окупації України, зокрема Запорізької та Херсонської областей.

Тому довгий час Росія розміщувала в Криму значну частину своєї логістики та допоміжних потужностей поза зоною досяжності українських дронів.

Українська стратегія, так звана стратегія ударів на середню дистанцію, зосереджена на використанні дронів більшої дальності, які можуть діяти на відстані від 30 до 300 кілометрів. Саме це дозволило Україні вражати не лише логістичні об'єкти, а й самі маршрути, що ведуть до Криму та з Криму до інших окупованих регіонів України.

Тому стратегічне значення Криму як півострова посеред моря для Росії перетворилося з переваги на проблему, оскільки є лише кілька вузьких шляхів, якими можна щось перевозити.

Ветеран армії США про проблеми Росії через війну в Україні: відео

Припустимо, що ви російський командир і повинні забезпечити свої підрозділи водою, адже кожному солдату на передовій, за оцінками військових планувальників, потрібно приблизно галон води на добу. Це тонни води. І такі самі підрахунки можна провести для палива, боєприпасів і харчових продуктів.

Для доставлення їжі, води, палива та постачання військовослужбовцям вантажі повинні пройти фактично однією з трьох трас, що ведуть із Криму. Якщо ви український підрозділ дронів, то підтримувати майже постійний контроль над цими трьома трасами насправді не так уже й складно.

А коли ви бачите бензовози або логістичні вантажівки, що проходять через одну з цих трьох ділянок, можна відправити дрони середньої дальності й завдати удару по них.

Зверніть увагу! Українські сили завдалиудару по мосту через Північнокримський канална тимчасово окупованій території Криму, що спричинило пошкодження важливої інфраструктури, яка використовується для логістики російських військ. За даними джерел, цей об'єкт має значення для забезпечення пересування техніки та постачання на півострів.

Щоразу, коли знищується цілий бензовоз або ціла автоцистерна з водою, це означає, що потенційно сотні або навіть тисячі російських солдатів на передовій не отримають галон води, який їм потрібен щодня. Кожна людина знає, що без води можна витримати приблизно 72 години. Наслідки будуть відчуватися на передовій, і ми вже починаємо це бачити загалом серед солдатів.

Були повідомлення, що на Кінбурнській косі, своєрідному півострові біля Херсона, російські війська просто не можуть отримати доступу до логістики. Російське командування фактично вивело війська з цієї локації.

Це дуже незвичайно, бо російські війська відступили не після українського піхотного штурму, а просто тому, що ці підрозділи неможливо було постачати.

Тобто в якийсь момент це все сильніше впливатиме на російську армію. Але як ви вважаєте, чи знадобиться Україні колись наземна, чи десантна операція для звільнення Криму? Чи Крим може стати для Росії територією, яку неможливо буде утримати через удари по мостах, запасах палива, ППО та Чорноморському флоту?

На мою думку, другий сценарій виглядає реалістичніше. Наземна операція в Криму створила б для України ту саму проблему, лише у зворотному напрямку. Українські сили мали б лише три потенційні сухопутні маршрути для входу до Криму. Росіянам було б дуже легко застосувати фактично таку саму стратегію, але в інший бік.

Але це може не знадобитися, адже, як ми вже говорили, Крим має дуже обмежену кількість шляхів, якими його можуть забезпечувати. Це море, Керченський міст чи три маршрути через окуповану частину України. Якщо Україна може постійно контролювати ці ділянки дронами, то все це досить легко прикрити.

Ми вже бачимо одну важливу річ: російської протиповітряної оборони начебто взагалі не існує. Звичайно, вона десь є, але, видно, її розгортають або для захисту Путіна, або для захисту окремих обраних військових об'єктів. Але вона не захищає Крим чи ключові логістичні маршрути.

Тому, якщо можна змусити росіян залишати позиції просто шляхом перерізання логістики, тоді вам насправді не потрібно проводити великі масштабні наземні операції.

Чи може це змусити російських військових відступити чи знизити свою активність або присутність на півострові?

Думаю, безперечно. Російське командування зараз переглядає, що саме воно контролює на цьому півострові, і ставить питання: чи можемо ми дійсно постачати ці великі військово-морські бази, логістичні вузли.

Адже тепер усе це потрібно захищати системами протиповітряної оборони. Ці системи теж потрібно доставляти туди тими самими вразливими маршрутами.

Ми вже бачимо величезні черги за паливом серед цивільних, які мешкають в окупованому Криму. Це відбувається тому, що ту невелику кількість палива, яке все ж таки потрапляє на півострів, перенаправляють на військові потреби.

