"ТЦК гребуть усіх підряд". Аліна Михайлова – про провал мобілізації, корупцію та реформу контрактів

Скандали навколо базової загальновійськової підготовки (БЗВП), мобілізація людей із тяжкими хронічними хворобами, фінансовий голод військової медицини та корупція навколо ТЦК. Керівниця медичної служби "Ульф" Аліна Михайлова в інтерв'ю LIGA.net відверто розповіла про системні збої мобілізації, чому не вірить у нові контрактні стимули Міноборони та що, на її думку, потрібно змінювати вже зараз.

"Скелею" вже лякають людей. Це ненормально

– Скандал із підрозділом "Скеля", нові розслідування про знущання та смерті військових під час БЗВП. Наскільки це характерно для української армії?

– Я не можу сказати, що це масова історія. Ні в моєму підрозділі, ні в тих, де я служила раніше, подібного не було. Ми безпосередньо співпрацюємо зі "Скелею" – вони привозять до нас поранених. Так, є питання щодо якості першої долікарської допомоги, але це проблема не лише цього підрозділу. Рівень тактичної медицини в ЗСУ досі залишає бажати кращого.

Оприлюднене розслідування шокує. Але сьогодні у війську люди вже багато до чого звикли. Командуванню варто було б звернути на це увагу, хоча я не думаю, що це кардинально щось змінить.

– Чому подібні історії стають відомими лише після журналістських розслідувань?

– Якби у війську працювали ефективні внутрішні механізми контролю, потреби в медіарозголосі не було б. Командир полку чи головнокомандувач можуть будь-коли подивитися статистику смертності чи захворюваності на полігонах.

У нашій бригаді командир постійно аналізує ці показники. У нас теж були смерті серед новомобілізованих, але вони були пов'язані з важким хронічним алкоголізмом – люди помирали від синдрому відміни, коли на полігоні залишалися без алкоголю. Навіть за ідеальної роботи медслужби врятувати людину в такому стані не завжди можливо.

Достатньо подивитися статистику загиблих і покалічених у конкретному підрозділі, щоб побачити аномалію. Але оскільки багато речей приховується, журналістські розслідування мають право на життя. Без них ми просто втратимо армію як інституцію, якій суспільство довіряє.

Сьогодні "Скелею" вже лякають людей, і це ненормально. Кожен підрозділ має бути місцем, куди хочеться йти служити, а не куди людина йде з думкою, що там загине.

– Чому на полігонах люди помирають від пневмонії?

– Спершу потрібно переконатися, що причиною справді була пневмонія. Довіри до цієї статистики немає.

Але проблема значно ширша. На полігони масово потрапляють люди з такими хронічними захворюваннями, з якими вони взагалі не мали б служити. Хлопців із величезними грижами визнають придатними. ВЛК часто працюють із заплющеними очима – просто пишуть "придатний", нікого нормально не обстежуючи. А потім цей тягар лягає на начальників медслужб і командирів.

Основні проблеми армії

– Наскільки часто до вас потрапляють мобілізовані, які фізично неспроможні воювати?

– Дуже часто. Ми не відправляємо таких людей на передову – спочатку лікуємо.

Виходить парадокс. Ми говоримо, що державі бракує грошей на військо, але ТЦК мобілізують людей з інвалідністю чи тяжкими захворюваннями, яких держава потім лікує власним коштом.

Нещодавно до нас мобілізували чоловіка, якому була потрібна заміна кульшових суглобів. Він практично не міг ходити. Держава безкоштовно зробила операцію приблизно за 200 000 грн, після чого він списався за інвалідністю.

ТЦК і ВЛК створюють нам ці проблеми, бо мають виконати план мобілізації. Заможні люди часто купують собі довідки або відстрочки, тому гребуть усіх, кого можуть. А командири й медики потім змушені з цим працювати.

Під час БЗВП такі мобілізовані щодня стоять у чергах до медичних наметів: комусь потрібні крапельниці через судоми, когось накриває синдром відміни алкоголю. У нас був навіть чоловік із шизофренією, який перебував на активному психіатричному лікуванні. Це системний провал мобілізації.

