«Супергьорл»: хочеш врятувати світ? Почни з себе

У кінопрокаті стартував другий фільм зі Всесвіту DC - «Супергьорл» (Supergirl). Головну роль в ньому виконує знайома фанатам «Дому драконів» Міллі Алкок. А ще побачимо розмальованого Джейсона Момоа на пекельному мотоциклі. І ні, це не Аквамен.

У 2025 році, коли ще невідомо, яким би був новий «Супермен» і як би його сприйняли глядачі та критика (а за анонсами оновлений супергерой сильно відрізнявся від попередніх), його творець і глава DC Studios Джеймс Ґанн одразу ж запустив у роботу і «Супергьорл», щоб не пропав той імпульс, який вклав в історію Людини зі сталі. І з цією Супердівчиною нас познайомили вже у «Супермені» - наприкінці фільму, щоб одразу було зрозуміло, куди розвиватиметься новий проєкт.

На відміну від оновленого «Супермена», де Кларк Кент рятував світ і намагався зробити його кращим та добрішим, «Супергьорл» не займається проблемами таких масштабів. Двоюрідна сестра Супермена, Кара, боротиметься за порятунок найближчої істоти та шукатиме світло в собі. Не без того, звісно, щоб при цьому захистити нужденних та карати злочинців – але в цьому випадку це скоріше побічна дія.

Егоїстичний ген добра

Схоже, що творці «Всесвіту DC»  Джеймс Ґанн та Пітер Сафран вирішили трохи притримати головну ідею супергеройських фільмів – прийде Супергерой і всіх врятує. Бо «Супергьорл», де Сафран і Ґанн виступили як продюсери, більше про егоїстичний пошук самої себе та місця в цьому світі. Ми знайомимось з Карою (увага – спойлер до фільму «Супермен»!) – вона постає перед нами підліткою з явно проблемною поведінкою.

І за роки вона геть не змінилась. Нам показують Кару під час її святкування 23 дня народження – на якійсь невідомій планеті, в якомусь дешевому барі, де збираються одні маргінеси, але для неї головне, що на цій планеті під Червоним сонцем вимикаються її суперздібності – тож вона може відчувати дію алкоголю, а також біль. А от на Землі та інших планетах, де сонце Жовте, суперсили не дають отримати ні похмілля, ні синців чи переламів після бійки. Кара почувається вкрай самотньою: її планета знищена, дому нема, друзів нема, з двоюрідним братом з Землі такі собі стосунки. Єдина близька душа – неслухняний песик Крипто. І все, чого дівчина хоче – забутись. От і носиться від  
однієї планети під Червоним сонцем до іншої у пошуках пригод на свою голову.

Втім, це не було б супергероїчне кіно, якби не «діва в біді». На порозі бару з’являється якась дівчинка і голосно заявляє п’яним головорізам, що віддасть цінний меч свого батька тому, хто допоможе їй знайти бандитів, які вбили її родину. А точніше, їх ватажка - жорстокого Крема з Жовтих пагорбів. П’яна Кара не збирається встрягати у цю справу, але коли головорізи одразу ж одбирають у слабкої дівчинки меч, стає на її захист.

Замість простої вдячності дівчинка Рут (Ів Рідлі) наполягає, щоб Кара допомогла їй знайти вбивцю. Головна причина відмови Супердівчини: це щоб Рут забула про помсту, бо це спалить її душу і до кінця життя висітиме тягарем (без пафосу у фільмі не обійдеться). Вони сперечаються аж до тих пір, поки Крем з Жовтих пагорбів не з’являється сам і не ранить Крипто отруєним набоєм.

У песика є всього три дні, поки отрута не забере його життя, тож хочеш не хочеш – Кара вирушає на пошуки антидота, який є лише у Крема. Ну а поки Супердівчина шукатиме суперзлочинця, паралельно вона рятуватиме інших людей, встрягатиме в смішні й небезпечні пригоди, а також почне розуміти, хто вона така і де її місце у цьому Всесвіті.

