Вперед в прошлое: почему преемнику Кира Стармера выгодно возвращать Британию в ЕС

У найближчі кілька тижнів Лейбористська партія, яка перебуває при владі у Великій Британії, майже напевно обере нового лідера.

Він замінить Кіра Стармера – вкрай непопулярного прем’єр-міністра країни.

Але ця перспектива не викликала відчуття політичного чи економічного оновлення.

У британських медіа і – що важливіше – на глобальних фінансових ринках панує думка, що будь-які зміни невдалої політики уряду Стармера лише погіршать ситуацію.

Тут згадується архіконсервативний прем’єр вікторіанської епохи лорд Солсбері, який запитував: "Зміни? Зміни? Хіба все й так не досить погано?".

Втім, є підстави вважати, що ця загальна оцінка помилкова.

По-перше, всі потенційні наступники Стармера прямо визнають, що більше економічне зростання є необхідною умовою не лише фіскальної платоспроможності, а й політичного виживання Лейбористської партії.

По-друге, кожен із претендентів, звісно ж, розуміє (навіть якщо не говорить про це відкрито), що провал лейбористів у стимулюванні економічного зростання був закладений "первородним гріхом" кампанії Стармера 2024 року.

Дві причини проблем прем'єра.

Тоді він обіцяв витягнути країну з економічного застою, до якого її довели 14 років невдалого правління консерваторів – але при цьому не збирався відмовлятися від жодної з їхніх ключових економічних установок.

Ба більше, його передвиборча програма містила дві явно хибні обіцянки, які фактично перекреслювали шанси покращити стан британської економіки.

По-перше, дотримуватися нереалістичних бюджетних орієнтирів, не підвищуючи основних податків.

По-друге, зберегти встановлені консерваторами червоні лінії у відносинах з Європою після Brexit.

Фіскальна жорсткість і Brexit стали головними причинами економічної та політичної стагнації, яку лейбористи обіцяли подолати.

Тож провал Стармера був фактично неминучий.

Щоб досягти успіху, його наступник має відмовитися від однієї або обох цих позицій.

Відмова від червоних ліній консерваторів щодо Європи виглядала б більш привабливою опцією, ніж підвищення широких податків.

Економічне зближення з ЄС одразу підштовхнуло би британську економіку та збільшило би внутрішньополітичну підтримку нового прем’єра.

У десяту річницю референдуму щодо Brexit економічні втрати від виходу з Європейського Союзу стали настільки очевидними, що їх уже важко заперечувати.

Переконливі оцінки шкоди варіюються від катастрофічних втрат у 8% ВВП до приблизно 1% у нижній межі.

Навіть переконані прихильники Brexit більше не ставлять цього під сумнів, хоча наполягають, що відносна бідність – це "ціна, яку варто платити" за відновлення національного суверенітету.

2029 рік як орієнтир.

У будь-якому разі політична вигода від нового зближення з Євросоюзом може виявитися навіть важливішою за економічну.

Згідно з останніми опитуваннями, 57% виборців вважають, що вихід Британії з ЄС був помилкою.

Це відображає те, що провідний аналітик електоральної поведінки Джон Кертіс називає "рішучим і послідовним зсувом від Brexit".

Розчарування не обмежується економікою.

Brexit просто не дав того, що обіцяли його прихильники.

Замість зменшення чиста міграція майже подвоїлася – з 240 тисяч у 2016 році до 431 тисячі у 2024-му.

Причому скорочення мігрантів з держав ЄС було значно перекрито зростанням імміграції з країн поза Європою.

Зміни суспільних настроїв щодо ЄС також посилюються демографічною трансформацією, яка й надалі підриватиме підтримку Brexit.

Приблизно три мільйони літніх виборців (ключовий електорат Brexit) померли з моменту референдуму 2016 року, тоді як до списків виборців додалось 2,5 мільйона молоді (які переважно виступають проти Brexit).

І ця кількість зростатиме ще завдяки залученню на наступних виборах 16-річних.

Ще важливішими для нового прем’єра будуть тактичні аргументи на користь зміни політики щодо ЄС.

Будь-яке справжнє перезавантаження відносин із Євросоюзом потребуватиме переговорів, часові рамки який вийдуть за межі наступних виборів – вони мають відбутися не пізніше серпня 2029 року.

Тож новий уряд може формально зберегти обіцянки маніфесту лейбористів 2024 року на поточну парламентську каденцію, одночасно готуючись відмовитися від червоних ліній попередніх урядів щодо ЄС.

Процес міг би початися з серйозної дискусії про майбутнє Британії в Європі, включно з такими табуйованими темами, як вільне пересування людей і можливе повернення до повноправного членства в Євросоюзі.

Синергія проєвропейських виборців.

Сам лише анонс такого перегляду після виборів 2029 року вже був би революційним.

В економічному сенсі перспектива повернення до єдиного європейського ринку різко підвищила б довіру бізнесу й інтерес інвесторів до британських активів, включно з державними облігаціями.

У політичному – це дало б бачення, яке могло би об’єднати прогресивних та інтернаціоналістських виборців, нині розділених між лейбористами, зеленими та ліберальними демократами.

Цей розкол на лівому фланзі став подарунком для правопопулістської партії Найджела Фараджа Reform UK.

Вона має близько 30% підтримки, спирається переважно на переконаних прихильників Brexit та антиімміграційні настрої і здобула багато перемог на мажоритарних округах на минулих місцевих виборах.

Нині 83% виборців лейбористів, 84% ліберальних демократів і 82% зелених заявляють, що хотіли б скасувати Brexit.

Тож саме повернення до ЄС є єдиною темою, здатною стимулювати "тактичне голосування".

Тобто, підтримку того проєвропейського кандидата, який має найкращі шанси перемогти консерваторів або Reform UK у кожному окрузі.

Нещодавній аналіз Ipsos показує, що зобов’язання провести референдум про повернення до ЄС підвищило б частку виборців, які "розглянули б голосування за лейбористів" з 31% до 45%.

А також зменшило би із 62% до 43% частку тих, хто не розглядав таку можливість.

Це також посилило б привабливість лейбористів серед прихильників інших партій.

Навіть серед потенційних виборців Консервативної партії (з 26% до 41%) і Reform UK (з 18% до 31%).

Що ж до відносин між Великою Британією та ЄС, то політична доцільність і економічна логіка ведуть в одному напрямку.

Якщо новий лідер Лейбористської партії пообіцяє переглянути Brexit, зростання бізнес-довіри та електоральної підтримки зробить решту роботи.

Після шести поспіль невдалих урядів і років економічної стагнації Британія може нарешті отримати свого першого успішного прем’єра за останнє десятиліття.

Стаття початково вийшла на сайті Project Syndicate і публікується з дозволу правовласника.

Автор: Анатоль Калецький,.

головний економіст і співголова Gavekal Dragonomics.