Больше чем партнер: как Украине добиваться особого статуса в новых правилах Евросоюза

Недавнє відкриття Україною першого переговорного кластера в процесі вступу до Європейського Союзу стало важливою політичною новиною.

Але її практичне значення значно ширше: відтепер Україна має ще вагомішу підставу наполягати, що в нових документах ЄС її не повинні автоматично розглядати як звичайну третю країну.

Ми ще не є державою-членом ЄС – але й уже не просто зовнішній торговельний партнер.

Україна – держава-кандидат, майбутня частина внутрішнього ринку ЄС і країна, яка одночасно проводить реформи та веде війну за власне виживання і безпеку Європи.

Це має бути відображено не лише у політичних заявах, а й у конкретних регуляторних актах Європейського Союзу.

СВАМ як наочний приклад.

ЄС зараз швидко змінює свої правила: у сферах клімату, промисловості, енергетики, торгівлі, сільського господарства, державної допомоги, доступу до ринку тощо.

Можливо, для України багато відповідних регуляторних документів виглядають технічними.

Але саме в них поступово формується майбутнє економічне середовище, у якому працюватиме український бізнес.

Якщо Україну не згадують окремо, до нас за замовчуванням застосовують режим третіх країн.

Тобто, українські виробники можуть отримувати такі самі вимоги як країни, що не мають статусу кандидата, не відкрили переговори про вступ, не інтегруються до внутрішнього ринку ЄС і не працюють в умовах повномасштабної війни.

Це неправильно політично – і небезпечно економічно.

Добрим прикладом того, чому Україні потрібен окремий підхід, є Механізм вуглецевого коригування імпорту (СВАМ).

Формально його застосовують до імпорту з третіх країн.

Але Україна не була типовою третьою країною на момент ухвалення акту в травні 2023 року.

Українська промисловість працює в умовах зруйнованої енергетичної інфраструктури, воєнних ризиків, високих логістичних витрат і обмеженого доступу до фінансування.

У чинному Регламенті ЄС 2023/956 про CBAM Україну прямо не названо.

Але у статті 30(7) фактично йдеться про неї з огляду на важливу логіку виняткових обставин.

"Якщо сталася непередбачувана, виняткова та нічим не спровокована подія, яка перебуває поза контролем однієї або кількох третіх країн, на які поширюється дія CBAM, і ця подія має руйнівні наслідки для економічної та промислової інфраструктури такої країни або країн, Комісія оцінює ситуацію та подає Європейському Парламенту та Раді звіт, що супроводжується, за потреби, законодавчою пропозицією про внесення змін до цього Регламенту шляхом визначення необхідних тимчасових заходів для вирішення цих виняткових обставин", – йдеться в законі.

Це не дає Україні автоматичного звільнення від CBAM.

Але визнано принцип: якщо країна опинилася в описаній вище винятковій ситуації – Європейська Комісія може оцінити її та запропонувати тимчасові заходи.

Для України це має бути не разовим аргументом, а моделлю для ширшої адвокації.

Скажімо, ми не просимо не виконувати кліматичні правила – але просимо справедливого перехідного підходу, який враховує війну, руйнування енергетики та майбутнє членство України в ЄС.

Сталь: приклад, який треба масштабувати.

Ще показовіший приклад – новий підхід ЄС до імпорту сталі, який має замінити чинний режим захисту європейського ринку.

Щоправда, тут боротьба ще триває за реальний наслідок слів навіть в тексті.

І у цьому випадку Україна вже згадується прямо.

"Інтереси країни-кандидата, яка стикається з надзвичайною та негайною безпековою ситуацією, такою як Україна, також слід враховувати під час ухвалення рішення щодо розподілу квот, не підриваючи при цьому ефективність цих заходів", – йдеться в законодавчій пропозиції.

А в статті 4 серед факторів, які Комісія має враховувати при розподілі тарифних квот, окремо згадано "ситуацію країни-кандидата, яка стикається з винятковою та негайною безпековою ситуацією".

Це дуже важливий прецедент.

Він не вирішує автоматично всі питання для української металургії.

Але створює правильну політичну та юридичну рамку:.

Україна не є "однією з багатьох" третіх країн.