Труднощі, з якими стикаються цивільні, – це довгострокова проблема для Володимира Путіна, адже він уже понад 10 років наполягає на тому, що Крим нібито є частиною Росії.

Важливо! У Росіїзагострюється дефіцит бензину, через що на автозаправках у низці регіонів почали запроваджувати обмеження на продаж пального. Водіям встановлюють ліміти на заправку, а на АЗС фіксують черги та перебої з постачанням. Причиною називають проблеми з логістикою та наслідки ударів по нафтопереробній інфраструктурі, що посилює паливну кризу всередині країни.

Він фактично заохочував багатьох російських громадян переїхати на півострів. Те, що життя там стає нестерпним для росіян, на мій погляд, є навіть серйознішою проблемою для Путіна, ніж військові питання, адже військові можуть знайти альтернативні логістичні шляхи.

Очевидно, що Україна тоді битиме і по цих маршрутах. Але військових значно легше переміщати й загалом контролювати, ніж цивільне населення.

"Нищівної перемоги не буде": як удари по Росії впливають на війну і настрої суспільства

Україна завдає ударів по цілях глибоко на території Росії, іноді майже за дві тисячі кілометрів від українського кордону. Як військовий, як ви оцінюєте ці удари? Чи впливають вони на можливості Росії вести цю війну?

Кампанія далеких ударів цікава з кількох причин. З суто військового погляду вона перетворює найбільшу історичну перевагу Росії – її величезну територію – на проблему.

Росія займає одну п'яту суші земної кулі. Від Наполеона до Гітлера щоразу, коли хтось намагався вдертися до Росії суходолом, ця величезна територія працювала на користь Росії.

Зараз цей простір став для Росії вразливістю, тому що вона змушена захищати одну п'яту світової суші обмеженими засобами протиповітряної оборони, а подекуди й зовсім мізерними силами.

Частково через власний нарцисизм Путін розгортає непропорційно багато систем протиповітряної оборони для особистого захисту. Його палац на Валдаї, як відомо, прикривають приблизно шість російських систем "Панцир".

Україна змогла перетворити цю величезну територію на проблему, бо де б Росія не вирішила розмістити свою протиповітряну оборону, якесь інше місце стає вразливим. І навіть там, де Росія може розмістити ППО, цих засобів часто замало, щоб зупинити українські удари.

Тож із військового погляду це дуже цікаво. Але в ширшому контексті, я думаю, російське суспільство дедалі більше втомлюється від того, в якому напрямку рухається війна.

Важливо! Після масштабної атаки дронів на Москву російська влада посилила заходи протиповітряної оборони, зокрема почала розміщувати додаткові комплекси "Панцир" у різних районах міста. Це відбувається на тлі спроб закрити прогалини в захисті столиці, які проявилися під час удару 18 червня.

У деяких випадках, коли країни зазнають таких дальніх бомбардувань, суспільство все ж таки згуртовується навколо своєї держави. Росіяни могли б зробити так само, навіть попри обмеження інтернету, обмеження на користування мобільними телефонами та ослаблену економіку.

Але росіяни проходять це вже чотири роки й, гадаю, нарешті починають усвідомлювати, що жодної нищівної перемоги в Україні не буде. Російський уряд убив приголомшливу кількість людей. Середньостатистичний росіянин зараз просто не може заперечувати це.

Росія зазнала понад мільйон втрат. Це один із дев'яноста росіян. Тобто приблизно кожного сорок п'ятого чоловіка було вбито або поранено в цій війні. Жодна російська цензура, жодний контроль над медіа не зможуть приховати це від росіян.

Я думаю, вони дивляться на все це і кажуть собі: Росія не досягла нічого з того, що обіцяв Володимир Путін, а сам Путін, який позиціює себе як сильний лідер, виявився неспроможним зупинити українські удари дронами.

Я думаю, це справді починає підштовхувати певні верстви російського суспільства до того, щоб значно голосніше заявляти про недовіру до Володимира Путіна і про справжню огиду до цієї війни.

"Росіян готують до поразки": як Кремль переписує цілі війни

На економічному форумі в Санкт-Петербурзі колишній російський розвідник Андрій Безруков заявив, що Росія має готуватися ховати критичну інфраструктуру під землю і навіть, якщо буде потрібно, змушувати людей жити під землею заради продовження війни. Він також заявив, що Росія нібито готова воювати десятиліттями, як мінімум два десятиліття, цілими поколіннями. До чого таке мислення може спричинити Росію?

