«Працюй на дядю», а дядя — з ФСБ

Примітка редакції. Хто є більшою опозицією в Росії — зручні говоруни в апартаментах чи агентура ГУР?

Якщо дуже сильно штовхнути маятник в один бік, він із такою самою силою полетить в інший. Приблизно те саме зробила російська опозиція.

Весь 2022 рік вона провела з наративом про економічний крах Росії. Багато наших громадян сприйняли це як ознаку вибору нашої сторони у війні. Але зараз пора зізнатися собі, що оцінка була хибною.

Російська опозиція настільки старанно й голосно описувала неминучий колапс, що коли колапс не стався (а він не стався саме в тому вигляді, в якому його обіцяли) маятник публічних очікувань щосили полетів у протилежний бік.

За власним досвідом знаю, що російській опозиції західні чиновники й політики відносно довіряють. Міряють по собі: вважають, що це конкуренти Путіна, нехай і слабкі. Хоча насправді йдеться про симбіоз на чолі з єдиним начальником.

І тепер ми маємо ситуацію, де об'єктивно присутні й об'єктивно серйозні проблеми в російській економіці частина західної аудиторії сприймає крізь призму «ну, ці вже казали, що буде крах — і де він?» Це важливо. На цю аудиторію дивляться політики, від чиїх рішень прямо залежимо ми.

Давайте згадаємо, що саме наобіцяла опозиція і що з цим сталося далі.

1. Неминучий і швидкий економічний обвал Росії. Санкції вб'ють економіку, відключення від SWIFT паралізує фінансову систему, рубль перетвориться на папір, бюджет тріщить. Акцент «Ще квартал — і все». Як бачимо, кроки Набіулліної дозволили Кремлю перекласти більшу частину болючих наслідків на народ замість себе, щоб потім цей народ був готовий підписувати контракти з МО РФ.
2. Істерика про нездатність Росії виробляти навіть елементарні побутові речі на кшталт тетрапаків. Так, вона і досі не навчилася, але почала закривати нестачу за рахунок постачання з Китаю.
3. Наголос на забороні постачання певних елітарних товарів до Росії. Тут усе просто — контрабандним хабом стала Азія, а подорожчання і без того дорогих речей російську еліту якось не сильно шокувало.

Це лише основні тези, які вдалося згадати. Насправді є здогадки, що список набагато ширший.

Рік минав за роком. Краху в обіцяному форматі не відбувалося. Те, як Росія насправді сповзала у режим #затосхохламиповоевали (вибач, Гадюкін!), вдало ховалося за обіцянкою свідомо завищених кар Божих. Отже, російська опозиція чи то свідомо, чи то випадково підіграла інформаційній машині Кремля.

Це не означало, що проблем не було — вони були, є й наростають. Але вони були іншими, повільнішими, менш видовищними і значно складнішими, ніж «одного ранку росіяни прокинулися без грошей». Різниця між «економіка у важкому стані і продовжує погіршуватися» і «економіка завтра впаде, всі будуть плакати і проклинати Путіна» — принципова. Але опозиційний наратив роками наполягав на другому.

Результат передбачуваний: коли другого не сталося, частина аудиторії зробила висновок, що й першого теж немає.

І ось тут на сцену виходять західні ЗМІ з матеріалом, який ілюструє цей ефект у майже лабораторній чистоті. The Economist нещодавно випустив статтю про російську економіку, яка одразу сподобалася певним колам.

Головна думка правильна у своїй основі: російська воєнна економіка має проблеми, але не збирається обмежити власні апетити. Щоб довести цю очевидну думку, автори статті посилалися саме на шизу російської опозиції.

Тобто видання витратило час і сили на перемогу в дискусії, якої між серйозними людьми не існувало. І при цьому зробило висновок, який логічно з цієї «перемоги» випливає: якщо краху немає — отже, все відносно нормально.

Ось це і є той маятник, який опозиція так старанно розгойдала. Не «краху немає, але є серйозні структурні проблеми, які наростають і обмежують можливості Москви». А «краху немає» — крапка, решта замовчується або подається як незначні деталі.

Щоб зробити спростування опозиційного прогнозу переконливішим, було задіяно аргументи, які заслуговують на окрему зупинку. Зарплати зросли порівняно з 2019 роком. ВВП зростає менше 1% — отже, «як у Франції». Рецесії немає, бо немає.

Зарплати зросли? Так — тому що армія й оборонна промисловість платять значно вище ринку, а ця різниця фінансується держбюджетом. Це не ознака здорової економіки. Це ознака воєнної економіки, що перекачує ресурси з цивільного сектору у військовий і компенсує дефіцит робочої сили на фронті грошима. За кожним контрабандним суперкаром стоїть людина, яка знайшла спосіб заробити на цій війні. За кожним таким заробітком — дефіцит деінде.

Але облишмо риторику і подивимося на цифри, які ніхто не спростовує.

Індекс Московської біржі — затяжне падіння, трирічний мінімум, ситуація гірша, ніж одразу після початку повномасштабного вторгнення. Обвал облігацій: ЦБ знизив ставку на 0,25% — ОФЗ все одно впали, вартість обслуговування держборгу зростає. Набіулліна на прес-конференції прямо натякнула: в умовах, що склалися, ставку треба підвищувати, а не знижувати. Росстат підтвердив: тижнева інфляція 0,25%, річна — 5,85% проти 5,63% тижнем раніше, значно вище таргетних 4%. Нафта — Brent до 73 доларів, виняток для російської нафти не подовжено, дисконт зростає. Фонд національного добробуту суттєво виснажений. Дорога нафта не врятувала.