Саме цю логіку потрібно переносити в інші сфери – аграрну політику, добрива, біопаливо, правила сталості, енергетику, промисловість, доступ до фінансування тощо.

Якщо така формула можлива у сталі, вона має бути можлива і в інших секторах, де нові акти ЄС прямо впливають на українських виробників.

Що має робити український уряд.

Варто запустити системну кампанію в Брюсселі: у кожному новому важливому документі ЄС, який впливає на українську економіку, Україна має домагатися окремої згадки про свій статус.

Знову ж, ідея – Україна як країна-кандидат, яка стикається з винятковою та негайною безпековою ситуацією та поступово інтегрується у внутрішній ринок ЄС, не повинна розглядатися як звичайна третя країна.

І це не має бути просто політична фраза.

Вона повинна відкривати можливість для:.

перехідних періодів;.

спеціальних процедур оцінки;.

гнучких строків імплементації;.

доступу до фінансової та технічної підтримки;.

врахування воєнних наслідків;.

окремого діалогу з Європейською Комісією;.

недискримінаційного підходу до українських виробників порівняно з виробниками в ЄС.

Окремо слід згадати про український аграрний сектор.

Сьогодні увагу зосереджено на торгівлі, квотах, доступу до ринку та майбутньому режимі після автономних торговельних заходів.

Але паралельно ЄС формує нові правила у багатьох дотичних до сільського господарства сферах, таких як використання добрив, біопаливо, сталий розвиток.

Моживо, для частини українських фермерів ці правила поки що здаються далекими – але саме вони визначатимуть, як Україна інтегруватиметься в європейський аграрний ринок.

Якщо її не буде згадано в таких документах окремо, наші виробники можуть отримати найскладнішу комбінацію: європейські вимоги без повного доступу до європейської фінансової підтримки.

Це особливо небезпечно для малих і середніх фермерів.

Великі компанії частіше мають доступ до консультантів, кредитів, сертифікації та міжнародних ринків.

Тоді як середні й менші виробники ризикують отримати вимоги, які вони не зможуть профінансувати.

Тому українська позиція має бути чіткою: ми не просимо знизити стандарти.

Ми просимо зробити їх впровадження реалістичним, поступовим і справедливим.

Україна не повинна просити "особливих пільг" як країна, яка хоче уникнути правил.

Україна має говорити: ми готуємося бути частиною ЄС, саме тому правила мають враховувати наш перехідний статус.

Ми не звичайна третя країна, бо вже рухаємося до членства.

Але ще не держава-член, тож не маємо повного доступу до інструментів ЄС, фондів, внутрішніх механізмів підтримки та політичного представництва в ухваленні рішень.

Саме між цими двома статусами і має з’явитися окремий європейський підхід до України.

Як це зробити на практиці.

Потрібен постійний механізм моніторингу нових нормативно-правових актів ЄС.

У кожному українська сторона має перевіряти три речі:.

чи впливає документ на українських виробників, експортерів або майбутню адаптацію до acquis ЄС;.

чи згадано Україну окремо;.

і якщо ні – чи можна запропонувати формулювання, яке визнає статус України як країни-кандидата у винятковій безпековій ситуації.

Це має бути робота не лише уряду.

До неї слід залучати бізнес-асоціації, галузеві об’єднання, експертів, представництво України при ЄС, депутатів Європарламенту, європейські асоціації та союзників України в державах-членах.

Металурги мають працювати по CBAM і сталі.

Аграрії – по Спільній сільськогосподарській політиці, торгівлі, біопаливах, добривах і стандартах сталості.

Енергетики – по ринку електроенергії, газу, інфраструктурі та декарбонізації.

Промисловість – по Схемі торгівлі викидами ЄС, державній допомозі, доступу до фінансування і промисловій політиці.

Відкриття першого переговорного кластера – це не фініш.

Це новий інструмент.

У Брюсселі багато вирішується не лише на рівні великих самітів, а й на рівні рядків у документах.

Один абзац у преамбулі.

Одне речення у статті.

Один виняток у процедурі.

Одна згадка про країну-кандидата.

Саме з таких речень складається реальна інтеграція.