На мій погляд, слова кремлівських інсайдерів навряд чи відображають реальну готовність, чи можливості Росії. Не забувайте, що це країна, яка уникала проведення будь-якої реальної мобілізації. Вони покладаються на контрактників, фактично на армію алкоголіків і ув'язнених, а також на студентів, які зневіряються, яких відраховують з університетів. Російська система навіть не була готова провести нормальний призов.

Тому, коли хтось виходить і каже: "Ми житимемо під землею, ми воюватимемо десятиліттями", – це просто не відповідає поведінці Росії в цій війні й тому, до чого вона була готова.

Думаю, справжнє послання тут – це рівень самообману. В інтернет-сленгу це називають "копіумом", коли людина бреше сама собі, щоб переконати себе в тому, що неправда є правдою.

Той факт, що пропагандистам, щоб продемонструвати силу, доводиться вдаватися до чогось із розряду антиутопічної наукової фантастики, лише свідчить про те, наскільки погано у них справи. Якби Росія мала реальну стратегію, здатну переламати хід цієї все більш катастрофічної для неї війни, хтось у Кремлі вже представив би цей план. Вони б згадали про це.

Натомість їхній план полягає в тому, щоб росіяни жили під землею, як мурахи. Це ознака того, що всі добрі ідеї вже закінчилися і тепер вони пропонують такі варіанти.

Російський пропагандист Володимир Соловйов зовсім недавно дав інтерв'ю швейцарському виданню, де знову говорив про те, як сильно Росія ненавидить Захід, прямо в обличчя журналісту, і стверджував, що Росія воює з НАТО, а не з Україною.

Він, безумовно, дуже театральний пропагандист. Мабуть, таким треба бути, коли вам доводиться виправдовувати війни Кремля. Але, я гадаю, тут є кілька цікавих заяв.

Перше полягає в тому, що він використовує той самий риторичний прийом, який часто застосовує Володимир Путін. Адже Путін дуже обережний. Він любить згадувати ядерні можливості Росії, але формулює це так, щоб формально це не звучало як пряма ядерна загроза.

Він каже речі, які насправді залишаються правдою відколи існує ядерне стримування. Наприклад, він може сказати, що наші ядерні сили перебувають у готовності. Але ядерні сили Москви та США перебувають у готовності ще з 60-х років. Так діє принцип взаємного гарантованого знищення. Це дві ядерні сили, які готові до розвитку подій.

Пропагандисти так кажуть досить часто. Мовляв, Москва підтримує свій ядерний арсенал, щоби захищати суверенну територію Росії. Так це працює. Це нічим не відрізняється від того, якби Сполучені Штати Америки заявили: якщо з якоїсь причини група китайських десантників висадиться у Нью-Йорку, ми залишаємо за собою право використовувати нашу ядерну зброю для захисту країни.

Це є невіддільною частиною ядерного стримування, з якою світ живе вже 80 років. Але проблема в тому, що цей пропагандист, як ви зауважили, почав відверто фантазувати. Він вигадує сценарії. Фантазії на кшталт другосортної відеогри, де армія НАТО маршем йде на Москву.

Але це, мабуть, лише фантазія. Цього не станеться. Це в жодному разі не входить до планів НАТО. Це не має нічого спільного з тим, що відбувається насправді: з російськими провокаціями в країнах Балтії, російським перехопленням українських дронів та їх направленням до Латвії та Литви, російською гібридною війною проти Великої Британії. Ці речі справді відбуваються.

Вам не потрібно лізти у сюжет дешевої відеогри, щоб знайти приклади. Тому, на мою думку, цікавіший момент полягає в тому, що наратив про те, що Росія воює з усім НАТО, – це частина пропаганди, з якою Кремль схоже починає експериментувати.

Вони намагаються довести, що те, що ми вважали б поразкою Росії в Україні, насправді є її перемогою. Мовляв, Росія вела оборонну війну, і саме виживання режиму Володимир Путін продасть росіянам як перемогу. Подивіться: ми воювали з НАТО і вистояли – це перемога Росії.

Це цікаво з тієї причини, що російські пропагандисти вже намагаються просувати такий наратив, щоб навіяти, що це війна за виживання Росії під тиском НАТО чи щось схоже на те.

Звичайно, пропаганда, яка поширює брехню, ніколи не буває чимось хорошим, але, на мій погляд, це сигнал, що росіяни, можливо, починають готувати своє суспільство до того, що решта світу назве поразкою.