Це не крах. Але це — послідовне звуження можливостей за зростання витрат. Людина, яка ще ходить, але вже рахує кроки і знає, що резерв не є нескінченним.

Серйозні аналітики це бачать і про це пишуть. Але їхній голос тепер конкурує з маятниковим ефектом від опозиційних фантазій — і частина аудиторії просто не хоче чути про «поступове погіршення», бо чекала на «раптовий обвал» і не отримала.

І тут я хочу сказати дещо, від чого ще кілька років тому сам би відмахнувся як від конспірології. З кожним роком я дедалі менше певен, що це конспірологія.

Є така теорія: частина діяльності російської опозиції — особливо та її частина, що займається економічними прогнозами у стилі «ще квартал і все» — свідомо або несвідомо обслуговує інтереси ФСБ. Не в сенсі прямих виплат і явок. А в сенсі результату. Механіка проста: якщо ти хочеш дискредитувати будь-якого серйозного аналітика, що каже про реальні проблеми Росії — найкращий спосіб зробити це не цензурою, а шумом. Поставити поруч із серйозним аналізом достатню кількість гучних, помітних і катастрофічно неточних прогнозів — і за рік-два будь-яка критика Росії асоціюватиметься з Міловим, а не з економістами, яких варто читати.

Я б не назвав цих людей союзниками. Попутниками — точніше. Попутник — це той, хто їде в тому самому напрямку, але з інших причин і необов'язково до тієї самої зупинки. Результат їхньої роботи для Путіна виявився кориснішим, ніж результат роботи багатьох його офіційних пропагандистів. Пропаганду люди навчилися розпізнавати. А попутника в опозиційному одязі — значно важче.

The Economist, до речі, тут не злочинець. Видання просто зробило те, що здавалося логічним: спростувало неточний прогноз. Проблема в тому, що спростування неточного прогнозу не є доказом відсутності проблеми. Це лише доказ того, що конкретний прогноз був неточним.

Різниця між цими двома твердженнями — і є те поле, на якому зараз програється інформаційна битва навколо реального стану російської економіки.

Путін фінансуватиме агресію далі. Це правда. Але «ще ходить» — це не означає «здоровий».

Давайте будемо чесними. Російська опозиція здебільшого або виїхала, або має в Росії виключно умовний дискомфорт у вигляді статусу «іноагента». Не треба сприймати її навіть не те що як мучеників — вони взагалі не несуть за свої прогнози жодної відповідальності перед нами і Заходом. Тільки перед Росією, і тому її не сердять. Виконують роль зручного опонента.

Справжні дані можуть розповісти ті одиниці небайдужих росіян, які саме не мають змоги виїхати. Тотальна бідність, посилений контроль — це актуально для тих, у кого немає даху в ФСБ чи ГРУ.

Понад те, якщо в умовного спікера є такий дах — його з Росії випустять, і ще й грошей дадуть на дорогу. А після прибуття він почне штампувати заяви й коментарі, які вигідні лише Росії в її нинішній конфігурації. Навіть якщо формально спікер «проти Путіна». Прикладів вистачає.

Один росіянин може залишатися в Росії й допомагати нам. Не варто думати, що наші неймовірні удари по черговому НПЗ були б можливі без агентурної роботи безпосередньо коло цього НПЗ. Щоб допомогти нам, нехай і за гроші, агент ризикує. Натомість російська опозиція не ризикує нічим.

Я бачу цілий список буцімто проукраїнських блогерів із РФ, які чудово почуваються у Європі з її цінами. Звісно, я маю вірити, що вони існують за донати, особливо коли їхня російськомовна аудиторія залишилася в Росії під санкціями. Звісно, ця аудиторія давно освоїла криптовалюти і підтримує цих блогерів, бо вона сама по собі дуже багата. Так?

Безумовно, ФСБ точно не перевіряла цих людей перед виїздом, і точно-точно хоча б не спробувала їх купити. Гарантувати сите життя у Європі за рахунок Путіна, якого їм треба буде правильно критикувати. Так?

Ні. На жаль, зараз не зовсім правильно озвучувати те, що вже було знайдено серед таких російських паничів у Європі. Додам лише, що за мінімальних старань у сфері соціальної інженерії можна багато чого дізнатися. Бо ця недоопозиція надто в себе повірила, і нічого в особистому спілкуванні не приховує.

Потім старання ось таких говорунів виливаються в чергову статтю The Economist, де начебто розумні люди годину змагаються у фехтуванні з опудалом. Завдання опудала полягало лише в тому, щоб відволікти цих розумних людей від справжніх задач і проблем.

Потім статтю The Economist читають західні політики і на цій базі будують свої рішення (хай навіть не всі, а хоча б їх частина). У цей момент російська «опозиція» передає нам привіт із двох рук. Я б навіть уточнив, що від ліктя.

Тим часом ще один наш агент загине або потрапить до буцегарні, намагаючись забезпечити нам об'єктивний контроль чергових ударів по російській промисловості.

Знаєте, в такому разі для мене цей агент — більша опозиція Путіну, ніж самоназвана опозиція.