«Робота — не каторга»: що потрібно знати батькам про профорієнтацію дитини

Вступна кампанія фактично стартувала — нинішні випускники вже приблизно визначилися з майбутнім і незабаром подаватимуть заяви до вишів. А як щодо тих, хто ще має час у запасі, — коли їм варто всерйоз замислитися над вибором майбутнього фаху?

Якщо серйозна розмова про майбутню професію починається тоді, коли до вступу залишився рік або кілька місяців, — найімовірніше, вже запізно. Бо профорієнтація — це не про те, який факультет обрати. Це про значно складніші питання: ким я хочу стати, що мені цікаво, в чому я можу бути справді успішним? І відповідь на них не народжується між підготовкою до НМТ і поданням заяв до університету.

Масштабне міжнародне дослідження The State of Global Teenage Career Preparation (2025), ініційоване Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), що охопило понад 690 тисяч 15-річних підлітків із 81 країни, свідчить: учні, які у 15 років будують чіткі кар’єрні плани, в дорослому житті мають значно кращі результати в зайнятості, доходах і задоволенні від роботи. Звісно, кар’єрний план у 15 років не означає, що людина вже раз і назавжди обрала професію. Він радше працює як компас: маршрут може змінюватись, але компас допомагає не блукати навмання.

Водночас дослідження показало, що лише 39% опитаних підлітків чітко розуміють своє майбутнє. І майже половина вважає, що школа недостатньо підготувала їх до дорослого життя.

То коли ж насправді потрібно починати говорити з дитиною про майбутню професію?

Розповідає Дарія Шевченко — фахівчиня з профорієнтації, психологиня, засновниця «Школи успіху Дарії Шевченко». Вона впевнена: починати треба задовго до випуску зі школи й ніколи не пізно змінити свій вибір кар’єрного шляху. Саме тому Дарія працює як із дітьми, так і з дорослими.

— Даріє, у якому віці вже можна зрозуміти, до чого дитина має здібності та схильності? До 15 років — це не зарано?

— Це дуже індивідуально. Є діти, в яких здібності проявляються рано й настільки яскраво, що їх важко не помітити. А є ті, кому потрібно більше часу. Якщо говорити про класичні методики профорієнтації, то їх зазвичай рекомендують застосовувати у дев’ятому-десятому класі. Але сучасні методики, зокрема й розроблена мною, дають змогу проводити діагностику приблизно з десяти років.

Здавалося б, навіщо поспішати, якщо можна почекати до 15 років? Але ранній старт дає можливість дитині свідомо обирати факультативи, гуртки та секції, пробувати себе в різних сферах і на практиці перевіряти, що їй справді відгукується.

Моя методика складається з двох частин. Спочатку — визначити професійні схильності дитини: у яких сферах вона має найбільший потенціал. Другий етап — з’ясувати, як дитина почуватиметься в обраній професії. Для цього враховують багато різних показників: темперамент, тип мислення, рівень емпатії, гнучкість нервової системи, комунікабельність, уміння швидко обробляти інформацію та інші індивідуальні особливості. Саме це допомагає зрозуміти не лише яка професія підходить, а й який напрям у межах цієї професії буде найкращим.

Наведу приклад. Припустімо, діагностика показує, що дитина має всі передумови, аби стати успішним лікарем. Здавалося б, питання вирішено. Але другий етап діагностики може суттєво змінити рекомендації. Наприклад, я бачу, що в дитини дуже високий рівень емпатії — вона надто глибоко переживає чужий біль і пропускає його через себе. У такому разі я не рекомендуватиму, скажімо, сімейну медицину. Адже сімейний лікар щодня працює не лише з хворобами, а й із проблемами цілих родин. Людину, яка дуже гостро переживає чужі емоції, це може швидко привести до емоційного, а згодом і професійного вигорання. Як наслідок, вона може вирішити, що медицина — не її покликання. Хоча насправді проблема не в професії, а в неправильно обраному напрямі. Саме так було з однією моєю клієнткою. Після діагностики я порадила їй звернути увагу на стоматологію або фармацевтику. Вона обрала стоматологію. Сьогодні це успішна стоматологиня, яка із задоволенням працює за фахом.

— Коли моя донька проходила у вас профорієнтацію, у своїх рекомендаціях ви поділили всі професії за кольорами світлофора. Що означають ці кольори?

— Це справді зроблено для того, щоб і дитині, і батькам було легше зорієнтуватися. Зелений — професії, які найбільше відповідають здібностям, інтересам і внутрішній мотивації дитини. Жовтий — теж підходять, але потребуватимуть більше зусиль і навряд чи приноситимуть таке саме задоволення від роботи. Червоний — професії, які найменше відповідають природним схильностям людини. На них я рекомендую просто не витрачати час.

Загалом я намагаюся радити не лише конкретні професії, а й напрями, у яких людина зможе розвиватися далі. Ринок праці дуже швидко змінюється: одні професії зникають, інші з’являються, дедалі більше спеціальностей виникає на перетині різних сфер. Наприклад, фахівці зі штучного інтелекту сьогодні потрібні й у медицині, й в освіті, й у юриспруденції. Тому найважливіше — не «вгадати» професію на все життя, а знайти напрям, у якому людина зможе гнучко розвиватися.

