Нова Конституція після війни: чому без цього не обійтися

Але, як на мене, вона – лише декларація, і левова частка її положень не працює.

Почнімо з того, що громадяни, володіючи всім спільним майном – надра, вода, чорнозем, держпідприємства, інфраструктура, – навіть не знають, скільки все це коштує, який дохід приносить, і не мають від цього жодної вигоди (!).

Продовжимо тим, що ми маємо не людиноцентричну державу й систему управління країною, а державоцентричну (!) де люди і економіка є ресурсом для держави...

Уявить, це наче акціонери нехай Microsoft раптом дізнаються, що компанія працює не в інтересах акціонерів, а в інтересах менеджерів, яких ці акціонери начебто найняли.

І завершимо тим, що в положеннях Конституції панує хаос, який множить непрацюючі норми українських законів. А наостанок – відколи ухвалили Конституцію, виросло ціле нове покоління українців, яке навіть не брало участі в її обговоренні. (До речі, як і все старше покоління. Тепер деталі.

Стаття 13 Конституції каже прямо: земля, надра, води – власність Українського народу. На папері кожен з нас – співвласник. На практиці – співвласник без права голосу, без звіту й без дивіденду.

Пам'ятаєте анекдот? «Гіпотетично ми три мільйонери, а практично... далі цензура». Норвежець знає вартість свого нафтового фонду до останньої крони й отримує з нього користь. Сінгапурець має персональний рахунок у державному фонді. Українець не знає навіть, скільки коштують його надра – і чи приносять вони йому хоч щось.

До речі, до великої війни я намагався порахувати, у мене виходило, що активи, які припадають на одного громадянина України, оцінюються приблизно в $150-200 тис. (!!!). Але який зиск ви з них отримуєте?

Ще найяскравіший приклад – земля. Двадцять років, з 2001-го по 2021-й, мільйони власників паїв не могли продати власну землю. Мораторій вводили як «тимчасовий» і продовжували знову і знову. Європейський суд з прав людини у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» визнав це порушенням права власності й назвав структурною проблемою законодавства.

Двадцять років держава тримала громадянина за руку, не даючи розпорядитися його ж майном. Оце і є «власність народу» в дії. Тепер про державоцентричність.

Конституція щедра на обіцянки:

• безоплатна медицина (стаття 49);
• безоплатна освіта (стаття 53);
• гідний рівень життя.

Скажіть чесно – скільки з цього ви реально отримуєте безоплатно? Декларація, яку держава не виконує, – це не право. Це обман очікувань. А коли записане право щодня не діє, людина перестає вірити Конституції взагалі.

Гірше інше. Держава не виконує навіть рішень власних судів проти себе самої. ЄСПЛ назвав це системною проблемою ще в пілотному рішенні «Іванов проти України», а у справі «Бурмич» передав до Ради Європи понад дванадцять тисяч однотипних справ за тим самим невиконанням.

Понад половина наших програшів у Страсбурзі – саме про те, що держава ігнорує власний суд. Держава, яка не поважає свій суд, працює не на громадянина (!!!).

Тепер про хаос. Основний закон має бути найстабільнішим текстом країни. Наш – найрухливіший. Його змінювали понад пів десятка разів.

У 2010-му Конституційний Суд одним рішенням скасував реформу 2004 року й повернув стару редакцію, сконцентрувавши владу в руках президента. Опозиція назвала це узурпацією. Венеційська комісія – кроком, що порушує питання демократичної легітимності та верховенства права.

У 2014-му парламент повернув редакцію 2004 року за один день, одним голосуванням. Двічі за десять років модель влади розверталася на 180 градусів – і жодного разу цього не вирішував народ. Вирішували суд і політична кон'юнктура (!!!). А сам вартовий Конституції – Конституційний Суд – у 2020-му влаштував кризу власноруч.

Скасував ключові норми антикорупційної реформи, обваливши систему е-декларування й поставивши під загрозу транш МВФ і безвіз. Венеційська комісія назвала це рішення «прикрим» – таким, що позбавлене аргументації й ухвалене суддями в конфлікті інтересів.

І ще одне про якість тексту.

Радянський баласт із Конституції довелося вирізати окремими операціями вже після ухвалення:

• прокурорський «загальний нагляд», що робив прокуратуру фактично «четвертою владою», – у 2016-му;
• депутатську недоторканність – у 2019-му;
• імперативний мандат, який Венеційська комісія прямо назвала неприйнятним для демократії, ввели у 2004-му й скасували у 2010-му.

Документ, що потребує стількох хірургічних втручань, спроєктований неправильно з самого початку.

І найголовніше для нас сьогодні.

Стаття 5 каже: народ – єдине джерело влади. А реального механізму цю владу реалізувати немає. Закон про референдум Конституційний Суд скасував повністю у 2018-му, і країна два роки жила взагалі без референдуму.

А головне – чинна Конституція не дає народові законного шляху ухвалити нову Конституцію за власною ініціативою (!!!). Це не моя думка – це прямо зафіксувала Венеційська комісія ще у 2012 році.

Тобто документ називає народ господарем – і не дає господареві ключа від власного дому (!).Саме тому ціле покоління, яке виросло після 1996-го, ніколи не голосувало за цей текст. Як, чесно кажучи, і ми з вами.

Що в підсумку на табло? 35 балів зі 100 за сприйняттям корупції (Transparency International, 2024). Слабке правовладдя. Тіньова економіка в десятки відсотків ВВП.

Польща й Естонія стартували з того самого пострадянського рівня на початку 1990-х - і давно в ЄС. Ми – ні. Різниця не в людях і не в ресурсах. Різниця – в інституціях, які заклав основний закон.

Повертаючись до акціонерів Microsoft, то уявіть компанію, де власники не знають вартості своїх активів, не отримують дивідендів, не можуть змінити менеджмент і навіть не голосували за статут. Таку компанію або реструктуризують, або вона банкрутує. Третього не дано.

***

Моралі не буде, буде лише власна думка. Після Перемоги нам не обійтися без нової Конституції. Не косметики старого тексту – нового суспільного договору.

Людиноцентричного – де громадянин справді співвласник країни й отримує від цього реальну вигоду, а не папірець про «власність народу».

Такого, що стимулює розвиток і зростання добробуту людей, а не апетитів чиновників. Що робить безпеку громадянина обов'язком держави, а не послугою. І що робить Україну суб'єктом, а не маріонеткою в руках великих держав.

Де є у громадян презумпція невинуватості, а у чиновників персональна відповідальність за заподіяну шкоду. Конституцію пишуть не для держави. Її пишуть для людей. Тридцять років тому ми про це забули.

Маємо унікальний шанс зробити правильно – після війни. І цього разу написати її разом, усім народом. З Днем Конституції! Нехай наступний ми зустрінемо вже з новою – тією, що працює.