"Це публічно доступні дослідження": чому досі живуть російські міфи про "біолабораторії"

А як зараз суспільство у США сприймає всі ці фальшиві наративи та брехню Росії про те, що вона нібито воює з колективним Заходом, чи про ці біолабораторії у більш ніж 30 країнах, зокрема в Україні? Я не бачила жодної з них, але вони стверджують, що десь тут вони існують. Як ви думаєте, люди справді частково в це вірять?

Важко відповісти. Я бачив різні соціологічні дані у США. Вони показують різні речі. Багатьом американцям важко зрозуміти неоднозначні ситуації.

Я завжди наголошую на одному: США завжди діяли прозоро. Ніколи не було секретом, що частина американських програм, які ми називаємо біонаглядом та біозахистом, полягає в тому, що якщо якась країна досліджує небезпечні хвороби, США хочуть знати про це.

Багато з цих біолабораторій були ветеринарними лабораторіями, які досліджували хвороби худоби. Для США це теж важливо, оскільки зараз у нас спалах хвороби, яку переносять личинки м'ясної мухи. Це вже б'є по цінах на яловичину.

Частина податкових надходжень прямує до цих лабораторій, і це вже давно прозорий факт. Російський наратив полягає в тому, що це нібито таємні лабораторії зі створення зброї, але це не так. Це публічно доступні дослідження.

У багатьох випадках це були лабораторії в країнах на кшталт пострадянської України початку 2000-х, де ми говорили: слухайте, ми хочемо переконатися, що якщо ви досліджуєте небезпечні людські хвороби, у вас є належне зберігання, належні заходи безпеки та правильні методи.

Це загальнодоступна інформація, і я навіть робив відео, де знаходив матеріали американських медіа за 2022 рік, у яких це чітко пояснювалося. Наприклад, Національне громадське радіо, одне з наших більш ліберальних видань, прямо писало: росіяни кажуть, що це лабораторії з виробництва зброї, але пояснювало, чому ця допомога абсолютно не має жодного відношення до зброї.

Я вже зазначав: навіть якщо ви вірите в теорію про витік ковіду з лабораторії, американські податкові кошти направляють у ці лабораторії з метою допомогти їм правильно забезпечувати збереження цих хвороб та належним чином вести облік. Це не є чимось суперечливим.

Проблема в тому, що американське суспільство просто не готове сприймати ці пояснення. Це надто складно, і, на мій погляд, там надто багато тонкощів для значної частини американської публіки, яка звикла сприймати все через заголовки та твіти.

"Балістика – головна зброя Росії": чи може Україна її нейтралізувати

Зараз говорять про те, що Україна розробляє власну систему протиповітряної оборони. Якщо Україна стане сильнішою одночасно у цих трьох сферах – безпілотники, далекобійні удари та власне ППО, – як це може змінити наступний етап російсько-української війни?

Україна вже досягла величезного прогресу у перехопленні таких безпілотників, як "Шахед". Перехоплювачі на кшталт STING, Merops і, здається, ще кілька інших систем стали дуже ефективними проти найдешевших версій "Шахедів".

Балістичні ракети зараз залишаються найефективнішою зброєю Росії. Якщо Україна знайде спосіб самостійно виробляти Patriot або його аналог, або якщо вона зможе створити систему, яка матиме ефективність 80% від системи Patriot, але коштуватиме 20% від його ціни, європейці були б дуже зацікавлені у розробці такої системи.

Важливо! Михайло Федоров заявив, що Україна має необхідний потенціал і фінансування для створення власних балістичних ракет, які можуть суттєво змінити перебіг війни та посилити позиції держави у світі. На його думку, поява української балістичної зброї разом із розвитком систем протиповітряної оборони здатна помітно послабити можливості Росії завдавати ударів по критичній інфраструктурі.

Адже Європа, ЄС та більшість країн НАТО вже усвідомили, що розраховувати на США як джерело поповнення запасів перехоплювачів для Patriot є нереалістичним. США показали, що готові витрачати більшу частину своїх перехоплювачів на Близькому Сході для підтримки союзників, перед якими вони не мають реальних договірних зобов'язань.

Тож я думаю, що європейці охоче фінансували б таку програму. Це позбавило б Росію одного з небагатьох ефективних інструментів, які вона зараз має у своєму арсеналі, і зробило б її удари значно менш деструктивними.

Навіть кращі системи Patriot не мають ідеальної статистики перехоплень, але це суттєво зменшило б здатність Росії завдавати ударів по критичній інфраструктурі, особливо взимку, яку дуже важко підтримувати в робочому стані під ударами російських ракет.