— Пам’ятаю, як у моєї доньки в «червоному» списку опинилися всі наші сімейні мрії. І юриспруденція теж. Вона навчалася в історичному класі й уже планувала вступати на юридичний факультет. Так, каюся... Наш дідусь — свого часу успішний юрист — був упевнений, що вона теж має всі задатки, щоб досягти успіху в цій сфері. А потім ми відкрили «червоний» список від вас... Посміялися. І зрозуміли: все, більше про це не говоримо. Коли я побачила, як у доньки загорілися очі від професій із «зеленого» списку, сумнівів уже не було. Зараз вона працює у творчій сфері, яку ви їй тоді рекомендували, — пише тексти. І вона справді щаслива.

— Так буває дуже часто. І знаєте, це нормально. Іноді профорієнтація допомагає не лише дитині знайти свій шлях, а й батькам. Вона дає зрозуміти, що майбутнє дитини не завжди має збігатися з нашими очікуваннями.

Усі ми хочемо для своїх дітей найкращого. Але дитина — не наша копія. Вона має власні інтереси, здібності й характер. Наше завдання — допомогти їй знайти свій шлях, а не пройти той, який ми колись придумали для неї або не змогли пройти самі.

Ще одна поширена помилка — орієнтуватися лише на популярні професії. Але популярність на ринку праці швидко змінюється. Значно важливіше зрозуміти, що справді підходить саме цій дитині.

Також є стереотип, що професійна освіта менш престижна, ніж університетська. Насправді це давно не так. Розвиток технологій змінює всі професії. Сфера сантехніки наприклад, вже включає розумні технології, сенсорні крани, IoT-рішення й автоматизовані системи. До того ж хороший майстер у прикладній сфері — наприклад, флорист, будівельник чи майстер манікюру — затребуваний на ринку і може заробляти значно більше й отримувати більше задоволення від роботи, ніж людина, яка свого часу обрала «престижну» професію, але так і не полюбила її. І так, маю успішні кейси, коли діти, які проходили в мене профорієнтацію, обрали професійну освіту.

— Що б ви порадили батькам, які хочуть допомогти дитині обрати професію? Що вони можуть зробити самі? В Інтернеті також багато профорієнтаційних тестів. Якісь тести дають і в школі.

— Що б я порадила батькам? Дайте дитині можливість познайомитися з якомога більшою кількістю професій — нехай під час канікул побуває на роботі у мами, тата, бабусі, дідуся, побачить на власні очі, чим люди займаються.

Слухайте дитину: якщо її зацікавила якась професія, а у вашому оточенні є людина, яка нею займається, попросіть її поспілкуватися з дитиною. Пробуйте різне — гуртки, секції, майстер-класи. Якщо за місяць дитина скаже: «Це не моє» — не страшно, це теж результат: так ми відсіємо те, що не підходить.

Використовуйте сучасні можливості — Інтернет, ChatGPT: запитуйте разом із дитиною, чим займається той чи інший фахівець, що він має знати. І спостерігайте — питайте: «Що тобі цікаво?», «Що сподобалося?», «Чому?» — нехай дитина вчиться проговорювати свої думки.

Ну й, звісно, найефективніший варіант — звернутися до фахівця. Не треба винаходити велосипед, коли він уже давно винайдений. Профорієнтація триває день-два, зате може заощадити роки, які могли б бути витрачені на помилково обрану професію.

— Оскільки ринок праці швидко змінюється, чи звертаються до вас дорослі люди, які хочуть змінити професію?

— Так, приходять. Найстаршій людині, яка зверталася до мене, було 54 роки.

Тут важливі не час і не навчання, а сміливість наважитися. Тому що ніколи не пізно. Тим паче, якщо з певних причин ми обрали не ту професію чи наші смаки змінилися. Або ми відчуваємо, що є потенціал, але точно не знаємо, чого хочемо, й не впевнені, чи варто рухатися в тому чи іншому напрямку.

Нещодавно я працювала з жінкою, їй 43 роки, вона бухгалтерка. Має дорослого сина, тому є більше часу на самореалізацію. Прийшла із запитом: відчуває, що може більше, хоче більше, але на своїй роботі вже досягнула максимуму. Думає, чи змінювати напрям.

Але коли ми з нею детально попрацювали, я побачила, що змінювати сам напрям їй зовсім не потрібно! Бухгалтерія — це справді її покликання, вона там плаває як риба у воді, має колосальні здібності. Я порадила їй змінити не професію, а саме місце й формат роботи. Пояснила, чого саме їй бракує для самореалізації. В її випадку потрібно було перейти на роботу на себе, відкрити власну справу, адже діагностика показала здібності до бізнесу. Клієнтка була неймовірно вдячна за консультацію, оскільки отримала підтвердження того, що правильно розуміє себе, і їй не довелося ламати життя та починати з нуля в іншій сфері. І це теж частина роботи фахівця з профорієнтації — показати людині те, що вона сама про себе не бачить.

— Що таке ідеальна професія? Як зрозуміти, що людина влучила в яблучко?

— Це коли в людини горять очі. Коли зранку вона прокидається не з думкою: «Боже, знову понеділок», а з відчуттям, що їй хочеться йти на роботу. У неї є плани, ідеї. Вона не «відбуває строк» на робочому місці й не рахує години до кінця робочого дня. Робота для неї — не каторга.

Коли людина займається тим, що їй справді подобається, у неї з’являється сильна внутрішня мотивація розвиватися. Вона стає сильним фахівцем, дає набагато кращий результат і запалює інших. І сама від цього щаслива.

Я іноді думаю: якби кожна людина знала свої природні можливості й обирала професію, яка їй справді пасує, ми б жили в ідеальному світі.

Той самий компас, про який ми говорили спочатку, — це не про те, щоб раз і назавжди правильно обрати маршрут. Це про те, щоб не боятися дивитися на нього знову, коли життя підказує, що час скоригувати курс.