Емоційна загубленість у космосі

«Супергьорл» вийшла набагато похмурішою від попереднього оптимістичного «Супермена», автори приділили багато уваги історії головної героїні – загибелі батьків та цілої планети, самотності та неприкаяності дівчини. На відміну від Кларка Кента, який потрапив на Землю немовлям і про загибель рідних і планети Криптон дізнався уже в більш-менш дорослому віці, Кара пережила ці трагедії на власному досвіді. Не дивно, що вона почувається геть самотньою. А оскільки Супердівчині якось не личить йти до психолога, то справляється вона з душевними стражданнями як уміє, ховаючи їх під шаром цинізму.

За сценарієм Ани Ногейри, яка адаптувала серію коміксів «Супергьорл: Жінка завтрашнього дня», цей фільм показує Кару, емоційно загублену у космосі. А Джеймс Ґанн заявляв, що планує досліджувати більш жорстку версію Супердівчини, ніж ту, яку раніше зображували на екрані.

І цей образ, на думку Ґанна, найкраще могла втілити саме Міллі Алкок. Він вперше побачив акторку в серіалі «Дім дракона» і вирішив, що вона ідеально підійде й на супергероїню, маючи «витонченість та грацію». І дійсно, Алкок вдало балансує між розхлябаним дівчиськом та людиною з глибокими душевними стражданнями, одночасно старається показати себе і сильною, і вразливою, відразливою (коли п’яна), і привабливою в своєму благородстві (воно проявиться не відразу, але проявиться).

Велика заслуга в цьому також і режисера Крейга Гіллеспі: він знається на тому, як героїня має пройти і внутрішню, і зовнішню трансформацію. Візьмімо його ж фільми «Я, Тоня» чи «Круелла». От і перевдягання Кари із забльованої футболки та засмальцьованого плаща, які вона носить більшість часу, в супергеройський костюм дозволяє через зовнішню зміну досягти і внутрішніх.

Міжзоряні мандрівники

Через те що і в пошуках розваг, і в пошуках справедливості Супергьорл постійно мандрує від планети до планети, художникам-постановникам довелось постаратись, щоб зобразити різноманітних іншопланетян. Дещо це нагадуватиме найперші «Зоряні війни», подекуди відчуватиметься вплив «Вартових Галактики».
 
Звісно, краще, щоб пес Крипто був не намальований на комп’ютері, а реальним псом. Але, визнаємо, намальований гарно. До того ж тут нам покажуть щемку історію знайомства малого песика і зовсім юної Кари.

Дуже вдалий, як на мою думку, вибір й антигероя. Маттіас Шорас зобразив ватажка Крема чистої води психопатом – жорстоким, безжалісним і збіса хитрим ворогом, який прораховує дії суперника на декілька кроків. На його фоні навіть інші члени банди виглядають просто тупими, хоч і сильними головорізами. І такі злодії нам потрібні – яка заслуга перемогти тупу колоду? А от серйозний противник – це серйозно.

Яскравим спалахом стає поява мисливця за головами Лобо: він тут відповідатиме за драйв, гумор і божевілля – все, як уміє Джейсон Момоа, який зіграв цього персонажа. Що може бути органічніше, ніж Момоа в образі хевіметаліста, який гасає на палаючому мотоциклі між планетами? Скажете, це персонаж геть іншого комікса і в оригінальних історіях про Супергьорл його нема? Ну то й що? Це оновлений Всесвіт DC – тут все інакше.

З недоліків можна відзначити те, що батальні сцени, зроблені переважно на комп’ютері, через поспіх та невдалий монтаж виглядають, як якась мішанина. Та й політ Супергьорл з витягнутою вперед рукою виглядає далеко не так героїчно, як це було б у 80-х роках.

А взагалі фільм вийшов набагато атмосферніший і цікавіший, ніж «Супермен», і приносить масу задоволення.