Як справа Порошенка стала маркером відсутності європейських реформ

Євросоюз уже має ефективну систему, в якій порушення санкцій може бути предметом кримінального переслідування, а активи – заморожені та конфісковані.

В Україні ж, яка перебуває у війні, відповідні механізми досі не запрацювали.

Наочні прогалини санкційної політики України можна побачити на прикладі накладення обмежень на активи Петра Порошенка.

При цьому автор наголошує, що не розглядає у статті питання справедливості накладення обмежень на лідера українського політика.

Подружжю Порошенків вдалося через суд фактично обійти ці обмеження та розділити майно.

Про те, чи справді історія з поділом майна подружжя Порошенків має ознаки обходу санкцій і чому українське законодавство досі відстає від європейського підход, читайте в статті голови аналітичного центру ІЗІ Тетяни Хутор Поділ майна подружжя Порошенків: чому це не по-європейськи і до чого тут директива ЄС.

Далі – стислий її виклад.

У 2025 році Рада національної безпеки і оборони (РНБО) запровадила персональні санкції щодо експрезидента Петра Порошенка.

Дружина експрезидента Марина, яка не перебуває під санкціями, не могла розпоряджатися спільним з чоловіком майном.

Тож вона звернулася до суду, аби виділити "свою" частку та розблокувати активи вартістю понад 8 млрд грн.

Суд допоміг подружжю це зробити, хоча й не з першого разу.

В основу рішення Вінницького апеляційного суду покладено слушну тезу: треті (непідсанкційні) особи, чиї інтереси можуть постраждати від застосування санкцій, не мають в Україні дієвих процесуальних механізмів захисту.

Іншими словами, санкції бʼють не лише по цілі – вони можуть завдавати "супутньої шкоди" добросовісним особам, які не причетні до підстав їхнього застосування.

І при цьому спеціальних механізмів виправлення цієї ситуації немає.

За логікою суду, санкції було застосовано до колишнього президента, але при цьому вони "зачепили" і його дружину – особу, яка сама під обмеженнями не перебуває.

Проблема захисту добросовісних третіх осіб від побічних наслідків санкцій реальна і актуальна.

Цю проблему визнають і на рівні Євросоюзу.

Отже, ідея про те, що в законодавстві мають існувати механізми, які дають змогу добросовісним особам захистити свої інтереси, цілком справедлива.

Але в цій конкретній справі вона, схоже, використана як інструмент для досягнення зовсім іншої мети.

Підсанкційні особи нерідко використовують "підставних" власників саме для того, щоб зберегти фактичний контроль над активами.

І на це не варто заплющувати очі.

Тут варто зупинитися на принципі, що давно став аксіомою в санкційному праві – санкції поширюються не лише на активи, де підсанкційна особа є формальним власником – а й на ті, де вона реально зберігає контроль.

Незалежно від того, чиє прізвище вписане у правовстановлюючих документах чи відповідних реєстрах.

Справа подружжя Порошенків наочно демонструє щонайменше три системні прогалини українського санкційного законодавства.

Перша – в Україні досі відсутні норми, які б прямо передбачали персональну відповідальність за порушення або обхід санкцій.

Друга – наразі неможливо дозволити людині під санкціями частково використовувати кошти на нагальні потреби.

Третя – механізм оскарження санкцій в Україні залишається неефективним.

Хоча конкретний випадок із поділом майна між подружжям Порошенків, ймовірніше за все, слід кваліфікувати як обхід санкцій, він підсвічує системні вади українського санкційного законодавства, які потребують невідкладного вирішення.

Водночас залишається відкритим питання обґрунтованості накладення таких персональних санкцій – відповідь на яке найближчим часом може дати Верховний суд.

Після синхронізації українського законодавства з Директивою ЄС про криміналізацію порушення санкцій Україна могла би активніше долучатися до транскордонних розслідувань і домагатися стягнення активів, пов’язаних із порушенням санкцій.

Наприклад, арештованих суден "тіньового флоту".

Докладніше – в матеріалі Тетяни Хутор Поділ майна подружжя Порошенків: чому це не по-європейськи і до чого тут директива ЄС.