– Ви критикували нові контракти Міноборони. Чому?

– Бо ми повністю програли інформаційну кампанію щодо захисту країни. Піхота сьогодні – це переважно чоловіки, яких учора зняли з комбайна, а сьогодні вони тримають фронт. У мене до них величезна повага. Але суспільство перетворило піхоту на страшилку.

Усі ці короткі контракти й нові виплати мали з'явитися ще у 2022–2023 роках. Тоді люди ще не були настільки розчаровані корупцією.

Піхота справді заслуговує на 400 000 грн. Але самих грошей недостатньо. Поки в тилу працює бізнес на відкупах від ТЦК, жодна фінансова мотивація не спрацює. До того ж люди в тилових підрозділах працюють цілодобово й отримують 20 000 – 30 000 грн, на які сьогодні складно навіть орендувати житло.

– Чому командування медичних сил не може вирішити системні проблеми?

– Бо немає чіткої політики та достатнього фінансування. Військова медицина завжди отримує гроші за залишковим принципом.

Нещодавно я була на нараді КМС і відчула справжнє дежавю. У 2026 році ми знову годинами обговорюємо аптечки й турнікети. Так само було у 2016 році.

Я прийшла говорити про евакуацію, роботу стабпунктів, забезпечення, розмежування ролей між різними етапами медичної допомоги. Але почула: "Сьогодні говоримо лише про аптечки".

Командування дуже часто не розуміє реальних потреб фронту. Нам потрібні мобільні рентгени, холодильники для крові, сучасне обладнання, якісне навчання персоналу.

– Держава забезпечує медиків необхідним?

– Дуже вибірково. Якщо мені потрібні хірургічні пилки чи витратні матеріали, часто відповідають: "Немає". Саме тому ми відкриваємо великі волонтерські збори й купуємо все самі: від обладнання до мила та дезінфекторів.

Але був показовий випадок. Коли зламався наш волонтерський рентген, я напряму зателефонувала в КМС. Наступного дня нам видали новий апарат і закрили стару заявку.

Тобто проблема не в тому, що обладнання відсутнє. Воно є на складах. Питання – у швидкості ухвалення рішень і бажанні допомагати.

Реформа, яка образила ветеранів

– Чому військові так гостро сприйняли реформу контрактів?

– Бо вона фактично зневажає ветеранів. Щоб отримати нові пільги чи право на відстрочку, потрібно відслужити ще два роки. А попередні чотири роки війни ніби не існують.

Мене ця реформа не мотивує. Вона мене розчаровує.

Після мого допису мені написали військові, яких запрошували обговорювати реформу. Вони чесно сказали: усі критичні зауваження озвучили, їх вислухали – і зробили навпаки.

Мета цієї реформи – будь-якою ціною залучити нову піхоту. Але для тих, хто вже служить, умови кращими не стали.

– Який тоді вихід із кадрової кризи?

– Ліквідувати корупцію навколо мобілізації.

Люди відкуповуються не тому, що їм шкода грошей, а тому що бояться смерті. Навіть якщо конкретний працівник ТЦК чесний, дуже часто спрацьовує кумівство і дзвінки "згори".

Потрібен незалежний орган, який перевірить усі сумнівні довідки й інвалідності. Поки ми затримуємо окремих посадовців, система продовжує працювати.

– Де для вас проходять межі можливих компромісів щодо завершення війни?

– Для мене неприйнятно добровільно відмовитися від Донеччини. Я чотири роки прожила в Авдіївці. Маріуполь, Мар'їнка, Красногорівка, Станиця Луганська – це не просто назви на карті.

Але якщо говорити про настрої військових, то повернення до кордонів станом на 23 лютого 2022 року багато хто сприйняв би як компроміс. Люди дуже втомилися.

Найголосніше проти компромісів часто виступають цивільні, які самі жодного дня не були на фронті.

Якщо Росія заплатить репарації, ми відбудуємо зруйновані міста. Але головне питання залишається: за що тоді чотири роки проливали кров українські військові?

Повне відео інтервʼю керівниці медичної служби "Ульф" Аліни Михайлової дивіться на YouTube-каналі LIGA.net.